53) Комнезами в Україні: створення, функції, діяльність

Оскільки більшовикам проблематично було оволодіти зразу контролем над сільськими радами, вони пішли на утворення у 1920 р. альтернативних радам органів – комітетів незаможних селян (КНС). Комнезами — організації бідняцьких верств селянства в УСРР, дітище керівництва укр. більшовиків, діяли 1920—33. Були юридично оформлені законом ВУЦВК від 9 травня 1920. Спец. інструкція НКВС УСРР від 6 черв. 1920 надала право вступу до КНС селянам, земельний наділ яких не перевищував 3 десятин. Разом з чекістськими осередками (див. ВУЧК) К.н.с. утворили специфічний різновид рад. влади, який контролювався парт. к-тами КП(б)У спочатку на повітовому, а після адм.-тер. реформи 1923 — районному рівні. Закон офіційно закріплював за ними ті повноваження, які були раніше відібрані в сільс. рад явочним порядком. Комнезами проголосили «організаціями державного значення». За їх допомогою партапарат застосовував репресії проти заможних селян («розкуркулювання»), придушував «політичний бандитизм», викачував зерно у голодуючій місцевості. Для кращого контролю КНС піддавалися чисткам, перша з яких відбулася в кінці 1921 р. Під керівництвом партійних організацій комнезами брали активну участь у перевиборах місцевих Рад, усуненні з їх складу «куркульсько-нацiоналiстичних елементів». Виборна кампанія в місцеві Ради в 1921 р. проходила під лозунгом «Комнезаможники, до Рад!». Комнезами брали активну участь у реорганізації кооперації. При вступі в кооперативні об’єднання членам КНС надавалися переваги порівняно з іншими селянами. Після перевиборів керівних органів сільськогосподарської кооперації, що відбулися в 1924-1925 рр., серед членів правлінь незаможники становили 43%, а в споживчій кооперації – 50%. З часом, коли комуністи утвердилися на селі, необхідність в КНС відпала. Було вирішено перетворити КНС з організації державного значення в організацію суто громадську, тобто звільнити їх від адміністративно-господарських функцій. Після цього значення комнезамів різко впало. Остаточно КНС були ліквідовані у 1933 р

На Лівобережжі Дністра в межах УСРР жила невелика частина молдавського населення, основна ж його маса  мешкала  в  Бессарабії,  захопленій  Румунією.  Партійно-державне керівництво  СРСР,  спираючись  в  основному  на  міркування  міжнародного   престижу, вирішило створити у складі УРСР Молдавську Автономну Республіку. У зв’язку з цим 12 жовтня 1924 р. ІІІ сесія ВУЦВК прийняла постанову про утворення  Молдавської  Автономної Соціалістичної  Радянської Республіки, до якої були включені ряд районів з переважаючим українським населенням Подільської і Одеської губерній, розташованих на Лівобережжі Дністра. У Молдавській АСРР тоді налічувалося 582 населені пункти, які входили до 126 сільрад.  Після тривалої роботи з розмежування територій у вересні 1926 р. ВУЦВК і Раднарком України прийняли постанову про врегулювання кордонів Молдавської АСРР. Зрештою до складу Молдавської АСРР увійшли 11 районів Лівобережжя Дністра: Слободзейський, Тираспольський, Григоріопольський, Дубоссарський, Рибницький, Кам’янський, Крутянський (Кодимський), Бірзульський (Котовський), Балтський, Ананьївський, Красноокнянський (8,1 тис. кв. км). У Молдавський АСРР тоді проживало 545500 чол. Молдаван налічувалося 30,1%, українців – 48,5%, росіян – 8,5%, євреїв – 8,5%, представників інших національностей – 4,4%. У зазначених вище межах Молдавська АСРР перебувала у складі Української СРР до кінця червня 1940 р., коли Бессарабія була приєднана до СРСР і була утворена союзна Молдавська РСР.