49) Судова реформа 1922 року в Україні.

Судова реформа 1922 р. - комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення діяльності органів правосуддя, здійснений в УСРР у ході реалізації проголошеного з початком нової економічної політики курсу на революційну законність. Стрижневою основою реформи було Положення про судоустрій УСРР, затв. ВУЦВК 16.ХІІ 1922. Згідно з Положенням замість двох паралельних систем — народних судів і революційних трибуналів — створювалася єдина трирівнева система суд. установ: народний суд, губернський суд, Найвищий Суд УСРР  та його колегії. 22.III 1922 було скасовано Всеукраїнську надзвичайну комісію, а утворене натомість Державне політичне управління УСРР офіційно вже не мало суд. функцій і в процес, відношенні було лише органом дізнання. Водночас пост. ВУЦВК від 17.УІІ 1922 було започатковано систему т. з. надзвичайних сесій, на яких в особливому порядку розглядалися справи про контрреволюційні та деякі ін. злочини. Ці сесії діяли при губ. ревтрибуналах (до 1.ХІ 1922 — при їх військ, відділеннях), а після затвердження Положення про судоустрій — при губернських судах. Для розгляду інших категорій справ згідно з Положенням тимчасово зберігалися спеціальні, суди: військові трибунали, військово-транспортні трибунали, особливі трудові сесії нарсудів, земельні комісії, арбітражні комісії. Складовою частиною Судової реформи в УСРР 1922 було заснування органів прокуратури (Положення про прокур. нагляд, затв. ВУЦВК 28.VI 1922) і адвокатури (Положення про адвокатуру, затв. ВУЦВК 2.Х 1922), заборона місц. управлінським структурам втручатися в суд. справи (пост. ВУЦВК «Про взаємовідносини судових і адміністративних органів влади» від 9.УІІІ 1922), організація короткострокових юрид. курсів для підготовки кадрів до роботи в нових умовах (пост. РНК УСРР від 26.XII 1922). Згодом було прийнято: постанови ВУЦВК «Про особисту недоторканність прокурорів, суддів і слідчих» від 3.1 1923 і від 21.1 1924 та «Про розвантаження і поліпшення місць позбавлення волі» від 15.VIII 1923; Положення «Про кабінети науково-судової експертизи» (затв. РНК УСРР 10.VI 1923); деякі ін. нормат.-прав. акти, спрямовані на поглиблення реформи.

Декретом Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) від 14 лютого 1919 р. «Про суд» ліквідовано поряд із судовими установами, які існували на території України до встановлення радянської влади, і прокурорський нагляд. Нагляд за законністю зосереджувався головним чином у Народному комісаріаті юстиції і його місцевих органах ? губернських і міських юридичних відділах. Правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала конституція УСРР 1919 р. 28 червня 1922 р. ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд. Державна прокуратура УСРР входила до складу Міністерства юстиції. Керівником прокуратури, як Прокурор республіки, був Народний комісар юстиції УСРР. Першим Прокурором УСРР був призначений Микола Олексійович Скрипник. На цій посаді (з 10 травня 1925 р. як Генеральний прокурор) він перебував до квітня 1927 р. У безпосередньому віданні Прокурора УСРР знаходився відділ прокуратури, що входив до складу Народного комісаріату юстиції УСРР. Помічники Прокурора УСРР затверджувалися і звільнялися Президією ВУЦВК за поданням Прокурора республіки. Місцевими органами прокуратури були призначувані Прокурором УСРР прокурори губерній, які мали помічників, у тому числі у повітах, що також призначалися і звільнялися Прокурором УСРР. У зв'язку з організацією Державної прокуратури ВУЦВК б вересня 1922 р. ухвалив постанову про скасування губернських відділів юстиції та їх повітових уповноважених, встановивши, що ці органи мають ліквідовуватися в міру утворення органів прокурорського нагляду. У 1922 р. був поновлений прокурорський нагляд, спочатку у складі Народного комісаріату юстиції, а потім Верховного Суду. З утворенням СРСР, ліквідацією губерній та переходом на триступеневу систему управління у травні 1925 р. до Конституції УСРР 1919 р. були внесені зміни. Прокурор республіки почав іменуватися Генеральним прокурором республіки. Народний комісар юстиції одночасно обіймав посаду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради народних комісарів УСРР. Постановою III сесії ВУЦВК від 23 жовтня 1925 р. було введено в дію Положення про судоустрій УСРР, розділ «Про Державну прокуратуру» якого визначав повноваження Прокуратури УСРР. Це Положення регламентувало питання організації та діяльності не лише судових органів та прокуратури, а й слідчих, колегії захисників, державного нотаріату, інституту судової експертизи. До 1925 р. слідчий апарат перебував у подвійному підпорядкуванні ? суду і прокуратури. Тепер, використовуючи досвід РСФРР, увесь слідчий апарат передавався прокуратурі. На кінець 1925 р. до складу Прокуратури УСРР входили 41 прокуратура округів та Прокуратура Молдавської АСРР. Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися трибуналами. Тут діяло загальносоюзне законодавство. 20 серпня 1926 р. ЦВК і Раднарком СРСР прийняли Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. Згідно з Положенням трибунали утворювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Працювали вони під керівництвом військової колегії Верховного Суду СРСР. У вересні 1929 р. набрало чинності нове Положення про судоустрій УСРР. Згідно з Положенням у розгляді справ у судах могли брати участь самостійно і спільно з прокурором громадські обвинувачі, вони мали право подавати скаргу на вирок суду. Наступний етап у подальшому законодавчому регулюванні організаційної побудови і діяльності органів прокуратури пов'язаний з постановою ЦВК і РНК СРСР «Про заснування Прокуратури СРСР» від 20 червня 1933 р. Адвокатура: 26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд. Ним правозаступники обов`язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася “ Тимчасовим положенням про революційні трибунали УСРР” від 14 лютого 1919 р.У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР “Про встановлення зборів у доход республіки за НКЮ” було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Однак в цьому правовому акті передбачалося положення, що незаможні особи звільняються від встановленої оплати за наданням їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями.Слід зазначити, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії України це був період її становлення.Новий етап в історії адвокатури України пов`язаний з введення у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури.В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший всеукраїнський з`їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого “Про адвокатуру” були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції, оплату праці працівників визначати за таксою, з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З`їзд також доручив наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР СУ УССР. 14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах. На членів колегії захисників покладалося ведення кримінальних і цивільних справ за призначенням, а також за угодою з особами та організаціями, котрі зверталися за їхнім сприянням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміністративних справах; укладання угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консультацій, а також у зборах захисників свого судового округу. На розвиток положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про надання консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації.Слід зазначити, що положення про адвокатуру вже в перші роки після прийняття зазнало деяких змін, зумовлених проведенням у республіці судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрій Української РСР СУ УССР, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних і губернських судів, Верховного Суду УРСР.