3. Революція 1989 року, крах тоталітарного режиму.

Перші сигнали про початок опору тоталітарному режи мові надійшли із Трансільванії. 17 грудня диктатор у терміновому порядку провів секретну телеконференцію військового керівництва всіх повітів оголосивши бойову тривогу і наказавши привести збройні сили у стан підвищеної бойової готовності, а по "заколотниках відкривати вогонь без Попереджень". У ході кривавих подій 16-І7 грудня,Тимішоарі було вбито понад 100 чоловік і більше 200 поранено.

22 Грудня, диктаторське подружжя через підземний перехід перейшло з президентського (колиш нього королівського) палацу до будинку цк і втікло із столиці на вертольоті, що чергував на даху.

Подружжя Чаушеску зупинилось у Тирговіште, біля Центру з охорони підприємств, де люди, які дивилися телевізор, спочатку не повірили, що перед ними Чаушеску, а потім викликали військових.

У військовій частині подружжя Чаушеску знаходилось до 25 грудня. Суд оголосив найвищу міру покарання — смертний вирок. Але подружжя Чаушеску не було страчене призначеними для цього виконавцями. Як тільки їх вивели у двір, військові, що там знаходились, відкрили по них безладну стрілянину...

Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

Болгарія(1944-1990 рр.)

Під час Другої світової війки Болгарія була союзницею Німеччини, яле у війні проти Радянського Союзу участі не брала.

6 вересня 1944 р. партизани розгорнули бойові дії, їхні загони рушили на столицю. В ніч проти 9 вересня було завдано удару по основних урядових установах у Софії. О 6-й годині ранку народ Болгарії почув по радіо звістку про те, що народне повстання перемогло і сформовано уряд Вітчизняного фронту на чолі з лідером угруповання "Ланка" Кимоном Георгієвим. У новому уряді переважали комуністи.

Перемозі народного повстання сприяв вступ на територію Болгарії Радянської армії 8 вересня 1944 р. Новий уряд спирався на присутність радянських військ у країні. Підписавши наприкінці жовтня 1944 р. перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції, Болгарія вступила у війну проти Німеччини.

Вирішальні для комуністів події сталися восени 1945 р. 4 листопада 1945 р. з багаторічної еміграції до країни повернувся Георгій Димитров, останній генеральний секретар розпущеного 1943 р. Комінтерну, голова ІДК Болгарської робітничої партії (комуністів) — БРП(к). 18 листопада відбулися вибори до Великих народних зборів — парламенту Болгарії. У виборах брали участь лише партії, що входили до Вітчизняного фронту; вони висунули спільних кандидатів і здобули повну перемогу. Опозиційні партії ці вибори бойкотували.

У Болгарії почалось будівництво соціалізму з усіма притаманними цьому процесу ознакам: індустріалізація, колективізація, репресії.

Захід відреагував жорстким невизнанням результатів виборів 1945 р. Одначе 8 вересня 1946 р. в Болгарії відбувся референдум про форму державної влади. 93% учасників проголосували за ліквідацію монархії, 15 вересня Болгарію було проголошено Народною республікою, а їі тимчасовим президентом став Василь Коларов. Уряд очолив Г. Димитров, парламент — В. Коларов. Підписавши в лютому 1947 р. мирну угоду з Болгарією, західні країни фактично визнали нову владу.

Ухвалена у грудні 1947 р. конституція Болгарії закріпила прихід комуністів до влади.

Усередині самої БКП встановився культ її лідерів Г. Димитрова (помер 1949 р.) і В. Червенкова, а спроби деяких болгарських комуністів, як, скажімо, секретаря ЦК БКП і голови уряду Трайчо Костова, провадити самостійну політичну лінію, зменшити вплив Москви скінчилися судом і розправою.

Колективізація була розпочата у 1948 р. шляхом створення кооперативів, де оплата праці членам кооперативу здійснювалась наступним чином: 78 процентів за працю, а 22 – за земельний пай. У 1967 р. оплата за земельний пай взагалі була ліквідовано. Починаючи з 1950 р. колективізація почала проводитись насильницькими методами.

Не відставали від інших соціалістичних держав болгарські комуністи і у проведенні репресій. Найбільш відомий показовий судовий політичний процес відбувся у листопаді 1949 р. Першого секретаря ЦК БКП Т.Костова та ще десяток відомих партійних і державних діячів було звинувачено у державних злочинах: зв`язок з іноземними спецслужбами, зрада батьківщині. Всі вони були розстріляні. У країні формувався культ особи В.Червенкова.

Взагалі комуністичний режим у Болгарії був найбільш відданим своїм московським покровителям. У своєму бажанні догодити він був навіть згоден ліквідувати болгарську державність. У 1963 р. і 1973 р. БКП приймала постанови: звернутися до СРСР з проханням прийняти Болгарію, як 16 союзну республіку. Проте радянське керівництва ці прохання розумно відхиляло.

У 1954 р. Генеральним секретарем ЦК БКП став Тодор Живков. Кінець 50-х – 60-ті роки для країни пройшли без потрясінь.

На кінець 60-х р. були вичерпані ресурси, які дали можливість здійснити індустріалізацію. До того ж існуюча система управління виявилась неефективною. У країні стали наростати труднощі. У середині 80-х р. Болгарія вступила в смугу економічної кризи. Сотні підприємств були збитковими. Їх існування підтримувалось за рахунок дотацій з державного бюджету. Зростала собівартість продукції. Імпорт промислового устаткування з країн Заходу, пов`язаний з прагненням модернізувати ряд галузей народного господарства, набагато перевищував експорт. Якість болгарських товарів не відповідала світовому рівню, що робило їх не конкурентоспроможними на західних ринках. Низька ефективність економіки призвела до зниження життєвого рівня населення, небувалих розмахів набула спекуляція і корупція. Т.Живков, який зосередив у своїх руках величезну владу, своїм політичним курсом ще більше загострював труднощі, що переживала Болгарія. Оточивши себе родичами і підбираючи до складу керівництва особисто відданих йому людей, Живков жорстоко розправлявся з тими, хто пробував виступати з критикою на його адресу.

Влітку 1989 р. становище у Болгарії різко загострилося. У країні зростав товарний голод, прогресувала інфляція. Т. Живков, оголосивши "перебудову" в Болгарії, поступово втрачав важелі управління країною. Перші протести легальної болгарської опозиції викликали явне невдоволення системи, заснованої на ідеї безальтернативного розвитку.

Живков був занепокоєний створенням нових партій у Польщі та Угорщині, ситуацію в СРСР він розцінював як критичну. За кілька тижнів до 10 листопада 1989 р. болгарський лідер висловлював наростаючу Тривогу: "Ми не втримаємось у Болгарії самотужки". Втеча населення на Захід, яка розпочалась у НДР, стала каталізатором подій у Болгарії. Насильницька християнізація болгарських турків і закон про вільний виїзд із країни привели до масової втечі мусульманського й тюркомовного населення.

У вищому керівництві країни, яке доти вдавало гурт однодумців, наростав конфлікт. Член політбюро ЦК БКП, міністр закордонних справ Петр Младенов 24 жовтня 1989 р. надіслав різкого листа Живкову, в якому висловлював незгоду з його стилем і методами роботи, і подав у відставку.

У Москві розуміли, що час Живкова безповоротно минув, і зробили ставку на П. Младенова, хоч активно у конфлікт не втручалися. 10 листопада керівництво БКП примусило Живкова піти у відставку з усіх посад.

У країні з'являлися десятки нових партій, організацій, рухів. Були спроби реформувати і БКП. XIV позачерговий з'їзд партії у січні 1990 р. відмовився від керівної ролі БКП у суспільстві, проголосив побудову "оновленого соціалізму". Т. Живкова та його оточення було виключено з партії. Незабаром БКП перейменували на Болгарську соціалістичну партію (БСП).

У країні скасовувалися закони, які обмежували демократичні права громадян, деполітизувалися армія, правоохоронні органи, відбувалася реабілітація колишніх політичних в'язнів. 7 грудня 1989 р. було засновано Союз демократичних сил (СДС), який проголосив ідею розбудови Болгарської держави на принципах демократії та приватної власності. Керівником СДС став доктор філософських наук Желю Желев.