- •1) Предмет та метод історії держави і права України
- •3) Утворення Центральної Ради.
- •4) Всеукраїнські з'їзди (військовий, селянський, робітничий) і їх роль в процесі національно-державного відродження України.
- •5) І Універсал Центральної Ради
- •6) Генеральний Секретаріат України: утворення, склад, діяльність. В.Винниченко.
- •7) Іі Універсал Центральної Ради
- •8) Мала Рада, її компетенція.
- •9) Статут Генерального Секретаріату — "перша Конституція України" (м.Грушевський)
- •11) Ііі універсал Центральної Ради
- •12) IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
- •13) Організація органів влади і управління після прийняття III Універсалу.
- •14) Організація місцевої влади після прийняття III Універсалу.
- •15) Конституція унр
- •16) Військове будівництво в унр.
- •17) Утворення вільного козацтва в унр.
- •18) Утворення органів охорони громадського порядку в унр.
- •19) Судова система унр: структура, нормативні акти.
- •20) Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •21) Законодавство Центральної Ради в галузі державного будівництва.
- •22) Земельне, трудове та соціальне законодавство Центральної Ради.
- •23) Закон Центральної Ради «про національно-персональну автономію»від 9 січня 1918
- •24) Закон Центральної Ради «про громадянство» від 2-4 березня 1918
- •25) Закон Центральної Ради "Про національну символіку" від 12 березня 1918 року.
- •26) Утворення гетьманської держави
- •27) Організація влади в Українській гетьманській державі.
- •28) Судова система Української гетьманської держави
- •29) Законодавство Української гетьманської держави.
- •31) Організація органів влади і управління в часи Директорії.
- •32) Законодавство Директорії.
- •33) Падіння української державності. Варшавський та Ризький договори.
- •35) Органи влади і управління зунр.
- •36) Органи охорони правопорядку та судова система зунр.
- •37) Місцеві органи влади зунр.
- •38) Законодавтсво зунр.
- •39) Акт злуки зунр від 22 січня 1919
- •40) Падіння зунр
- •41) 1 Всеукраїнський з'їзд рад
- •42) Система органів влади та управління Української радянської республіки.
- •43) III Всеукраїнський з їзд Рад. Конституція усрр 1919 р.
- •46) Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •47) Становлення радянського права в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •48) Нова економічна політика в Україні.
- •49) Судова реформа 1922 року в Україні.
- •50) Утворення прокуратури і адвокатури в усрр.
- •51) Система органів влади і управління усрр після утворення срср.
- •52) Конституція усрр 1929 року.
- •53) Комнезами в Україні: створення, функції, діяльність
- •54) Утворення Молдавської асрр в складі усрр.
- •55) Положення про судоустрій усрр 1925 року.
- •56) Постанова вуцвк і рнк усрр від зо квітня 1925 року "Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату"
- •57) Кодифікація радянського права в 20-ті роки.
- •60) Кодифікація процесуального права в 20-ті роки.
- •61) Кодифікація адміністративного права в 20-ті роки.
- •62) Кодифікація сімейного права в 20-ті роки.
- •65) Кодифікація виправно-трудового права в 20-ті роки.
- •66) Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років.
- •67) Суд і прокуратура усрр в першій половині 30-х років.
- •68) Формування надзвичайних каральних органів влади в усрр в 30-ті роки.
- •83) Український національний рух на заключному етапі другої світової війни.
- •98) Відродження ідеї незалежної "Самостійної Соборної Української Держави" в роки перебудови.
- •100) Зміни в законодавстві урср в роки перебудови.
46) Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
У результаті державного перевороту 25 жовтня 1917 р. більшовики захопили владу і проголосили її встановлення на всій території Росії у формі рад. Для забезпечення своєї влади на місцях, в т. ч. в Україні, їм необхідно було створити і встановити свою систему управління, тому намагалися підпорядкувати собі ради селянських депутатів та забезпечити свою перевагу і контроль на селянських з’їздах. Однак у листопаді-грудні 1917 р. їм цього повністю не вдалося. Захопити окремі з’їзди селянських депутатів і частину рад вони змогли лише за допомогою збройної сили. З метою встановлення своєї влади більшовики створювали надзвичайні органи управління – революційні комітети, діяльність яких забезпечувалася спеціально створюваними збройними загонами Червоної гвардії. Однак режим радянської влади та управління в українському селі був нетривалим. Він був повалений в лютому-березні 1918 р. Відновлення більшовицьких органів влади і управління відбувалося після нового захоплення України збройним шляхом у грудні 1918-січні 1919 рр. Органами влади були ради, комітети бідноти, революційні комітети. У 1919 р. більшовики запроваджували повний контроль за виборами рад. Вибори часто організовували ревкоми, військові частини, більшовицькі комітети. Забезпечували перевагу більшовиків в радах їх чистки, які здійснювалися в умовах жорсткої централізації і партійної монополії на владу. Цьому також сприяли безперервні перевибори. За цією схемою більшовики прагнули здобути перевагу в радах у 1920 р., однак селянство, налаштоване антибільшовицьки, чинило активну протидію. Тому у цей період більшовики надавали перевагу ревкомам. Ревкоми як надзвичайні органи влади, створені без згоди селянства, не зважали на його потреби і бажання. Формою ревкомівського управління були накази для виконання постанов центральних та місцевих органів влади. Ревкоми стосовно селянства не дотримувалися не лише законності, але й норм моралі. Вони були тоталітарними органими влади й управління. З грудня 1918 р. до серпня 1919 р. більшовики запроваджували в Україні комбіди, механічно перенісши їх з Росії, хоча їхня діяльність там себе не оправдала. Спочатку вони діяли як паралельно з іншими органами влади більшовиків, так і самостійно, займаючись в основному реквізицією і розподілом продуктів та перерозподілом землі на користь колективних господарств. З прийняттям Закону “Про сільські комітети бідноти” від 12 червня 1919 р. вони, виконуючи функцію органів влади, посилили реквізиційну діяльність, вносили розкол в українське село, що викликали збройний протест селянства. Законом ВУЦВК від 9 травня 1920 р. були запроваджені комітети незаможних селян,широка мережа яких була створена в Україні. Будучи органами сприяння більшовицькій владі та управлінню, вони збирали продрозкладку, розкуркулювали багатші господарства, вносили розкол у селянське середовище, чим забезпечували запровадженню більшовицького режиму влади. Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВЧК), пізніше Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, орган державної безпеки, наділений надзвичайними повноваженнями для ліквідації контрреволюції в роки встановлення радянської влади та Громадянської війни. Принципи діяльності ВЧК як карального органу диктатури партії більшовиків розробив і теоретично обгрунтував В. І. Ленін, який відводив їй виняткове місце в радянському державному апараті. Методи боротьби «караючий меч революції» були дуже різноманітні: терор, заручництва, провокації, конфіскації майна, ув'язнення в концтабори, впровадження агентів в антирадянські організації, іноземні місії та установи, а сфера діяльності - надзвичайно широка: від придушення антибільшовицьких збройних повстань, розкриття змов іноземних розвідок до забезпечення роботи транспорту, боротьби з безпритульністю та епідеміями тифу. Рупором ВЧК стали власні друковані видання: «Тижневик ВЧК», «Червоний меч», «Червоний терор» та ін. ЦК РКП (б) приділяв велику увагу особовому складу чекістів, намагаючись направляти на роботу в ЧК найкращі свої кадри. Незмінним керівником ВЧК залишався відомий член партії більшовиків Ф. Е. Дзержинський. На керівні посади в ЧК були призначені старі більшовики, професійні революціонери: І. К. Ксенофонтов, Я. Х. Петерс, Г. І. Бокий, М. С. Кедров, М. І. Лацис, В. Р. Менжинський, М . С. Урицький. Питома вага комуністів в органах ЧК був одним з найвищих серед державних установ і становив понад 50%. Проте до органів ВЧК, особливо на місцях, потрапило чимало морально розклалися людей з кримінальним минулим і навіть з психічними відхиленнями, які користувалися необмеженою владою, не рахуючись ні з якими правовими нормами, не вдаючись в ідеологічні міркування, зневажаючи моральні принципи. Масовий терор і свавілля, що супроводжував діяльність ВЧК, викликав спалахи антирадянських виступів, відкрите невдоволення широких верств населення, навіть тієї частини російської інтелігенції, яка лояльно ставилася до радянської влади. Методи «надзвичайлівки» у становленні правопорядку стали основою радянського державного ладу, а самі ці надзвичайні органи були поставлені над законом, що створило сприятливе середовище для масових репресій 1930-х рр.., Які своїм корінням йдуть в практику «червоного терору» часів громадянської війни. Влада ЧК ставала всеосяжною, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Недарма Лацис писав: «немає такої області, куди не повинна втручатися ЧК». Після закінчення громадянської війни, у лютому 1922 ВЧК була скасована і на її місці створено Державне політичне управління (ГПУ) у складі НКВС РРФСР. |