- •1) Предмет та метод історії держави і права України
- •3) Утворення Центральної Ради.
- •4) Всеукраїнські з'їзди (військовий, селянський, робітничий) і їх роль в процесі національно-державного відродження України.
- •5) І Універсал Центральної Ради
- •6) Генеральний Секретаріат України: утворення, склад, діяльність. В.Винниченко.
- •7) Іі Універсал Центральної Ради
- •8) Мала Рада, її компетенція.
- •9) Статут Генерального Секретаріату — "перша Конституція України" (м.Грушевський)
- •11) Ііі універсал Центральної Ради
- •12) IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
- •13) Організація органів влади і управління після прийняття III Універсалу.
- •14) Організація місцевої влади після прийняття III Універсалу.
- •15) Конституція унр
- •16) Військове будівництво в унр.
- •17) Утворення вільного козацтва в унр.
- •18) Утворення органів охорони громадського порядку в унр.
- •19) Судова система унр: структура, нормативні акти.
- •20) Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •21) Законодавство Центральної Ради в галузі державного будівництва.
- •22) Земельне, трудове та соціальне законодавство Центральної Ради.
- •23) Закон Центральної Ради «про національно-персональну автономію»від 9 січня 1918
- •24) Закон Центральної Ради «про громадянство» від 2-4 березня 1918
- •25) Закон Центральної Ради "Про національну символіку" від 12 березня 1918 року.
- •26) Утворення гетьманської держави
- •27) Організація влади в Українській гетьманській державі.
- •28) Судова система Української гетьманської держави
- •29) Законодавство Української гетьманської держави.
- •31) Організація органів влади і управління в часи Директорії.
- •32) Законодавство Директорії.
- •33) Падіння української державності. Варшавський та Ризький договори.
- •35) Органи влади і управління зунр.
- •36) Органи охорони правопорядку та судова система зунр.
- •37) Місцеві органи влади зунр.
- •38) Законодавтсво зунр.
- •39) Акт злуки зунр від 22 січня 1919
- •40) Падіння зунр
- •41) 1 Всеукраїнський з'їзд рад
- •42) Система органів влади та управління Української радянської республіки.
- •43) III Всеукраїнський з їзд Рад. Конституція усрр 1919 р.
- •46) Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •47) Становлення радянського права в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •48) Нова економічна політика в Україні.
- •49) Судова реформа 1922 року в Україні.
- •50) Утворення прокуратури і адвокатури в усрр.
- •51) Система органів влади і управління усрр після утворення срср.
- •52) Конституція усрр 1929 року.
- •53) Комнезами в Україні: створення, функції, діяльність
- •54) Утворення Молдавської асрр в складі усрр.
- •55) Положення про судоустрій усрр 1925 року.
- •56) Постанова вуцвк і рнк усрр від зо квітня 1925 року "Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату"
- •57) Кодифікація радянського права в 20-ті роки.
- •60) Кодифікація процесуального права в 20-ті роки.
- •61) Кодифікація адміністративного права в 20-ті роки.
- •62) Кодифікація сімейного права в 20-ті роки.
- •65) Кодифікація виправно-трудового права в 20-ті роки.
- •66) Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років.
- •67) Суд і прокуратура усрр в першій половині 30-х років.
- •68) Формування надзвичайних каральних органів влади в усрр в 30-ті роки.
- •83) Український національний рух на заключному етапі другої світової війни.
- •98) Відродження ідеї незалежної "Самостійної Соборної Української Держави" в роки перебудови.
- •100) Зміни в законодавстві урср в роки перебудови.
36) Органи охорони правопорядку та судова система зунр.
Відновлення Української держави на західних землях має багато повчальних уроків для розвитку новітньої держави. Найбільш цінним є досвід формування органів правопорядку, жандармерії, народної міліції, суду, прокуратури, в тому числі збройних сил, враховуючи те, що Україна перебувала в стані війни.. Після проголошення у 1918 р., на західних землях України незалежної власної держави український національний провід відразу приступив до розбудови державного апарату, у складі якого формувалися органи охорони правопорядку. Оскільки у перші дні існування ЗУНР виникла потреба у її військовому захисті, тому УН Рада і Генеральна команда 5 листопада б.р. звернулись до українського народу з закликом: - “До зброї”, яким була обґрунтована необхідність створення власної Національної Армії. У цей період основним завданням влади було законодавче регулювання діяльності державних органів. Починаючи з листопада 1918 року ЗУНР схвалила ряд законодавчих актів “Про організацію війська” (13 листопада 1918 р.), “Тимчасову адміністрацію” (16 листопада 1918 р.), “Тимчасову організацію судівництва” (21 листопада 1918 р.), “Про державну прокуратуру” (18 грудня 1918 р.) та ін]. Одним з напрямків будівництва органів правопорядку було реформування жандармерії. В процесі зламу старого державного апарату у багатьох повітах і населених пунктах була ліквідована австрійська жандармерія. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. УН Рада прийняла рішення про утворення “Корпусу української державної жандармерії”, яка була прикріплена до війська. Очолив Команду української державної жандармерії Головний командант Л. Індилевський. На місцях передбачалося створити окружні і повітові команди та сільські й міські станиці жандармерії. Організацію жандармерії було покладено на окружних військових комендантів і повітових комісарів. До складу корпусу Української державної жандармерії також входили колишні українські жандарми, які не були скомпрометовані в період австрійської держави. З метою вишколу військовиків, у Станіславові, при Команді державної жандармерії була організована спеціальна жандармська школа .Сплановані вищою державною владою ЗУНР організаційно-правові заходи забезпечували Українській державній жандармерії (важливому правоохоронному органу) умови для ефективної діяльності в інтересах держави, чисельність якої у той час становила більше п’яти тисяч (6 булавних старшин, 25 сотників і хорунжих, 1000 жандармів та 4000 жандармів новобранців). Крім того, народна міліція, утворена населенням певної території – як орган самооборони даної громади, орган охорони порядку, продовжувала діяти на благо та розвиток суспільства і нараховувала біля 3 тисяч “народних міліціонерів”. Також важливим елементом механізму держави були судово-прокурорські органи ЗУНР. Оскільки вони складали один з різновидів державної влади і відігравали велику роль у правозахисній системі держави. На початках судівництво ЗУНР здійснювали суди, що знаходилися до листопада на території “Австрійського вищого суду крайового у Львові” і від її імені розглядали “спорові, не спорові і карні” справи. [2, с. 37]. Тому в першу чергу була потреба зміни старих законів, на яких базувалась охорона Австро-Угорської держави та вироблення нової структури судів. Судову владу ЗУНР очолив Державний Секретар судівництва та її перший секретар О. Бурачинський, який розгорнув активну діяльність з перебудови судівництва Правове регулювання діяльності судово-прокурорських органів здійснювалося відповідно до Закону “Про тимчасову організацію судів і судової влади” від 21 листопада 1918 року. Система судових органів ЗУНР включала: повітові, окружні суди та вищий суд. Суд присяжних тимчасово припиняв діяльність у зв’язку з воєнним станом. У цьому ж плані ДСВС 30 листопада 1918 р. видав розпорядження “Часове підчинення цивільних осіб під військове судівництво”. Крім того, основною вимогою законодавства було те, що судочинство мало вестись виключно українською мовою. У зв’язку з проблемою відсутності власних законів, кодифікації нормативно-правових актів які сприяли б веденню судочинства, УН Рада Постановою від 16 листопада 1918 р. залишила чинним попереднє австрійське законодавство, з дотриманням умови, що воно не суперечитиме інтересам держави. У цей час судочинство над цивільними особами здійснювали військові суди. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ, згідно закону УН Ради від 15 лютого 1919р., був Вищий суд у Львові, і найвищою інстанцією був – Найвищий державний суд ЗУНР. Відповідно до постанови Державного секретаріату судочинства від 20 лютого 1919 року всі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю, склавши кваліфікаційні іспити та присягу (обітницю), що спонукало їх неухильно і точно виконувати всі закони республіки, могли залишитися у штаті судів. До присяги також були приведені й інші урядовці та технічний персонал судових органів. Функції звинувачення у судочинстві виконувала державна прокуратура. У вітчизняній науці вироблено періодизацію становлення та розвитку прокуратури в Україні. Так Б. Ференц зазначає, що прокуратура в Україні у своєму ствердженні пройшла три історичних періоди: дорадянський, радянський та пострадянський який триває сьогодні, оскільки прокуратура продовжує діяти та удосконалюватися Діяльність прокуратури ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року, яка структурно складалася з окружних, повітових та вищої прокуратур республіки. Старші прокурори, перші прокурори, їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі не виконання цих умов відсторонювались від виконання обов’язків та звільнялися з посади. Окрім органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була утворена військова юстиція. До складу військових судів входили: найвищий військовий трибунал; військові обласні суди, які діяли на території 3-х областей; військові окружні суди, головами яких були окружні коменданти. Утворено також інститут військової прокуратури, яку очолював генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, а в округах функції судових прокурорів виконували судові офіцери. Отже, як стверджують В. Комар і С. Сворак, організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормальні умови життя та праці в краю [2, с. 37]. Проте, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дало змоги повністю реалізувати ці плани. Висновок:ЗУНР мала чітко побудовану структуру державного апарату, в тому числі органів правопорядку. Всі органи функціонували на підставі нормативно-правових актів, чинних ще з часів австрійського правління, та прийнятих національних законів. Розвій боротьби за власну державу свідчить про те, що успіх державотворення у зазначений період міг бути досягнутий тільки за умови єдності, згуртованості народу та його солідарності. Поряд з уроками поразки ця доба (1917-1921 рр.) для українського народу стала етапом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість, при цьому значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Хоча за ці роки і не стався переможний тріумф української державності, однак незаперечним є те, що розбудова ЗУНР була суттєвим кроком до відновлення Української суверенної держави. |