Виникнення та розгортання холодної війни.

У 1945-1948 рр. відбувся відхід від принципів співробітництва, що склалися в роки Другої світової війни, сформувались напрями міжнародних відносин періоду "холодної війни". Відбувався процес становлення біполярної системи світу (США–СРСР).

У СРСР війна призвела до скорочення на 30% національного багатства, було зруйновано 1710 міст і містечок, 90 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств. Потребували оновлення або модернізації основні виробничі фонди. Одночасно СРСР мав найбільші сухопутні сили, які займали великі території в Європі та Азії. У Радянської армії був авторитет захисника і визволителя світу від фашизму.

Розбіжності між СРСР і Заходом намітились ще в завершальний період Другої світової війни. Перше значне зіткнення відбулось під час Лондонської сесії Ради міністрів закордонних справ (11 вересня – 2 жовтня 1945 р.), яка закінчилась безрезультатно. Дипломати Заходу категорично відмовились обговорювати умови мирних договорів з країнами, де, з точки зору Заходу, при владі перебували уряди, які не відбивали всього спектру існуючих політичних сил і були створені під диктатом Москви.

Конфлікт, який виник у Лондоні, було врегульовано під час наради у Москві. До урядів Болгарії та Румунії увійшли представники опозиції. Однак, зіткнення в Лондоні мало далекосяжні наслідки. Західні країни зрозуміли, що СРСР розглядає всі країни, які опинились в зоні його впливу, своїми і прагне до поширення цієї зони. Уряди США та інших країн Заходу схилялись до думки, що йти на поступки СРСР означає сприяти його експансії.

З розмови Сталіна з американським послом (березень 1946 р.)

“Туреччина слабка, а Радянський Союз дуже занепокоєний небезпекою іноземного контролю за протоками, захистити які Туреччина не має достатньо сил. Турецький уряд недружній нам. Саме тому радянський уряд вимагає базу на Дарданеллах – це питання нашої власної безпеки”.

У серпні 1946 р. уряд СРСР заявив, що "подальше відкладання встановлення міжнародного статусу Чорного моря і проток не може бути виправданим".

На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. на територію Ірану були введені війська СРСР і Великобританії для запобігання використанню його території гітлерівською Німеччиною. Ці події викликали занепокоєння на Заході. Великобританія розцінила їх як зазіхання на сферу її впливу і як спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь в Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди.

З промови У.Черчілля у Фултоні (1946 р.)

“На картину світу, недавно осяяну перемогою союзників, впала тінь. Ніхто не знає, що Радянська Росія та її міжнародна комуністична організація мають намір зробити у найближчому майбутньому і які межі, якщо такі існують, їх експансіоністських і віронакидальних тенденцій. Я глибоко захоплююся і шаную доблесний російський народ і мого товариша воєнного часу маршала Сталіна. В Англії – я не маю сумніву, що і тут теж – відчувають глибоке співчуття і добру волю до всіх народів Росії і рішучість подолати численні суперечки в ім’я встановлення міцної дружби. Ми розуміємо, що Росії необхідно забезпечити безпеку своїх західних кордонів від можливого відновлення німецької агресії. Ми раді бачити її на своєму законному місці серед провідних світових держав… Але я вважаю своїм обов`язком викласти вам деякі факти такими, які вони мені уявляються, – про теперішнє становище в Європі.

Зінтерв`ю Й.В.Сталіна кореспонденту “Правди” на промову У.Черчилля у Фултоні

“Питання: Чи можна вважати, що промова У.Черчилля завдає шкоди справі миру і безпеці?

Відповідь:Безсумнівно, так. По суті справи Черчилль стоїть тепер на позиції підпалювачів війни. І Черчилль тут не одинокий – у нього є друзі не тільки в Англії, а і в Сполучених Штатах…

У лютому 1947 р. англійці довели до відома уряду США, що надалі вони нездатні надавати економічну та військову підтримку Греції та Туреччині. Припинення допомоги і виведення англійських військ загрожувало поширенням радянського впливу на ці країни, що докорінно змінювало ситуацію в Середземномор’ї. Створювались умови для приходу до влади комуністів в Італії. Такий варіант розвитку подій змушував Трумена зробити остаточний вибір.

У своєму посланні конгресу США від 12 березня 1947 р. він оцінив таке становище як загрозливе для безпеки США і попросив 400 млн. доларів для підтримки урядів Греції та Туреччини, включаючи відправлення військового персоналу. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають "стримування" СРСР та його союзників. Такий напрям політики дістав назву "доктрина Трумена". У цьому посланні, крім усього іншого, Трумен охарактеризував зміст суперництва між США та СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.

Втілення в життя цієї доктрини трагічно позначилось на долі Німеччини: вона була розколота на дві держави – ФРН та НДР.

У свою чергу Радянський Союз взяв реванш у Східній Європі, Китаї, Північній Кореї, де були встановлені прорадянські режими.

10 жовтня 1944 р. між Черчиллем та Сталіним був укладений "процентний договір" про розподіл сфер впливу в Східній Європі. Незважаючи на напружені відносини, шанс зберегти нормальні стосунки залишався, але його було втрачено, створювався образ ворога, змінювалось ставлення світової громадськості до СРСР, а радянських людей до колишніх союзників. У 1947 р. дві третини населення США вважали СРСР ворогом №1. У світі розгорталась "холодна війна". Важливим показником початку "холодної війни" стало ставлення до плану Маршалла, який чітко розмежував прихильників і союзників СРСР та США у Європі.

Поняття "холодної війни" включає в себе пропагандистську війну, активну участь у регіональних конфліктах, боротьбу за впливи в "третьому світі", економічну війну, технічну блокаду, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, глобальне воєнне протистояння, стратегію взаємного ядерного залякування, змагання в галузі оборонної науки, нарощування протистояння воєнно-політичних блоків, гонку в галузі космічних досліджень і озброєнь тощо.

Важливим наслідком "холодної війни" стало створення воєнно-блокової системи.

У Західній Європі процес формування воєнно-блокової системи розпочався в березні 1948 р., коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія і Люксембург утворили Західний Союз. Його учасники повинні були надавати військову допомогу один одному на випадок загрози їхнім інтересам. Великобританія намагалась утвердити в новоутвореному союзі своє лідерство.

У січні 1949 р. у Москві було скликано нараду представників країн радянського блоку (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР), на якій було вирішено створити, Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Пізніше до РЕВ були прийняті Албанія, НДР, Монголія та інші держави. Таким чином, протистояння в економічній сфері поглибилось. Економічні, торговельні, культурні зв’язки між обома угрупованнями швидко згортались.

4 квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції та США уклали у Вашингтоні Північноатлантичний пакт (НАТО). Метою діяльності НАТО було проголошено захист демократії західного зразку, що виключає владу однієї партії в політичній сфері, передбачає відкритість і цілісність світового ринку. У подальшому кількість членів НАТО було збільшено. У 1952 р. до НАТО увійшли Греція та Туреччина, у 1955 р. – ФРН.

Зіткнувшись з перспективою розширення числа союзників СРСР, США почали формувати глобальну систему блоків з метою не допустити впливу Радянського Союзу.

У 1951 р. в Сан-Франциско був укладений Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) за участю США, Австралії, Нової Зеландії. У Манілі в 1954 р. створено Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), до якої ввійшли США, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни та Пакистан.

З іншого боку, СРСР та його союзники створили у травні 1955 р. організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР). Члени цієї організації взяли на себе зобов’язання утримуватись у міжнародних відносинах від загрози сили або загрози її застосування, брати участь у всіх міжнародних діях, мета яких зміцнення миру і безпеки народів. У разі укладення загальноєвропейської угоди про колективну безпеку Варшавський договір мав припинити своє існування.

Отже, до середини 50-х років "холодна війна" стала глобальною. Світ поділився на два ворогуючі табори, жоден з яких не мав вирішальної переваги.

Після успішного випробування атомної зброї в США і застосування її проти японських міст Хіросіма та Нагасакі в СРСР було прискорено розробку атомного озброєння. 5 вересня 1949 р. ТАРС повідомило про успішне випробування атомного пристрою в СРСР.

У 1953 р. в СРСР і США майже одночасно були створені термоядерні бомби.

Суперництво СРСР та США набуло форми гонки ракетно-ядерних озброєнь, а воєнно-блокове протистояння стало ядерним.