87. Безготівкові розрахунки у фінансово-правових відносинах.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.

Правова форма безготівкового розрахунку — це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівкових розрахунків:

— платіжне доручення;

— платіжна вимога-доручення;

— платіжна вимога;

— розрахунковий чек;

— акредитив;

— банківські платіжні картки;

— вексель.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 30 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума доручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Серед реквізитів слід відзначити дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення (дата валютування – зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує отримувача, або в установі - члені платіжної системи), та призначення платежу.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої та нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про сплату певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує.

Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки (готуються банкнотно-монетним двором Національного банку України). Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.

Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отримані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.

Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Інструкції НБУ «Про безготівкові розрахунки в національній валюті» й Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не суперечить законодавству України.

Акредитив — договір, що містить зобов'язання банку-емітенту, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається платіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити платіж на умовах, визначених в акредитивній заяві.

Отже, в акредитиві є 4 учасники: платник, банк-емітент (між ними укладається договір про акредитив, що захищає права платника, який доручає банку здійснити платіж на користь бенефіціара в обмін на вказані в договорі документи), виконуючий банк, бенефіціар (по суті, отримувач).

Види акредитиву:

1) відкличний (банк може анулювати/змінювати умови без попереднього повідомлення бенефіціара) і безвідкличний (не може);

2) покритий (платник гроші резервує) і непокритий (банк-емітент гарантує оплату за рахунок банківського кредиту).

Залік взаємної заборгованості — це розрахунки, коли взаємні зобов'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різницею здійснюється платіж на загальних підставах та за національним законодавством — Законом України «Про обіг векселів в Україні», Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. й Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень, обумовлених додатком II цієї конвенції; Женевською конвенцією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити векселедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.

Банківська платіжна картка — стандартизований пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого клієнту надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги й отримувати готівкові кошти.