3. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування

Державні та муніципальні видатки здійснюються за допомогою фі-нансування. Фінансування — це безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів.

Залежно від джерел фінансування розрізняють три види: бюджетне фінансування, самофінансування та кредитування.

Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безпо-воротний і безвідплатний відпуск коштів за умови оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, що здійснюється на планове виконання загальнодержавних функцій, а також для утримування соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зо-бов’язань держави з дотриманням режиму економії при здійсненні постій-ного контролю.

Суб’єкти фінансування — державні органи, підприємства, установи державної чи комунальної форм власності.

Бюджетна установа — орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встано-вленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи орга-нами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок дер-жавного чи відповідного місцевого бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Принципи фінансування:

1)         цілеспрямованість: всі видатки мають цільове призначення (поточ-ні та капітальні видатки, видатки на заробітну плату, стипендію та ін.);

2)         фінансування з огляду на рівень виконання робіт та послуг: відра-хування коштів повинно відбуватися відповідно до фактичного виконання робіт та послуг, їх кількісних та якісних показників;

3)         дотримання фінансової дисципліни та режиму економії: у процесі здійснення фінансової діяльності необхідно постійно дотримуватися прин-ципу законності, точного та неухильного виконання встановленого порядку, строків, звітності;

4)         одержання максимального ефекту за мінімальних витрат.

Витрати бюджетних установ фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань — повноважень, що надаються розпоряднику бюджетних кош-тів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зо-бов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі вико-нання бюджету.

Кошти із бюджетів на функціонування бюджетних установ відпуска-ються на підставі планових актів — кошторисів, а їх фінансування назива-ють кошторисно-бюджетним.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це безповоротне та безвід-платне виділення грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету на основі фінансових планів — кошто-рисів витрат.

Кошторис — це фінансово-плановий документ, який визначає обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний та поквартальний розподіл.

Кошторис складається зі статей, кожна з яких містить однорідну гру-пу витрат, що мають суворо обов’язковий характер та не повинні змінюва-тися у зв’язку з тим, що відповідно до них розподіляються бюджетні приз-начення, затверджені законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Кошторисно-бюджетне фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів. Додатковими принципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат; урахування раніше використаних коштів.

Всю фінансову діяльність держави пронизує метод планування, оскільки усі витрати з централізованих фондів коштів повинні обов'язково відображатися у фінансових планах. Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Фінансове планування здійснюється шляхом укладання фінансових планів - індивідуальних і зведених. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани - місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі інансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується у матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бюджетної установи передбачено певну суму, що повинна спрямовуватися на фінансування поточних видатків протягом звітного періоду, така сума може відпускатися саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати працівників або фінансування відряджень). Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів.

Чинне законодавство чітко обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує загроза недофінансування планових видатків. Для додержання принципів ефективності та збалансованості бюджетів відповідного рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14 вересня 2002 р. було затверджено Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Метою його запровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване, зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм.

Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, ,що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економи застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. Зокрема, чинне законодавство, що визначає правові засади кошторисно-бюджетного фінансування, встановлює, що обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи.

Велике значення надається принципу фінансового контролю, який забезпечує додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів щодо їх усунення. На підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Білет №9

1. Сутність і значення фінансового контроля.

Фінансовий контроль – складова частина, чи спеціальна галузь, здійснюваного країни контролю. Наявність фінансового контролю об'єктивно обумовлена тим, що фінансів як економічної категорії притаманні як розподільча, а й контрольна функції. Тому використання державою фінансів на вирішення своїх завдань передбачає обов'язкову проведення їх допомогою контролю над ходом виконання з завдань. Фінансовий контроль ввозяться встановленому правовими нормами порядку всієї системою органів державної влади органів місцевого самоврядування, зокрема спеціальними контрольними органами з участю громадських організацій, трудових колективів і граждан.

Значення фінансового контролю виявляється у тому, що з його проведенні перевіряються, по-перше, дотримання встановленого правопорядку у процесі фінансової складової діяльності державними й суспільними органами, підприємствами, установами, по-друге, економічна обгрунтованість і ефективність здійснюваних дій, відповідність їхньої завданням государства.

Фінансовий контроль – це контролю над законністю дій у сфері освіти й порядку використання коштів держави й суб'єктів місцевого самоврядування цілях ефективного соціально-економічного розвитку і окремих регионов.

Фінансовий контроль включає у собі: контролю над виконанням федерального бюджету; бюджетів суб'єктів Російської Федерації; бюджетів позабюджетних фондів; контролю над станом зовнішнього й внутрішнього боргу; державних резервов.

Об'єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою лише коштів. У остаточному підсумку воно означає контролю над використанням матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів країни, що у сучасних умовах процес виробництва та розподілу опосередковується грошовими отношениями.

Конкретні форми й фізичні методи фінансового контролю дозволяють забезпечити інтереси і право як та її установ, і від інших економічних суб'єктів; фінансові порушення тягнуть санкції, і штрафы.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов фінансової стабілізації. Це насамперед розробка, затвердження Кабміном і виконання бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, і навіть контролю над фінансової діяльністю державних підприємств та шкільних установ, державних банків та корпорацій. Фінансовий контроль з боку держави, недержавної сфери економіки зачіпає лише сферу виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податків і інші платежі, дотримання законності і доцільності при витраті виділених чи бюджетних субсидій і кредитів, і навіть дотримання встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку, і отчетности.

Фінансовий контролю над діяльністю підприємств входять також контроль із боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль.

Фінансовий контроль притаманний усім финансово-правовым інститутам. Тому крім фінансово-правових норм, регулюючих організацію та влитися порядок проведення фінансового контролю у цілому, є норми, що передбачають його специфіку окремими фінансових правових институтах.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, регульованих фінансовим правом, залежить від: а) перевірки виконання фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування, організаціями та громадянами; б) перевірці правильності використання державними і муніципальними підприємствами, установами, організаціями, що у їх господарському віданні чи оперативному управлінні грошових ресурсів (банківських позичок, позабюджетних засобів і інших засобів); перевірки дотримання правил скоєння фінансових операцій, розрахунків й зберігання коштів підприємствами, організаціями, установами; р) виявленні внутрішніх резервів виробництва; буд) усуненні і попередженні порушень фінансової дисципліни. У випадку їхнього виявлення у порядку приймаються заходи впливу організаціям, посадовим особам та громадянам, забезпечується відшкодування матеріальних збитків державі, організаціям, гражданам.

2. Податок на прибуток підприємств є одним із видів прямого оподаткування – прибуткового, і оподатковує доходи юридичних осіб, на відміну від прибуткового податку, який стягується з громадян. Податок на прибуток підприємств в Україні має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах поступово вирівнюється співвідношення між фондом споживання і нагромадження, наслідком чого є поступове зменшення бюджетного значення податку на прибуток підприємств і збільшення – прибуткового податку з громадян.Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. За допомогою цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на виробництво пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвестиційної та інноваційної діяльності та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рахунок диференціації ставок оподаткування і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок. Таким чином, до переваг податку на прибуток підприємств можна віднести значні можливості для регулюючого впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.