7) Іі Універсал Центральної Ради

Занепокоєні станом на Україні, засуджуючи український «сепаратизм», 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду — О. Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі, М. Некрасов. Під час переговорів було знайдено компроміс і підписана угода про стосунки між УЦР та Тимчасовим урядом. Зміст цього документу УЦР оформила як ІІ-й Універсал. Зміст його суперечливий, а тому й відношення до нього різних політичних сил в Україні було неоднозначним. II Універсал затверджений УЦР 3(16).7.1917. Опублікований українською, російською, єврейською і польською мовами. Тимчасовий уряд видав 2(15).7.1917 постанову «Про національно-політичне становище України», в якій регламентував організацію влади і збройних сил в Україні. В II Універсалі УЦР оголосила, що не має наміру відділяти Україну від Росії та зобов'язувалася не здійснювати самочинно автономії України. Склад УЦР мав доповнитись представниками національних меншин, які проживають в Україні. УЦР зобов'язувалась подати Тимчасовому уряду на затвердження склад нового Генерального секретаріату як найвищого крайового органу управління Тимчасового уряду в Україні та за погодженням з національними меншинами готувати проект закону про автономний устрій для внесення його на затвердження Всеросійських установчих зборів. Представники УЦР при верховних армійських інституціях Росії (військовому міністерстві, Генеральному штабі, Верховному головнокомандувачу) мали брати участь у комплектуванні українських військових частин. Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття 1-го та ІІ-го Універсалів до українського народу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своє життя з врахуванням національних інтересів.

Для ведення поточної праці Українська Центральна рада(далі УЦР) обрала виконавчий комітет УЦР (офіційна назва Комітет Центральної Ради), який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з членів президії й секретарів УЦР та з двох представників від політичних фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій. Спеціальним наказом УЦР від 6 трав. (23 квіт.) комітету доручалося виконувати поточну роботу, а його склад було збільшено до 33 членів., з яких 20 обиралися загальними зборами, решта — поповнювалася ним самим. Окрім того, встановлювалося, що він обирає голів комісій, які діють при УЦР, секретарів та скарбника. Одразу після створення комітет почав займатися підготовкою питань і проектів найважливіших рішень, що мали розглядалися і ухвалюватися на сесіях УЦР, керувати фінансами, підтримувати зв’язок з різними організаціями на місцях. Після видання I Універсалу (див. Універсали Української Центральної Ради) та створення Генерального секретаріату Української Центральної Ради Комітет УЦР було перетворено на Малу раду — виконавчий орган УЦР із законодавчими функціями, який діяв між сесіями пленуму УЦР. Чисельність ради встановлювалася в 40 осіб. На початку липня до Малої ради увійшло ще 18 членів — представників нац. меншин. 14(01) серпня був затверджений регламент її роботи. Мала рада складалася за принципом пропорційності між фракціями, що входили до УЦР. У січні 1918 кількість її членів збільшилася до 82.  Незмінним головою Комітету УЦР, а потім Малої ради був М.Грушевський.