35) Органи влади і управління зунр.

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств. 13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа. На засіданні Української національної ради 4 січня 1919 р. була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради), яким знову було обрано Є.Петрушевича, і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради як колегіальний глава держави у складі Президента Ради і 9 членів. У березні 1919 р. Українська національна рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм мав обиратись громадянами (активне виборче право належало громадянам з 21 р., а пасивне – з 25 р.) на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за національно-пропорційною системою, тобто за кожною національністю (залежно від кількості її представників) закріплювалась відповідна кількість послів (депутатів) Дещо змінилась структура і персональний склад уряду – ще у грудні подав у відставку прем`єр-міністр К.Левицький, його замінив С.Голубович; з метою забезпечення прав і та інтересів національних меншин Українська національна рада вирішила утворити ще 3 державних секретарства – польське, єврейське, німецьке, запропонувавши меншинам обрати до них своїх представників, проте через їхнє небажання це не відбулось. На початку 1919 р. кількість державних секретарств скоротилась до 10 – було об`єднано секретарства освіти і віросповідання; шляхів, пошт і телеграфів; ліквідовано секретарства праці і суспільної опіки, суспільного здоров`я, а замість них утворено відповідні відділи при секретарстві внутрішніх справ. Ще у листопаді 1918 р. Українська національна рада розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з Головним комендантом, а на місцях утворювались окружні і повітові команди жандармерії, сільські і міські станиці. До жандармерії приймали добровольців, передусім з військовослужбовців; кількісний склад жандармерії у повітах визначав повітовий комендант за погодженням з повітовим комісаром. На місцях обиралась також народна міліція. Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР діяли попередні суди у колишньому складі, притому судді і технічні працівники присягали на вірність українському народу і державі; а тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено. Та невдовзі уся територія держави була поділена на 12 судових округів і 130 судових повітів, в яких мали бути утворені окружні і повітові суди у складі 144 осіб, обрані населенням; притому, для національних меншин встановлювалась квота для обрання ними своїх суддів; відтак передбачалось обрати 102 судді-українці, 25 поляків і 17 євреїв. На пропозицію Державного секретаріату судівництва Українська національна рада у лютому 1919 р. прийняла закони про скорочення підготовчої суддівської служби, тобто стажування, з 3 до 2 рр.; про тимчасове припинення внаслідок умов військового стану діяльності суду присяжних; про уведення у судочинстві української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права обвинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ 11 лютого було тимчасово створено трибунали першої інстанції. Апеляційною інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а касаційною – Найвищий державний суд; а до їх обрання їх функції належали спеціально утвореним Сенатам – Окремому судовому Сенату другої інстанції і Окремому судовому Сенату третьої інстанції, утвореним 8 березня при окружному суді у Станиславові. За умов протистояння агресії Польщі, а згодом і Румунії пріоритетним і нагальним було формування власних збройних сил ЗУНР. Вже 1-2 листопада 1917 р. Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук   На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована і патріотична армія, яку очолював Начальний вождь. Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.