19. Сутність політичної влади та її концепції.

Владу можна визначити як право і реальну можливість здійснювати свою волю, нав'язуючи її іншим людям. Влада існує у будь-якому суспільстві і є результатом існування відмінності інтересів. Основними видами влади є політична, економічна, духовна, сімейна та ін. Ознаками влади є територія, монополія на при­мус, тривалість у часі, легітимність та ін. Влада є наслідком виникнення суспільних станів, прошарків і відповідних відносин між ними. Вона необхідна для організації суспіль­ного виробництва, для узгодження інтересів і дій різних соціальних груп, для підтримання життєздатності та збере­ження цілісності суспільства. Система влади включає у себе: органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб'єкти влади); тих, на кого спрямована влада - люди, їх групи, організації, спільноти тощо (об'єкти влади); механізм влади, тобто зв'язки, взаємодії, відносини між структурними елементами влади, її інститутами, цін­ностями, нормами, соціальний і політичний контроль. Основними рисами політ. влади є : легальність влади( законність, її правомірність), легітимність влади (добровільне визнання існуючої влади громадянами), верховенство(обов’язковість), вплив влади, всегальність, моноцентричність, ефективність і результативність влади. У політологічній, соціологічній, філософській літературі є кілька підходів до трактування політичної влади, найго­ловнішими з-поміж яких є: біхевіористський (від англ. - поведінка) - влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей; інструменталістський - влада як можливість викорис­тання певних засобів, зокрема насильства; телеологічний - влада як досягнення певних цілей і одержання результатів; структуралістський - влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується; конфліктологічний - влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуа­ціях; реляціоністський (від англ. відносини) - влада як міжособові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.

20. Легітимність політичної влади та її типи.

Однією із найважливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітимною є влада, з існуванням якої погоджу­ється народ. Д. Істон виділяє інші джерела підтримки влади та полі­тичного режиму: ідеологічні принципи; прихильність до структур і норм режиму; відданість владі з причини пози­тивної оцінки особистих якостей суб'єктів влади (напр., пре­зидента). Відповідно, Д. Істон виділяє такі різновиди ле­гітимності: ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян у цінності політично­го ладу як найкращого, що підкріплюється інтенсивною пропагандою. Прикладом Д. Істон називає колишній СРСР; 2)структурна легітимність опирається на прихильність громадян до механізму і норм політичного режиму. Як приклад - Великобританія з її демократичними традиціями та парламентаризмом; 3) особистісна (персональна) легітимність опирається на віру громадян у особисті якості політичного лідера, його спроможність належно використовувати політичну владу. Джерелами легітимації влади є: участь громадян в правлінні, що створює відчуття при­четності людей до політики, здійснюваної органами влади; легітимізація шляхом адміністративної, економічної, військової, освітньої та іншої діяльності влади. Легітимність влади у цьому випадку залежить від ефективності такої діяльності; легітимізація шляхом застосування сили; чим нижчий рівень легітимності, тим сильніший примус. Примус, як інституціолізована ознака політ. влади має ряд аспектів функціонування. З точки зору парадигми примусу влада має такі ознаки: Виникнення влади ґрунтується на насильстві Влада за допомогою армії, поліції, бюрократії та ідеології забезпечує планування експлуататорських класів над експлуатованими У сучасних кап. державах влада забезпечує планування багатих не з допомогою репресивного апарату а ідеологічного апарату. Влада сучасних капіталістичних держав використовує не фізичне а символічне насильство(прихований примус),що зводиться до прийнятного насильства. Коли члени суспільства виконують волю правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тиску. Влада в сучасному цивілізованому світі використовує узаконені засоби примусу, вплив на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми.