1. Поняття бюджетного права, його предмет і особливості. Бюджетно-правові норми та правовідносини

Фінансово-правові норми, які регулюють бюджетні відносини, утворюють центральний розділ фінансового права - бюджетне право.

Бюджетне право є системою фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають при визначенні бюджетного устрою, складу доходів і витрат Державного та місцевих бюджетів, принципів їх розмежування, компетенції держави й органів місцевого самоврядування у сфері відповідних бюджетів у зв'язку з регулюванням складання, утвердження та виконання бюджетів і звітів про їх виконання (у зв'язку зі здійсненням бюджетної діяльності).

Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування та використання державного і місцевих бюджетів. Іншими словами відносини, регульовані бюджетним правом, виникають у зв'язку з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів грошових коштів, які поступають у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території. Ці відносини можна об'єднати в певні групи, які регулюють окремі сторони бюджетної діяльності:

1) види бюджетів, що входять у бюджетну систему України, принципи їх зв'язку;

2) структуру доходів і витрат як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів та витрат між бюджетами;

3) повноваження України і місцевих органів самоврядування у сфері бюджетної діяльності.

Бюджетно-правові норми регулюють відносини при встановленні бюджетної системи, розподілі витрат і доходів між окремими видами бюджетів у процесі складання, розгляду, затвердження бюджетів, виконання їх та звітності про їх виконання.

Особливістю юридичного змісту бюджетно-правових норм є те, що вони встановлюють правила поведінки для окремого кола суб'єктів, які відрізняються від суб'єктів інших видів фінансово-правових відносин. Це коло вужче, ніж скажемо в податкових або кредитних відносинах.

Бюджетно-правові норми прийнято підрозділяти на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні встановлюють матеріальний зміст бюджету, тобто структуру бюджетної системи, перелік доходів та витрат, їх об'єми, розмежування доходів і витрат між окремими видами бюджетів, розміри резервних фондів, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин у сфері бюджетів та ін. Матеріальні норми об'єднуються в правовий інститут "бюджетний устрій" і входять у розділ фінансового права - бюджетне право.

Процесуальні бюджетно-правові норми також складають окремий інститут фінансового права, який входить у розділ "бюджетне право" і регулюють відносини, які виникають при складанні, розгляді проекту бюджету; затвердженні та виконанні бюджету; складанні, розгляді й затвердженні звіту про виконання бюджету.

Бюджетно-правові норми, що становлять бюджетне право, є видом фінансово-правових норм. їм властиві розглянуті вже певні особливості. Вони всі виражені в імперативній формі, що має категоричний характер. Усі суми платежів до бюджету, заплановані при складанні проекту бюджету, стають обов'язковими після прийняття акту про бюджет. Виконавчі органи повинні виконувати обов'язки, покладені на них законом про Державний бюджет і рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети зі збору доходів, та мають право на цільове витрачання їх в розмірах, передбачених у цих актах.

Під суб'єктами бюджетно-правових відносин розуміють їх учасників. Кожний суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і витрат між бюджетами, отриманні бюджетних коштів, складанні, розгляді, затвердженні, касовому виконанні бюджетів, складанні звітності та її затвердженні. Всі учасники бюджетних відносин мають права і обов'язки, покладені на них нормами актів бюджетного законодавства. Врегульовані бюджетно-правовими нормами бюджетні відносини приймають форму бюджетних правовідносин.

Бюджетні відносини виникають між:

1. Україною в особі Верховної Ради України й Автономною Республікою Крим, територіально-адміністративними одиницями в особі органів влади АРК і органів місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом доходів та витрат між Державним і місцевими бюджетами, утвердженням нормативів відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів, складанням, розглядом та встановленням різних видів бюджетів.

2. Між Верховною Радою України, представницькими органами АРК і місцевого самоврядування та відповідними органами виконавчої влади з приводу затвердження бюджетів і звітів про їх виконання.

3. Між фінансовими органами, іншими органами державної виконавчої влади і місцевими органами виконавчої влади, державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями з приводу складання, розгляду і виконання бюджетів.

4. Між фінансовими органами та кредитними установами з приводу касового виконання бюджетів.

Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин окремі комерційні підприємства, суспільні організації, окремі громадяни. За певних умов вони стають суб'єктами податкових, кредитних правовідносин, але не бюджетних. Вони не беруть участі в утворенні бюджетної системи, розподілі доходів і витрат між ланками бюджетної системи, складанні, розгляді та виконанні бюджетів. Бюджетні правовідносини, як вид фінансових, виникають виключно на підставі нормативно-правового акту - акту про бюджет - Закону про Державний бюджет, рішення органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет, які відповідно до чинного законодавства всіх країн приймаються на один рік.

Як виду фінансових правовідносин бюджетним властиві особливості - їх виникнення з фінансової діяльності і грошовий характер; одна сторона відносин наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не займала; виникнення, зміна та припинення їх завжди пов'язано з нормативно-правовими актами. Проте бюджетні відносини виникають з окремого виду фінансової діяльності, тому вони мають свої специфічні особливості. По-перше, як і всі види фінансових, бюджетні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на основі законів (ст. 92 Конституції України). Стаття 96 Конституції України встановила, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня по 31 грудня, тобто закон про Державний бюджет приймається на річний (бюджетний період), отже, всі відносини, що виникають на основі закону про Державний бюджет, діють один період - з 1 січня по 31 грудня. Це дозволяє зробити висновок, що бюджетні правовідносини мають періодичний характер. З початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про Державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет виникають нові бюджетні правовідносини. Якщо в цих актах про відповідні бюджети йдеться про тих же суб'єктів правовідносин, які брали участь у них у минулому бюджетному періоді, то з початком нового бюджетного періоду відношення поновлюються та тривають до закінчення року.

Другою особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь більш вузьке коло суб'єктів, ніж в інших видах фінансових відносин. Суб'єктами бюджетного права є юридичні особи, що беруть участь у розподілі доходів і витрат між різними видами бюджетів, або одержують з Державного або місцевого бюджетів грошові кошти в різних формах (фінансування, дотацію, субвенцію та ін.), або які беруть участь у стадіях (однієї стадії) бюджетного процесу. Таким чином, не бувають суб'єктами бюджетних правовідносин юридичні особи - підприємства й організації недержавної і немуніципальної форми власності. їх взаємостосунки з бюджетом здійснюються через податкові або кредитні відносини. Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин і окремі громадяни. їх взаємостосунки з бюджетом також здійснюються через податкові, трудові та інші види правовідносин.

Бюджетні відносини згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу України регулюються: Конституцією України, нормами статі Бюджетного кодексу України; законами про Державний бюджет України, законами України, що встановлюють джерела доходів Державного і місцевих бюджетів; нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які стосуються формування та виконання Державного і місцевих бюджетів, нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України; рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України.

Основним систематизованим актом серед названих джерел є Бюджетний кодекс, який уведений у дію з 1 січня 2002 року і складається з шести розділів.

Розділ перший. Загальні положення. В розділі визначаються відносини, регульовані кодексом, роз'яснюються основні терміни, даються поняття бюджетного періоду, перелік джерел бюджетного законодавства, принципи побудови бюджетної системи, поняття бюджетної класифікації. В ньому міститься поняття бюджетного процесу по Державному і місцевим бюджетам. Визначені головні розпорядники бюджетних коштів, їх повноваження, порядок формування резервного фонду для різних видів бюджетів, порядок проведення фінансового контролю та аудиту, обнародування бюджетних матеріалів.

Розділ другий. Державний бюджет України. Тут визначається склад доходів і видатків Державного бюджету. Розкривається порядок складання прогнозів Державного бюджету України, основних напрямів бюджетної політики, розгляду проекту бюджету Верховною Радою в трьох читаннях, затвердження Державного бюджету України; також розкрита роль Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства в різних стадіях бюджетного процесу. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку і висновки бюджету після закінчення бюджетного періоду.

Розділ третій. Місцеві бюджети. Визначаються доходи і витрати місцевих бюджетів, закріплені за місцевими бюджетами. Розкриваються стадії бюджетного процесу по місцевих бюджетах.

Розділ четвертий. Міжбюджетні відносини. Визначаються критерії розмежування видів витрат між бюджетами і вказуються витрати, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Розкривається механізм передачі коштів для виконання власних повноважень між місцевими бюджетами і передача права на виконання делегованих повноважень. Визначаються фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, регулюються питання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирівнювання місцевим бюджетам, різних видів субвенцій з Державного бюджету.

Розділ п'ятий. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства і відповідальність за бюджетні правопорушення. В розділі визначаються повноваження з контролю за дотриманням законодавства Верховної Ради України, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевих рад. Даються поняття бюджетного правопорушення, критерії нецільового використання бюджетних коштів, визначений порядок прийняття рішення про накладення стягнення й оскарження його і закріплюється за Міністерством фінансів визначення форми, порядку та передачі за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення.

Розділ шостий присвячений перехідним положенням. У них визначається термін дії деяких положень - до п'яти років, і даний перелік законів, які необхідно прийняти Верховній Раді України для того, щоб бюджетне законодавство відповідало прийнятому Бюджетному кодексу України.

У зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу положення нормативно-правових актів при здійсненні бюджетного процесу можуть застосовуватися лише тоді, коли вони не суперечать нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України і законів про Державний бюджет України.

Якщо норми чинного бюджетного законодавства входять в суперечність з нормами міжнародних договорів України, представлених на ратифікацію, Верховна Рада розглядає разом з ратифікацією договору проекти законів про зміну відповідних норм бюджетного законодавства України.

У тих випадках, коли у Верховну Раду України подаються законопроекти, що впливають на прибуткову і витратну частину бюджету (ст. 27 Бюджетного кодексу України), вони повинні отримати експертний висновок Комітету із питань бюджету Верховної Ради і Міністерства фінансів України. Такі закони повинні бути обнародувані до 15 серпня року, що передує плановому бюджетному періоду. Інакше вони можуть застосовуватися тільки з початком бюджетного періоду, наступного за плановим.

2. Стаття 309. Відповідальність платників податку

309.1. У разі якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.

309.2. Платники податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність подання податкових декларацій та сплати сум податку.

Стаття 122. Відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування

1. У разі порушення вимог цього Кодексу та закону про Державний бюджет України щодо формування відповідного бюджету в частині державних делегованих повноважень Кабінету Міністрів України надається право протягом місяця з дня прийняття рішення про обласний бюджет, бюджети міст Києва та Севастополя призупиняти дію цього рішення з одночасним зверненням до суду. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації наступного дня після підписання Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради рішення про місцевий бюджет або внесення до нього змін надсилають його Міністерству фінансів України.

2. У разі порушення вимог щодо формування бюджету згідно з цим Кодексом та законом про Державний бюджет України в частині державних делегованих повноважень Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голові обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій надається право протягом місяця з дня прийняття рішення про районний, міський (міст республіканського Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення), районний у містах Києві та Севастополі бюджети призупинити дію рішення про відповідний бюджет з одночасним зверненням до суду. Районні державні адміністрації, виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) та районних рад у містах наступного дня після підписання керівником відповідної ради рішення про місцевий бюджет або внесення до нього змін надсилають його Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, виконавчим органам міських рад.

3. У разі порушення вимог щодо формування бюджету згідно з цим Кодексом, законом про Державний бюджет України чи рішенням районної чи міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) ради про бюджет в частині державних делегованих повноважень голові районної державної адміністрації, голові виконавчого органу міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) ради надається право протягом місяця з дня прийняття рішення про міський (міст районного значення), сільський, селищний та районний у місті бюджети призупиняти дію рішення про відповідний бюджет з одночасним зверненням до суду. Виконавчі органи міських міст районного значення, сільської, селищної, районної у місті рад наступного дня після підписання керівником рішення про відповідний бюджет або внесення до нього змін надсилає його районній державній адміністрації чи виконавчому органу міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) ради.

4. У разі призупинення рішення про місцевий бюджет видатки з нього здійснюються у порядку, визначеному статтею 79 цього Кодексу.

Стаття 113. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

113.1. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

113.2. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

113.3. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Стаття 114. Строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

114.1. Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Стаття 115. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі вчинення кількох порушень

115.1. У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

Стаття 116. Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)

116.1. У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

116.2. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.

3. Валютний контроль — це система контролю уряду за обміном іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній валюті та її обмінного курсу на інші валю¬ти. Валютному контролю в Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов’язання про декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Метою валютного контролю є забезпечення додержання Валютного законодавства під час здійснення валютних операцій. Для досягнення мети валютного контролю органи валютного контролю в межах своєї компетенції визначають відповідність здійснюваних валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій та дозволів; перевіряють виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань про продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку України; обґрунто¬ваність платежів в іноземній валюті; перевіряють повноту й об’єктивність обліку та звітності з валютних операцій, а також з операцій нерезидентів у валюті України. Органи, що здійснюють валютний контроль, наділені повноваженнями вимагати та одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх прав, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Органами валютного контролю в Україні є Кабінет Міністрів України, Національний банк України та інші органи.

Головним органом, що здійснює валютний контроль на території України, є Національний банк України. НБУ надане право здійснювати контроль за виконанням правил регулю¬вання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які прова¬дяться резидентами і нерезидентами на території України.

Держкомзв’язок України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, а Державна митна служба України – додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Уповноважені банки також здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерези¬дентами через ці банки. До компетенції уповноважених банків відносять запобігання ними проведенню резидентами і нерезидентами незаконних валютних операцій та/або інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про по¬рушення резидентами і нерезидентами валютного законодав¬ства та додержання ними актів органів валютного контролю.

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. До правопорушень банків, інших кредитно-фінансових установ, резидентів і нерезидентів валютне законодавство відносить: — пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов´язань за угодами тощо; — здійснення валютних операцій без генеральної чи індиві дуальної ліцензії Національного банку України; — незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам; — невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти; — невиконання резидентами встановлених вимог щодо продажу валютних коштів, що надійшли на їхні рахунки; — невиконання уповноваженими банками функції валютного контролю; — несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тощо. За вказані вище порушення передбачені такі санкції: — штраф у розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення; — штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України: — пеня; — позбавлення ліцензії Національного банку України: — виключення з реєстру банків та кредитно-фінансових установ. Відповідальність за конкретні види правопорушень передбачена в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 16), Законі України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземних валюті", положенні Національного банку України про валютний контроль та в інших актах. Так, здійснення банками операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, без її одержання тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей. Торгівля іноземною валютою банками без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Невиконання уповноваженими банками зобов´язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов´язань резидентів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства. Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, установленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов´язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою штраф у розмірі 5 % від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов´язаний був поінформувати відповідні державні органи. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках. Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: — порушення строків декларування — накладення штрафу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення; — порушення порядку декларування — накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній 1 % від розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою обов´язковою реєстрацією зазначених договорів.

Білет № 7