24. Живопис і архітектура на Україні в хіv-хvі ст.

Архітектура і живопис кінця XIV — першої половини XVI ст. розвивалися в умовах боротьби народних мас проти соціального й національного гноблення. Оборонне будівництво ставало провідним і поглинало величезні матеріальні й людські ресурси. Головним будівельним матеріалом лишалося дерево, хоча питома вага каменю й цегли зростала.

У оборонній стіни й башти старих замків надбудовувалися і зміцнювалися примуровуванням (потовщенням). На замку в Хотині добре видно зміни не тільки у фортифікації в зв'язку з застосуванням вогнепальної зброї, а й в естетичних смаках.

Старі укріплені боярські садиби поступово еволюціонують у магнатські замки. З цим пов'язана, наприклад, структура замків в Олеську, Клевані, Острозі. Застосування вогнепальної зброї справило великий вплив і на формування структури замків. У XV ст. башти в основному влаштовувалися так, що виступали за поле стіни і мали або квадратну, або неправильну п'ятикутну форму, кутом до фронту, що значно посилювало їхню витривалість проти мушкетного й гарматного обстрілу та створювало сприятливі умови для флангового вогню. І в мурах, і в баштах збільшують кількість бійниць.

Більшість монастирів, крім таких стародавніх укріплених комплексів, як Києво-Печерська лавра, Михайлівський монастир у Переяславі, Єлецький у Чернігові, обводилися міцними стінами. Архітектурою ці споруди мало різняться від інших видів укріплень.

У культовій архітектурі в останній чверті XIV ст. спостерігаються інтенсивні пошуки нових форм, здатних втілити народні смаки та мистецькі ідеї. Храми цього періоду несуть відбиток архітектури суворої перехідної доби. В урочистій архітектурі хрестовокупольних храмів, таких, як в Дермані, Межиріччі або Острозі, майстри зуміли тонко втілити уявлення людей XV ст. про піднесено прекрасне, воскрешаючи в іншій інтерпретації перервану й забуту лінію давньоруських часів. у XV — на початку XVI ст. в архітектурі невеликих храмів з'являються нові риси, безпосередньо пов'язані з народними ідеалами.

Образотворче мистецтво з кінця XIV ст. розвивалося при інтенсивному проникненні в нього народного струменя. Українських майстрів запрошували працювати також і до польських земель. Їм належать, наприклад, фрески у Вісліцькому колегіаті з характерними готичними рисами в трактуванні архітектури, а також в обличчях персонажів, де бачимо енергійне моделювання форми широким пензлем, що надає їй особливу міцність і конструктивність. Поряд з фресковим живописом з XV ст. дедалі більшого розповсюдження набувають на українських землях ікони, намальовані на дошках. Образ воїна-звитяжця знайшов яскраве втілення в іконі Юрія Змієборця із Станилі (кінець XIV ст.). Його зображено в лицарських латах на вороному коні, що топче змія, із списом в руках, червоний плащ переможно розвівається на вітрі. Надзвичайно динамічний силует і яскравий колорит — характерні риси цього визначного твору образотворчого мистецтва.

Митців хвилювала таємниця життя і смерті. В ікони вносилися побутові елементи. Емоції горя і страждання передано різким, дзвінким колоритом, патетичними жестами й ритмом силуетів фігур. Нерідко на іконах (зокрема, «Воздвижения», «Покрови») поруч із святими зображуються різні історичні діячі або замовці ікон. На початку XVI ст. пом'якшуються риси облич, більш вишуканими стають силуети фігур, ритміка складок і зображення одягу. Загалом у XV — першій половині XVI ст. в українському малярстві помітне прагнення більш життєво й правдиво зобразити людей, наділити їх образи виразністю і гідністю, що цінувалися в народі. Як бачимо, в мистецькій творчості цієї доби український народ досяг великих успіхів.