Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Звіт про проходження етнографічної практики
У селі Тудорів Гусятинського району Тернопільської області
Студентки ЗІС-21
Пензівятор Алли
Науковий керівник
Костюк Л.В
Тернопіль - 2012
План
Історико-лінгвістична характеристика назви села.
Лінгвістичний словничок.
Опис найдавнішого житла.
Опис найдавнішої господарської будівлі.
Обряди пов’язані з будівництвом.
Опис зразків фольклору.
Список інформаторів.
Розділ – 1
Історико-лінгвістична характеристика
Ту́дорів — село Гусятинського району Тернопільської області. Розташоване на річці Серет, на південному заході району. 1946—2002 називалося Федорівка. Центр сільради.
На деяких картографічних ресурсах досі позначене як Федорівка. Населення – 566 осіб(перепис-2007 р).
Вся багатовікова історія людства підводить нас до єдиної незаперечної думки, що кожна свідома людина , де б вона не жила, повинна знати правдиву історію своєї Батьківщини, свого краю і того куточка землі, де вона вперше побачила навколишній світ…
Місцевий референдум з повернення селу Тудорову колишньої назви виявив, що не всі його жителі в силу різних причин знають історію свого села, тому і по-різному поставилися до цієї проблеми.
Час заснування Тудорова невідомий. Вперше село згадується в городських земельних актах 1442 р. Однак є наукові припущення , що людські поселення , чи просто стоянки на території Тудорова були поширені вже в камяну добу, приблизно 40-50 тис. років тому.Про це свідчать, знайдені, на території села, великої кількості кам’яних сокир, крем’яних ножів і інших знарядь.
У 1956 році біля села, в урочищі Городиско, відкрито багатошарову археологічну памятку, на якій збереглися культурні залишки трьох різночасових періодів. Найдавнішим горизонтом цього об’єкту є залишки поселення племен Трипільської культури третього тисячоліття до Різдва Христового. У 9-7 ст. до н.е в цьому урочищі проживали люди племен культури Фракійського гольштату. Третій етап поселення цього місця відбувся у давньоруський час, у 10-13 ст. Тоді існувало укріплене городище, оточене валами і ровами.
Наслідки і наукові узагальнення археологічних розкопок, які проводились тут в 1956 рноці вченими Львівського університету під керівництвом І. Свешнікова, підтверджують цю гіпотезу.
Щодо походження назви села, то здавна існувало кілька версій, і всі вони в більшій чи в меншій мірі можуть бути вірогідними.Одна з них пов’язана з характером самої місцевості, на якій розкинулось село.Чи з центра села, чи з будь-якого пагорба можна побачити всяких розмірів яри, або як у селі говорять: і «туди рів», і «туди рів». Можливо, якраз з цього словосполучення виникла згодом назва Тудорів.
Інші версії відображені в легендах і переказах, що нібито стосуються певних історичних подій. Всім відомо про численні набіги різних завойовників на наші землі , в тому числі і татар, і турків. Перекази про їхні спустошливі набіги передавались з покоління в покоління. Одну з таких легенд зафіксовано в книжці «Євшан-зілля» (Львів, видавництво «Червона калина» 1982 р.) Розповідь від жительки села Шевчук Варвари, якій тоді було 65 р., записав у 1980 році Олег Дмитрів :
«Дід розказував мамі, а вона мені, як були ще живі, що колись прийшов на наші землі воєвода і змурував на тій горі, що коло Серету, городище. А під горой з літами побудувалися люди. А був тоді час тяжкий, находили всякі завойовники. І одного разу заглянули люди, що полем за Серетом, йде багато тих диких завойовників. Втікали з села, дехто на гору до городища, дехто в ліси. А ті запалили село і пішли приступом на гору, на городище. Але ніц не могли зробити, бо заперлося там багато людей і вояків, а стіни були муровані, моцні, а ворота дубові і окуті залізом. І було там що їсти і пити. Набили тих ворогів багато, а одного разу заглянули люди, що ті йдуть геть. Але не пішли наїзники, а поховалися. А один був дуже хитрий, пішов на гору сам, і казав, що вороги пішли на Теребовлю, а його слабого лишили.Почав проситися, щоб його нагодували і напоїли. Не хотіли його впустити, але воєвода сказав пустити.І відкрили ворота. А тут повискакували вороги і забігли в середину, зачали різати всіх. Воєвода як заглянув, що він наробив, то з біди тої : «ту дурів», вибіг з брами городища і побіг кудись. А городище запалося в землю, і всі вороги пропали. Запалося, бо земля не витерпіла злих ворогів.
А воєводу того виділи один раз. Ходив по горі і плакав, то сміявся. Ту здурів, ту здурів воєвода – казали люди. З тої пори почали називати Тудорів. Люди, що мають на тій горі городи, ще й зараз виорюють черепки, куски заліза, камінні плити з написами, але ніхто не вміє їх прочитати»
Але найбільш правдоподібною є версія, що назва села пішла від власного імені Тудор. Так звали одного із воєвод галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187). Що такий воєвода дійсно був, зафіксовано в літописах і про це ми читаємо в книзі відомого історика Івана Крипякевича «Князь Ярослав Осмомисл». Літописи подають імена деяких воєвод, як Узбийчнів Івачевич, Констянтин Сірославич, Тудор Єльчич.
І ось: «… ще раз того самого року (1160) галицьке військо під проводом воєводи Тудора Єльчича знову громило половців над Десною». І ось, за переказом ї, по одній, з успішних битв з київським князем Ізяславом під Теребовлею князь Ярослав Осмомисл відзначив воєводу Тудора, подарувавши йому великі простори землі і лісу. На одному з важкодоступних горбів, на вигідному в оборонному сенсі місці воєвода побудував укріплений замок. На запитання, чий це замок, відповідали – Тудорів. Від цього імені і пішла назва Тудорів.