1. Поняття та класифікація фінансів. Відмінності між публічними та приватними фінансами.

Слово «фінанси» походить від давньофранцузькогоfinancio – платіж.

Фінанси – це розподіл виручених грошових коштів по фондах.

Ознаками фінансів є:

- фінанси – не гроші, приблизно їх можна визначити як рух вартості у грошовій формі, переважно однобічний (податки до бюджету, наприклад), буває двобічний (виплата в разі настання страхового випадку);

- фінанси – розподільчі відносини (розподіл і перерозподіл допомоги);

- фінанси як відносини пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів.

Існують публічні та приватні фінанси. Приватні фінанси існують за участі фізичних і юридичних осіб, засновані на приватній власності. Об'єктом вивчення фінансового права як науки й об'єктом вивчення ФП як галузі є публічні фінанси (за участі органів державної влади – державні публічні фінанси; за участю органів місцевого самоврядування – муніципальні публічні фінанси).

Гроші співвідносяться з фінансами як пасажири та пасажирські перевезення. Гроші є головним інструментом фінансів. Фінанси й фінансові відносини – тотожні поняття. Не всі грошові відносини є фінансами. Не є фінансами цивільні відносини.

Централізовані фонди публічних фінансів:

- Державний бюджет України;

- місцеві бюджети;

- Пенсійний фонд України;

- фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування:

- від безробіття;

- від тимчасової втрати працездатності;

- від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- фонд гарантування внесків фізичних осіб;

- золотовалютний резерв.

Децентралізовані грошові фонди:

- фонди підприємств, установ організацій.

2. Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування: поняття, мета та правові основи.

Фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України, що виявляється у збиранні, розподілі та використанні потрібних державі грошових коштів.

Напрямки (функції/етапи) фінансової діяльності:

- емісійна діяльність (випуск грошових коштів);

- акумулювання/мобілізація грошових коштів у публічні грошові;

- розподіл і перерозподіл грошових коштів;

- використання коштів публічних грошових форм;

- фінансовий контроль.

Фінансова діяльність держави - це планована діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави.

Правове становище та функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави

Фінансову діяльність здійснюють усі без винятку органи державної влади та місцевого самоврядування, оскільки виконати покладені на них функції не можна без використання фінансів. Залежно від повноважень таких органів та їхнього правового статусу визначається й обсяг участі безпосередньо у фінансовій діяльності.

Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, в першу чергу Конституцією України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.

Однак зменшувати значення державного регулювання фінансовими потоками не можна. В сучасних розвинутих країнах держава міцно посіла місце одного з чинників процесу суспільного відтворення та суспільно-економічного прогресу загалом.

Важливою умовою для формування ринкової економіки є легітимність державної політики, яка не викликає серед учасників активної або прихованої протидії. У сучасній економіці така система підтримується в ринковому середовищі, на яке впливає чимало чинників, пов'язаних з проведенням державної політики. До чинників, що мають визначальний вплив на формування завдань і функцій держави у сфері моделювання ринкових відносин, належать:

1) грошова система, яка забезпечує інформацією ринкові суб'єкти, є носієм суспільної оцінки індивідуальних зусиль, опосередковує рух ресурсів, сприяє мотиваційній впевненості і використовується як важіль державного регулювання;

2) фінансова система, що спирається на грошову, забезпечує перерозподіл коштів в економічній системі, нагромадження інвестиційних ресурсів і розширене відтворення;

3) бюджетно-податкова система, яка є складовою фінансової системи і доповнює її дію, вилучаючи частину коштів і перерозподіляючи їх на потреби, що не забезпечуються дією ринкових механізмів, встановлює міру участі окремих економічних суб'єктів у фінансуванні суспільних потреб;

4) економічна структура, яку можна розглядати як технологічну й інституційну структуру;

5) соціальна політика, що тісно пов'язана з бюджетною, створює умови для нормального життя населення, забезпечує суспільну впевненість і стабільність, формує довіру населення до урядової політики і безпосередньо створює стимули до збереження державного ладу;

6) зовнішньоекономічні відносини, що діють через валютно-грошові відносини, зовнішню торгівлю і міжнародний рух капіталів.

Щоб гарантувати реальну національну безпеку, державна економічна (у тому числі фінансова) політика повинна забезпечувати збалансований розвиток усіх названих підсистем. Оскільки національна безпека кожної країни є складовою міжнародної безпеки, то адекватна та виважена державна економічна політика виступає чинником міжнародної безпеки.

Додатково до своєї ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава водночас діє на ринку як кредитор та позичальник, як акціонер та емітент акцій. Держава є найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшої кількості цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів. Відповідно, аналіз перспектив розвитку фінансового ринку в Україні потребує розуміння ролі держави як учасника ринку.

Виходячи з принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формувати бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу - правом проводити бюджет у життя.

Оскільки виконання завдань держави вимагає від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної роботи, пов'язаної з мобілізацією, розподілом та використанням коштів, у фінансовій діяльності беруть участь усі як представницькі, так і виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів.

3. Методи фінансової діяльності.

Методи здійснення ФД:

1) розподіл (складання Держбюджету);

2) акумулювання/використання (уже в самому році).

Методи акумулювання:

1) обов'язкові:

- обов'язкових платежів;

- податковий;

- фіскальний;

2) добровільні:

- пожертви;

- подарунки;

- спадкування на користь держави/органів місцевого самоврядування.

Також методами акумулювання є ігровий (грошово-речові лотереї) та страховий (повертаються в разі настання страхового випадку: внески до пенсійного фонду, фондів соціального страхування, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

Методи розподілу та використання:

- фінансування – безоплатне виділення грошових коштів (для бюджетних організацій, що не заробляють грошей або заробляють замало грошей, наприклад, державна поліклініка);

- інвестування – зустрічне надання корпоративних прав в обмін на дивіденди;

- кредитування – надання грошових коштів на умовах поверненості, строковості, платності.

4. Принципи фінансової діяльності.

1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети;

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі - гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.