Розділ - 6

Опис зразків матеріальної культури.

Із давніх часів українці багато уваги приділяли своєму зовнішньому вигляді. Одяг в моєму регіоні у жінок складався із душки (довге плаття), вишитої сорочки , спенсера (камізельки) розшитого бісером, спідниці , інколи це були так звані спідниці плахти, та запаски . Також жінки із давнини важчали що вишивати сорочку краще самій або вона повинна бути подарована матір’ю .

сорочка з спенсером

Запаска

Чоловічий одяг складався із сорочки , інколи вона була довгою та підперізувалась поясом , спенсера ( камізельки) , штанів шараварів та чобіт.

Розділ –7 Опис зразків фольклору

У цьому розділі я хотіла б навести декілька пісень які притаманні для даної місцевості.

Першим зразком для опису я обрала пісню «По високій горі», яку у данній місцевості співають на похоронах та поминках:

По високій горі, Мати Божа ходила

В неї очі були, мов небесна блакить

Із слізьми на очах, вона людей просила

Люди в мирі живіть, не грішіть, не грішіть

Пригадайте Христа, як за вас розпинався

Коли тіло святе, над землею висить

Він за наші гріхи, на тортури віддався

Люди в мирі живіть, не грішіть, не грішіть

Скількичасу пройшло, скільки літ проминуло

Та нема каяття, ні на день, ні на мить

Щоб у світі завжди, всюди радісно було

Люди в мирі живіть, не грішіть, негрішіть

Бо вже скоро прийде, той страшний час розплати

Кара божа з небес, на всю землю злетить

Хочу я від біди, Вас усіх врятувати

Люди в мирі живіть, не грішіть, не грішіть

У якості другого зразка я навожу побутову пісню «Лиха доля» яка присутня на різноманітних весіллях, похоронах та інше:

Від сонця не бачу, від вітру не чую

Лиху долю маю, вдома не ночую

Пусти мене милий до броду по воду

До броду по воду, до мого роду

Не пущу тя мила до броду по воду

Бо ти їм розкажеш пронашу незгоду

Не буду я милий нічого казати

Як будуть питати, то я вийду з хати

Як вийшла я з хати, за мною два брати

За мною два брати, щей старая мати

Доню ж моя доню,чого марна стала?

Лиха доля била, а ти все мовчала.

Як третій зразок я хотіла би представити весільну пісню яка побутує у данній місцевості «А мій милий вареників хоче»:

А мій милий вареничків хоче

А мій милий вареничків хоче:

Навари милая, навари милая

Навари уха-ха, моя чорнобривая

Ой, дров же нема, милий мій миленький

Ой, дров же нема голубе сивенький

Нарубай милая, нарубай милая

Нарубай уха-ха, моя чорнобривая

Ой, сил вже нема, милий мій миленький

Ой, сил вже нема, голубе сивенький

Помирай милая, помирай милая

Помирай уха-ха, моя чорнобривая

Де ж ти мене поховаєш милий мій миленький?

Де ж ти мене поховаєш голубе сивенький?

У рові милая, у рові милая

У рові уха-ха, моя чорнобривая

Що посадиш на могилі, милий мій миленький?

Що посадиш на могилі, голубе сивенький?

Кропиву милая, кропиву милая

Кропиву уха-ха, моя чорнобривая

А з ким будеш доживать, милий мій миленький

А з ким будеш доживать, голубе сивенький

Із кумой милая, їз кумой милая

Із кумой уха-ха, моя чорнобривая

То ж підем додому, милий мій миленький

То ж підем додому голубе сивенький

Не балуй милая, не балуй милая

Не балуй уха-ха, моя чорнобривая

Разом із електронним варіантом звіту я подаю аудіо записи вище наведених мною зразків фольклору.

Весільний обряд

“Кожне сільце – має слівце” – гласить прислів’я! А тому, я описую

весільний обряд, що проводиться в селі в якому народилась та зросла . Особисто і я була присутня на ньому, як гість на весіллі маминогодвоюрідного брата Івана.

Напевно сама природа впливала та формувала таку бурхливу фантазію в

людей, що тут проживали та проживають. В лісах, що й нині

йменуються “царівщиною” протягом двох десятків років народний месник

був захисником свого народу та грозою для його гнобителів.

Українські весільні обряди - це мистецький витвір поколінь нашого

народу. Благословення двох закоханих сердець на спільне життя

проходить завжди урочисто, святково, піднесено. Стає традицією

присутність на весіллях тамади, сценаріїв, конкурсів, забав. Однак,

невід’ємною частиною весілля є виконання канонів та вказівок старших

що весілля повинно проходити в неділю – бо це є

Божий день.

Ппочатком весілля можна вважати процедуру запрошення. Наречена

разом з дружками запрошують гостей. Від хати до хати йдуть вони

співаючи пісень. Зайшовши в оселю, молода тричі кланяється господарям,

кладе на стіл весільний калач та просить словами: - “Просила мама, тато

і я Вас прошу до мене на весілля” . З калачами запрошує на весілля і

наречений разом з “боярами” – не одруженими парубками та “світилками ”

– не заміжніми родичками молодого .

В суботній вечір збирається – наряджається “гільце” – середнього

розміру ялиночка, яку вмонтовують у свіжовипечений домашній хліб.

Молодь прикрашає гільце, впорядковує приміщення, де буде проходити

весілля, гілочками ялинки, калини, горобини, кольоровим гофрованим

папером, серпантином та повітряними кульками.

Саме в цей вечір випікається коровай. На виготовлення якого весільна

мати запрошує парну кількість “коровайниць” – заміжніх жінок – не

старих, але таких що вже мають дітей ( щоб Бог благословив молоду пару

на діток) . Коровайниці одержують в подарунок від нареченої хустки та

фартухи . Вдягнувши їх, вони приймаються до роботи. Коровай має бути

великим, приміром , як шкільна парта. Найкраще борошно, найсвіжіше

нцювати. Весільні музики грають швидку мелодію, і весільна громада висипається на вулицю.

Коли молода має меншу сестру, то її обов’язково бояри та дружби закинуть “за корито” – ще один цікавий весільний момент з минулих часів. Меншу сестричку садять на табурет та підкидають до гори, що в свою чергу означає, що відтепер батьки повинні надбавати посах для меншої доньки. Пляшку

горілки та шмат ковбаси запросить старший дружба у батька, за те щоб

дівчину опустили на землю.

На весіллі співають “Гірко !, ... нехай поцілує старший дружба дружку”.

Цікавою виявилась співоча суперечка між дружками і світилками. “Старша

дружка коса, а друга без носа, а третя без ока – виклювала сорока” -

залунала пісня зі сторони світилок. Дружки відповіли: - “А світилок

таких гарних бояри зібрали, якби кинути у став – жаби поздихали б.”

Танці та гуляння тривають декілька годин, згодом батьки та наречені

запрошують гостей до весільного столу. Розпочинається “перепій” -

вручення подарунків та висловлювання побажань - привітань молодій парі.

І ось старости несуть весільний коровай, ставлять на стіл перед молодими

і розрізають на стільки шматочків, щоб вистачило усім гостям.

“Благослови Боже, і отця і неньку своєму дитяті – коровай краяти” –

лунає обрядова мелодія. А тепер, черга надійшла “підошви” від короваю...

Староста ставить на неї пляшку горілки і з танцем йде до музикантів – бо

це якраз їх частина короваю. Я міркувала, звідки взявся такий звичай?

Бабуся пояснила мені, що це напевно з давніх часів, коли весільних

частувань було замало, з метою економії, музикантам давали найменш

ласі шматки. Прийшов час забирати молоду до молодого або як тут кажуть

“забрати жаданку”. Батьки молодого запрошують родичів та гостей молодої

до себе на гостину.

Завівши молоду дружину в батьківську хату, її садять на велику подушку і

зачинають знімати з неї фату. Молода “пручається”, адже зараз її мають

зав’язати молодицею. Мати молодого зав’язує їй на голову хустку –

дівчина її зриває з себе і відкидає. Лише за третім разом хустка

залишається пов’язаною, і наречена встає з подушки. Дружки і світилки

стараються якнайшвидше сісти на її місце, хто перший сяде, той найшвидше

заміж вийде. Молода тим часом зав’язує фатою очі молодому, щоб відтепер

на дівчат більше не заглядався. Традиційний танець з фатою: По черзі

накладає молода дівчатам і хлопцям фату на голову, щоб і ті незабаром

виходили заміж та одружувались . За святковий стіл тепер запрошують

молодий та його батьки . Гості зі сторони молодого теж дарують подарунки

молодій парі. Варто згадати, що поблизу третьої години ночі гості

розходяться. Але танці можуть тривати аж до ранку ...

Понеділок – день важкий... Російські фольклористи стверджують, що це

наслідки від надмірного застілля в неділю, а тому поправини – річ просто

необхідна. Гості молодої збираються її “відвідати”. А тим часом,

свекруха вже “заставляє ” молоду до роботи – підмести хату та наносити

від криниці води. Хлопці всілякого їй заважають: розкидають сміття по

міття по хаті, виливають з відер воду. Коли приходять батьки молодої то

скаржаться, що молода лінується працювати, то і їсти їй не має за що

давати. Гості молодої обов’язково приносять частування - різного роду

вареники й пироги: з картоплею, капустою, сиром, вишнями а деякі є з

половою, перцем. Всі вареники переміщуються в одній великій мисці. І

кому з чим попаде. Переодягаються, здебільшого чоловіки, ніби в

молодого й молоду. Кумедні наряди, макіяж “молодої” викликають сміх в

усіх учасників дійства. Таким і повинен бути день весілля: веселим, радісним та незабутнім.