Сім'я як соціально-педагогічне середовище. Умови правильного сімейного виховання. Форми взаємодії педагогів і батьків.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників: 1. Запрошення батьків до співробітництва. 2. Дотримання позиції рівноправності. 3. Визнання важливості батьків у співпраці. 4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. 5. Пошук нових форм співпраці.

Поняття про дидактику. Становлення та розвиток дидактики як науки. Завдання дидактики на сучасному етапі розвитку суспільства.

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, і виховання у процесі навчання. Вважається, що першим термін „дидактика“ вжив німецький педагог В. Ратке (1571 – 1635). Під дидактикою він розумів наукову дисципліну, що займається дослідженням теоретичних і методичних основ навчання.

Дидактика як наука бере свій початок з видатного твору великого чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592 -1670) "Велика дидактика". Звичайно, прак­тика виховання існувала вже і тоді, коли навіть якоїсь систематизова­ної педагогічної теорії ще не було. І до Я.Коменського були школи, у них навчалися діти і їх вчили вчителі, а педагоги писали свої трактати та розмірковували про проблеми школи й освіти. Проте доля розпоря­дилася так, що саме Я.Коменський став фундатором наукової педагог­іки

Дуже вагомий внесок у розвиток педагогіки взагалі і дидактики зок­рема зробив великий вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський( 1824—1870). Він по праву вважається нашим педагогічним генієм. Проживши всього неповних 47 років і присвятивши педагогіці менше ніж половину свого життя, він зробив неоціненний внесок у розвиток вітчизняної і світової педагогічної думки. К. Ушинський зак­лав основи нашої педагогіки. Він написав підручники для початкової школи, які, наприклад його "Рідне слово", перевидавалися багато разів. Він фактично створив вітчизняну теорію уроку і класно-урочної сис­теми навчання.

Останнім десятиріччям актуальними для української дидактичної думки є проблеми змісту навчання (стандартів освіти), цілепокладан-ня (структури і класифікації цілей навчання), розроблення технологій навчання, системи контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів (12-балова шкала оцінювання), проблеми розвивального навчання у середніх і старших класах, перехід на диференційоване навчання, впро­вадження модульного навчання, удосконалення організаційних форм навчання, розроблення і впровадження технологій особистісно-орієнтованого навчанн

Основні проблеми, які необхідно вирішити: -як визначити зміст досвіду, який потрібно передати молодшому поколінню; -як забезпечити засвоєння цього досвіду; -як забезпечити розвиток людських творчих сил кожного індивіда.