§ 5. Інструменти державної політики в царині зовнішньої торгівлі Програмні питання

Суть митної політики.

Класифікація митних зборів.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі.

Категорії нетарифного регулювання.

Основні види ліцензій.

Контингентування зовнішньоторговельної діяльності.

Основні поняття

Мито

Митний тариф

Генеральна ліцензія

Індивідуальна ліцензія

Контингенти

Антидемпінгове мито

Компенсаційне мито

“Добровільне” обмеження експорту

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов’язані з митними зборами. Мито – це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при перетині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Митний тариф – це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті. Митні тарифи мають декілька колонок ставок збору:

• колонка максимальних (або генеральних) мит (це для товарів з країн, з якими немає торговельного договору);

• колонка мінімальних мит (для товарів з країн, з якими підписано торговельний договір);

• колонка преференційних мит.

Мита бувають трьох видів:

а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару);

б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси, обсягу або штуки товару);

в) змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій.

Перша категорія. Це є найчисельніша категорія, так як до неї відносяться більше половини заходів нетарифного регулювання, які безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національного виробництва. З цих заходів слід виділити:

1. Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності.

Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків, як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом.

Основні види ліцензій зводять до двох типів:

а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безперешкодні ввезення товару, що внесено до списку, протягом зазначеного терміну);

б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (дозволяє імпорт чи експорт товару певного виду конкретному імпортеру чи експортеру зі вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи і митного пункту, через який повинно здійснюватись ввезення чи вивезення товару).

Основним регулювальником процесу використання ліцензування зовнішньоторговельних операцій на наддержавному рівні є ГАТТ/СТО.

2. Контингентування зовнішньоторговельної діяльності.

Контингенти (або квоти) – це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії.

Ліцензування й контингентування являють собою прямі адміністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенклатуру, товарів, які дозволено вивозити чи ввозити. І все ж, незважаючи на те що система ліцензування й контингентування імпорту та експорту встановлює досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим у значній мірі пояснюється те, що ця адміністративна система міцно тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулювання значної більшості країн світу.

3. Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, що є нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).

4. Компенсаційні мита (застосовуються у випадках виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку).

Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит:

а) необхідність проведення попереднього дослідження з метою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення нанесених збитків чи загрози їхнього виникнення;

б) ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі супроти певних постачальників визначених товарів.

5. Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару.

6. Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться:

• податок, який в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;

• різного роду збори пов’язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості;

• портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

7. Угоди про “добровільне” обмеження експорту. Це нав’язане експортеру під загрозою санкцій зобов’язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує.

8. Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Експортуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна-імпортер вводить антидемпінгове мито, застосування якого може цих експортерів виштовхнути взагалі за межі її ринку.

Останні два заходи є відносно новими серед торговельних обмежень. Їхня специфіка полягає в нетрадиційній техніці встановлення, а саме в тому, що бар’єр який захищає країну-експортера.

Друга категорія. Це заходи, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі й відносяться більше до суто адміністративних формальностей. До таких заходів відносяться:

1. формальні заходи на митниці;

2. встановлення технічних стандартів і норм;

3. встановлення санітарних норм;

4. вимоги до упакування й маркування;

5. вимоги до розливу.

Третя категорія. Це заходи, які, на перший погляд, зовсім не мають нічого з політикою обмеження імпорту чи стимулювання експорту, та дії яких все-таки помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт. З поміж них виділяють:

1. Валютні обмеження. Це регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. У деяких країнах. Наприклад, імпортер змушений отримати ліцензію на використання валюти для імпорту товарів.

2. Регулювання ввозу і вивозу капіталів, тобто регулювання іноземних та закордонних інвестицій.