3. Державний та муніципальний кредит

Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів — це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит — урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.

Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими самими: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.

Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ — валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.

Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.

Функції державного кредиту:

• розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання;

• регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість;

• контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.

Державний або муніципальний борг — врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.

Внутрішній державний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті. Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і нових запозичень.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

• позик на фінансування Державного бюджету України та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, які надаються КМУ щодо кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. Щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який строк, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.

Управління державним боргом — сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку із запозиченням, визначенням кредиторів, умов розміщення, обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, що поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:

1) визначення внутрішнього або зовнішнього кредитора й залучення державних запозичень;

2) використання коштів;

3) обслуговування боргу та його погашення.

Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.

Види державного кредиту:

1) залежно від статусу позичальника:

• централізований — цінні папери випускає уряд;

• децентралізований — місцеві органи влади;

2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань:

• внутрішні позики — розміщуються в державі;

• зовнішні позики — розміщуються за кордоном;

3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань:

• короткострокові позики — поточні, до 1 року;

• середньострокові — 1—5 років;

• довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї;

4) за видами дохідності:

• відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;

• безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;

• виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.

Білет №20

1. Фінансово-правова норма - це загальнообовязкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі і забезпечені примусовою силою держави.

Види фінансово-правових норм:

За спеціальними юридичними функціями:

* регулятивні (правовстановлювальні) - правові приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав та покладення на них обовязків, тобто їх роль у встановленні субєктивних прав та обовязків. Залежно від характеру впливу на поведінку субєктів фінансових правовідносин (за характером диспозиції):* зобовязуючі - приписують здійснювати певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони містяться у всіх законах і нормативних актах; * забороняючі - приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну (н-д забороняють використовувати бюджетні кошти не за призначенням); * уповноважуючі - норми, в яких міститься дозвіл певному органу чи посадовій особі конкретизувати ті чи інші приписи що містяться в нормі відповідно до певних умов. В цих нормах імперативність поєднується з чітко визначеними посадовими повноваженнями.

За змістом:* матеріальні - вміщують матеріальний зміст юридичних прав та обовязків субєктів фінансових правовідносин.

* процесуальні - визначають процедуру діяльності органів держави в сфері мобілізації коштів, порядок їх надходження, витрачання та розподіл.

Структура фінансово-правової норми традиційна, але особливості методу правового регулювання визначили свою специфіку.

Гіпотеза - визначає умови та обставини, за яких виникають у юридичних і фізичних осіб фінансові правовідносини. Диспозиція - вказує якою повинна бути поведінка сторін фнансового відношення, при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Санкція - визначає міру державного примусу, яка застосовується у випадку порушення правової норми, спрямована на попередження неправомірних дій у відповідній сфері шляхом встановлення юридичної відповідальності. Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Штраф - на відміну від пені переслідує мету гарантувати здійснення посадовими особами та громадянами чинного порядку та правил в галузі державних фінансів, які визначаються всіма трьома елементами фінансово-правової норми.

2. бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

Структура бюджетної системи України

1. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

2. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

3. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

3.

Білет №21

1.

2.

3.

Білет №22

1. Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

На сьогодні можна виділити дві найбільш поширені думки щодо питання форм

і методів податкового та фінансового контролю. Прихильники першої думки

вважають, що формами податкового контролю є окремі сторони виявлення

змісту контролю залежно від часу здійснення контрольних

заходів [18, с. 123; 17, с. 68; 14, с. 13; 23, с. 63–64; 20, с. 243].

Дана позиція набула досить широкої підтримки у наукових колах, і навіть

лягла в основу класифікації форм фінансового контрою у законодавстві

окремих країн. Зокрема, стаття 265 Бюджетного кодексу Російської

Федерації закріплює такі форми державного фінансового контролю як

попередній, поточний і наступний, тобто класифікує контроль саме за

часом здійснення [20, с. 115].

Друга полягає у розумінні форм контролю як способів вираження не окремих

сторін, а сутності контролю у цілому, з урахуванням його правової

природи. На відміну від попередньої позиції, друга група вчених критерій

часу здійснення контрольних заходів розглядає в основі класифікації не

форм контролю, а одного із численних видів контролю [16, с. 89;

19, с. 29; 20, с. 116].

2.

3. Функції грошей.Гроші виконують ряд функцій.1) Функція міри вартості є центральною у системі грошових відносин.Міра вартості - це грошова одиниця, що використо­вується для вимірювання та порівняння вартостей товарів та послуг.На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товару. Ціни на товари змінюються прямо пропорційно до вартості товарів і обернено пропорційно до вартості грошей.Гроші реалізують свою функцію міри вартості через взаємодію з масштабом цін. Масштаб цін - рахункова функція грошей, що відображає вартість товарної маси в грошових одиницях.З масштабом цін пов'язані девальвація і ревальвація грошових одиниць.Девальвація (від лат. de – префікс, що означає рух вниз, і valeo – коштувати, мати вартість) - це офіційне зниження, а ревальвація - збільшення курсу грошової одиниці щодо валют інших країн.Між сукупною товарною масою і окремими товарами встановлюється цінове співвідношення. Саме це співвідношення і визначає рівень цін.2) Функція засобу обігуПроцес товарного обігу виражається формулою: Т – Г – Т1, тобто продаж здійснюється заради купівлі. У цьому процесі гроші відіграють роль посередника між продавцем та покупцем.Основою функціонування грошей як засобу обігу є рух товарів. Роль грошей тут тимчасова. Виконавши свою функцію гроші переходять від одного суб'єкта до іншого.Кількість грошей, що повинна бути в обігу (М), визначається сумою цін товарів та послуг, що підлягають реалізації протягом певного періоду.Цю залежність можна представити за допомогою формули:М = Рі х qі: Рі – ціна і-ого товару,:qі – кількість і-ого товару.Кількість грошей мала б дорівнювати цій величині за умови, що кожна грошова одиниця використовувалася лише один раз. Але кожна грошова одиниця використовується більше одного разу. Тому суму цін товарів необхідно поділити на середнє число оборотів кожної купюри (V).

2) Функція засобу платежу – відображає особливості кредитного господарства, тобто купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати. Гроші у цій функції – це засіб погашення боргу. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші. Для ефективного виконання цієї функції вони повинні бути стійкими.3) Функція засобу нагромадження обслуговує нагромадження вартості, що знаходиться в розпорядженні суб'єктів економіки у процесі відтворення.Для виконання цієї функції гроші повинні бути реальними.Нагромадження грошей - необхідна умова безперервного розвитку товарного виробництва.Формування нагромаджень та збережень призводить до певних втрат для їх власників (не отримують доходів від своїх грошей). Такі втрати називають зумовленими витратами зберігання грошей.Зумовлені витрати зберігання - це сума доходу, який власник грошей не одержує тому, що зберігає їх у ліквідній формі, а не вкладає у фінансові активи.5) Світові грошіРозвиток міжнародних політичних і економічних відносин обумовлює функціонування грошей на світовому ринку.У такому разі за виразом К. Маркса "гроші скидають з себе національні мундири".В середині окремої країни можуть обертатися не тільки повноцінні гроші, а й неповноцінні. На світовому ринку знаки вартості, які є обов'язковими до прийому в даній державі, за виключенням грошових одиниць провідних держав світу, втрачають свою силу.

Білет №23

1.