- •1. Створення оон
- •3. Формування військово-політичних блоків
- •Німеччина
- •2. Суспільно-політичне життя 1945-1953 рр.
- •4. Суспільно-політичне життя
- •5. Дисидентський рух
- •2. Кризи 50—60-х рр.
- •4. Круглий стіл 1989 р. І встановлення демократичного ладу.
- •9 Грудня 1990 р, на президентських виборах переміг лауреат Нобелівської премії Лех Валенса. Надзвичайне піднесення у .Польському суспільстві викликав візит папи Іоанна-Павла II у серпні 1991 р.
- •5. Економічні реформи
- •14 Червня 1948 р. Президентом республіки було обрано лідера кпч к. Готвальда. Новий уряд очолив комуніст а. Запотоцький.
- •3. "Оксамитова" революція 1989 р., відновлення демократичного ладу
- •4. Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. Їхні відносини з Україною
- •3 Серпня 1944 диктатура Антонеску була скинута. У країні почалась революція, в ході якої була встановлена диктатура пролетаріату.
- •2 . Новий кондукетор.
- •3. Революція 1989 року, крах тоталітарного режиму.
- •22 Грудня, диктаторське подружжя через підземний перехід перейшло з президентського (колиш нього королівського) палацу до будинку цк і втікло із столиці на вертольоті, що чергував на даху.
- •1 Серпня 1990 р. Великі національні збори назвали ж. Желева президентом Болгарії, а після виборів 19 січня 1992 р. Він став першим всенародно обраним президентом країни.
- •4. Сучасне становище Болгарії
- •1. Конфлікт “Тіто – Сталін”
- •2. Югославська модель соціалізму
- •3. Криза Югославської федерації та її розпад
- •4. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії
- •27 Квітня 1992 р. Сербія і Чорногорія проголосили утворення нової держави – Союзної Республіки Югославії. Всі інші колишні союзні республіки стали незалежними.
- •19)Шведська модель соціально-економічного розвитку.
- •Японія (1945-2000 рр.)
- •Китай (1945 - 2000 рр.)
- •Країни Близького і Середнього Сходу (1945-2000 рр.)
- •Країни Південно-Східної Азії (1945-2000рр.)
- •4. Нові індустріальні країни (“Азіатські тигри” (“дракони”))
- •Країни Африки (1945-2000 рр.)
- •3. Країни Тропічної Африки
- •Країни Латинської Америки(1945-2000 рр.)
- •1. Основні тенденції розвитку країн Латинської Америки після Другої світової війни
- •2. Інтеграційні процеси в регіоні
- •Виникнення та розгортання холодної війни.
- •3. Формування регіональних конфліктів
- •6. Нестійкість послаблення міжнародної напруги у 50-ті роки
- •7. Відновлення конфронтації
- •8. Берлінська і Карибська кризи
3. Криза Югославської федерації та її розпад
Після смерті Тіто у 1980 р., коли місце президента зайняв колективний орган – Президіум, в якому була представлена кожна республіка, в країні посилились відцентрові тенденції. Криза тоталітарного соціалізму в Югославії прийняла форму міжнаціональних конфліктів. Центральний уряд неухильно втрачав контроль над ситуацією в країні. Поштовхом до кризи югославської федерації стали події в Косово 1981 р. Албанці, які на початок 80-х років складали 80% населення автономного краю, вимагали надання краю статусу республіки. У Белграді демонстрації албанців були сприйняті, як спробу відірвати край від Сербії і приєднати до Албанії. Демонстрації албанців були розігнані воєнною силою, але з того часу край став постійним джерелом напруги. Відносний порядок в краї підтримувався лише армією і поліцією.
Події в Косово привели до розколу громадської думки в країні і до активізації політичної активності населення. Хвиля націоналізму (великосербського, хорватського, албанського, словенського тощо) охопила країну.
На цій хвилі відбулись зрушення у свідомості населення і стала домінувати думка, що з кризи можна вийти шляхом утворення окремих національних держав.
Крім національної проблеми югославському керівництву доводилося розв`язувати проблеми породжені глибокою економічною кризою. На кінець 1985 р. безробіття складало 15%, інфляція – 100% (у 1989 р. – 3000%), зовнішній борг складав – 19 млрд. дол. (1989 р. – 21 млрд. дол.). На його обслуговування витрачалося до 40% усіх валютних доходів держави. Проте попервах керівництво Югославії замість кардинальних соціально-економічних реформ запропонувало програму «стабілізація», яка, звичайно, не виконувалася. Зрештою пошук шляхів виходу з кризи привів до необхідності проведення на той час економічних, політичних реформ, та реформ Союзу Комуністів Югославії (СКЮ).
З 1989 р. у всіх республіках утворюються опозиційні партії, особливістю яких було те, що вони формувались виключно на національній основі. На весні 1990 р. на виборах у Словенії і Хорватії перемагають національні коаліції.
Листопадові вибори 1990 р. дали перемогу прокомуністичним (просербським) силам у Сербії і Чорногорії, Боснії і Герцеговині, і Македонії.
У відповідь Словенія і Хорватія, де до влади прийшли націоналісти, прийняли нові конституції і висловили намір вийти з федерації. На референдумах у Словенії (80% – за) і Хорватії (95% – за) переважна більшість населення висловилась за незалежність. Союзне керівництво, переважна частина якого складали серби, виступило за збереження єдності будь-якою ціною.
Після прийняття рішення Словенії (лідер М.Кучен) і Хорватії (лідер Ф.Туджман) про вихід із складу Югославії (червень 1991 р.), спочатку в Словенії, а потім у Хорватії почались бойові дії між загонами самооборони республік і частинами Югославської народної армії (ЮНА), яким було надано наказ забезпечити єдність Югославії.