42. Соціальна система: поняття, типи , структура.

Соціальні системи мають свою структуру, тобто складаються з систем меншого ступеня схожості. Суспільство в цілому-найбільш складна і велика соціальна система. Далі в ній виділяють соці­альні спільності, соціальні інститути і соціальні організації.

Соціальні спільності-це сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв’язками і певними спільними рисами. Наприклад, люди однієї нації-вони об'єднані соціальними зв'язками, у них є і спільні риси-мова, психологія, зовнішній вигляд, територія, тради­ції, звичаї і т. ін. тощо.

Соціальні інститути-це історично закріплена форма органі­зації суспільного життя. Приклад соціальних інститутів - держава, сім'я. У суспільстві є економічні інститути, політичні, їх функція-заохочення бажаної поведінки, отримання небажаного.

Соціальні організації-це форма існування соціальних інсти­тутів. Візьмемо, наприклад, такий соціальний інститут як освіта. У яких конкретно формах вона існує і діє? - дитячий садок, школа, ліцей, гімназія, ПТУ, технікум, вуз, аспірантура, докторантура. Основними органами соціальної організації є: 1) наявність мети; 2) сукупність статусів та ролей;3) наявність правил внутрішньої організації.

Можна розглянути структуру суспільства з точки зору хара­ктеристики його основних підсистем-економічної, політичної, духовної та соціальної.

Економічна підсистема. Головні її елементи-продуктивні сили і виробничі відноси­ни. Продуктивні сили складаються з таких елементів-знаряддя пра­ці (верстати, обладнання), сировини та людей.

Економічна підсистема може бути розглянута і як сукупність економічних інститутів-інститут поділу праці, власності, науково-дослідні інститути, заводи, фабрики і т.д.

Політична підсистема. Головні її елементи-держава, політичні партії, суспільні організації, засоби масової інформації. Держава - політичний інститут, який керує суспільством, забез­печує його внутрішню і зовнішню безпеку. Можна вивчати діяльність даного соціального інституту з точки зору форм державного устрою-унітарна, федеративна, конфедеративна, з точки зору режиму правління-тоталітарного, авторитарного, демократичного.

Духовна підсистема. Головний її елемент-культура, мораль, мистецтво, релігія, на­ука, освіта. Основу цієї підсистеми складає культура. Культура-це сукупність матеріальних і духовних цінностей вироблених людством протягом свого існування. У культурі структурно поділяють куль­турну статику і культурну динаміку. Культурна статика може бути розглянута як сукупність базисних елементів-звичаї, манери, етикет, звичаї, традиції, норов, смаки, мода, цінності, вірування, знання, міфи. Культурна динаміка вивчає механізм, засоби і процеси, які описують трансформацію базисних елементів культури. Головна функція культури (за Т.Парсонсом) - це підтримка образу в суспільстві.

Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою.

Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій. Ця су-купність зв'язків і утворює соціальну структуру.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.

Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професійними та ін.

Основні різновиди соціальної структури:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи). Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показниками, як влада, власність, прибуток та ін.;

-пов'язані між собою політичними, культурними й економічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціа-льних інститутів.

43.Соціологія права:історія та основні проблеми Соціологія права є міждисциплінарною наукою, що сформувалася на межі соціології та права. Європейська наука вважає її галуззю соціології, у нас раніше її вважали юридичною дисципліною. Нині віддають перевагу першому погляду. Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства. Вона покликана досліджувати взаємозв'язки і взаємовпливи соціальної дійсності з правовими системами і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм, які регулюють суспільні відносини, дотримання і виконання яких забезпечується як методом переконання, так і методом примусу. Предметом соціології права є суспільні відносини, за яких формувалися правові норми та акти, соціальна зумовленість права, а також вплив права на соціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії. Об'єктом соціології права є соціально-правові відносини. Актуальність соціології права полягає в науково-пізнавальному та практичному аспектах, оскільки без всебічного знання соціальних аспектів формування і дії права неможливі реалізація концепції правової держави, прогнозування перспектив упровадження конкретного правового акта. Проблематика досліджень соціології права охоплює кілька головних напрямів. Одним з них є походження правових норм, що складаються на підставі існуючих суспільних відносин, відображаючи волю законодавця, потреби суспільства, тенденції суспільного розвитку, тобто є соціально зумовленими. Наскільки адекватно правові норми відтворюють вимоги життя, реальний стан речей, сприяють розвитку суспільних відносин, завдяки чому і як виникають конкретні правові інститути — усе це досліджує соціологія права.