- •1. Створення оон
- •3. Формування військово-політичних блоків
- •Німеччина
- •2. Суспільно-політичне життя 1945-1953 рр.
- •4. Суспільно-політичне життя
- •5. Дисидентський рух
- •2. Кризи 50—60-х рр.
- •4. Круглий стіл 1989 р. І встановлення демократичного ладу.
- •9 Грудня 1990 р, на президентських виборах переміг лауреат Нобелівської премії Лех Валенса. Надзвичайне піднесення у .Польському суспільстві викликав візит папи Іоанна-Павла II у серпні 1991 р.
- •5. Економічні реформи
- •14 Червня 1948 р. Президентом республіки було обрано лідера кпч к. Готвальда. Новий уряд очолив комуніст а. Запотоцький.
- •3. "Оксамитова" революція 1989 р., відновлення демократичного ладу
- •4. Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. Їхні відносини з Україною
- •3 Серпня 1944 диктатура Антонеску була скинута. У країні почалась революція, в ході якої була встановлена диктатура пролетаріату.
- •2 . Новий кондукетор.
- •3. Революція 1989 року, крах тоталітарного режиму.
- •22 Грудня, диктаторське подружжя через підземний перехід перейшло з президентського (колиш нього королівського) палацу до будинку цк і втікло із столиці на вертольоті, що чергував на даху.
- •1 Серпня 1990 р. Великі національні збори назвали ж. Желева президентом Болгарії, а після виборів 19 січня 1992 р. Він став першим всенародно обраним президентом країни.
- •4. Сучасне становище Болгарії
- •1. Конфлікт “Тіто – Сталін”
- •2. Югославська модель соціалізму
- •3. Криза Югославської федерації та її розпад
- •4. Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії
- •27 Квітня 1992 р. Сербія і Чорногорія проголосили утворення нової держави – Союзної Республіки Югославії. Всі інші колишні союзні республіки стали незалежними.
- •19)Шведська модель соціально-економічного розвитку.
- •Японія (1945-2000 рр.)
- •Китай (1945 - 2000 рр.)
- •Країни Близького і Середнього Сходу (1945-2000 рр.)
- •Країни Південно-Східної Азії (1945-2000рр.)
- •4. Нові індустріальні країни (“Азіатські тигри” (“дракони”))
- •Країни Африки (1945-2000 рр.)
- •3. Країни Тропічної Африки
- •Країни Латинської Америки(1945-2000 рр.)
- •1. Основні тенденції розвитку країн Латинської Америки після Другої світової війни
- •2. Інтеграційні процеси в регіоні
- •Виникнення та розгортання холодної війни.
- •3. Формування регіональних конфліктів
- •6. Нестійкість послаблення міжнародної напруги у 50-ті роки
- •7. Відновлення конфронтації
- •8. Берлінська і Карибська кризи
7. Відновлення конфронтації
Перша причина відновлення конфронтації пов’язана з суб’єктивним чинником – особистими рисами лідера СРСР Хрущова як політичного діяча. Хрущов був людиною надто емоційною і болісно реагував, коли його зусилля щодо покращання міжнародного становища не зустрічали розуміння і підтримки протилежної сторони. Хрущовський стиль дипломатії дратував Захід, коли висунуті Радянським Союзом пропозиції раптово змінювались іншими. Другою причиною стала поява ракетної зброї у СРСР, що загрожувало безпеці США, оскільки у радянських лідерів з’явилась можливість силового тиску на США.
Третя причина відновлення конфронтації полягала в досить успішному економічному розвитку СРСР в 50-х роках, що стало підставою для думки про те, що рівень промислового виробництва у СРСР перевищить рівень виробництва в США і найближчим часом капіталізм зникне як такий.
Четверта причина: в 1960 р. на нараді компартій КПРС була проголошена авангардом світового комуністичного руху. П’ятою причиною став активний розпад в 50-60-х роках колоніальної системи під ударами національно-визвольних рухів, що підтримувались Радянським Союзом. Ним було підписано 20 угод з молодими державами про співробітництво і надання кредитів.
8. Берлінська і Карибська кризи
Відносини між СРСР і США значно загострились у зв’язку з проблемою Західного Берліну. Західний Берлін був відкритим анклавом капіталізму в середині соціалістичної НДР. Це викликало роздратування урядів НДР та СРСР. З 1958 р. Хрущов почав домагатися зміни статусу міста, погрожуючи односторонніми діями. В травні 1960 р. в Парижі було скликано конференцію представників США, СРСР, Англії і Франції на вищому рівні. Напередодні цієї події радянські засоби протиповітряної оборони збили над Уралом американський розвідувальний літак У-2. На конференції Хрущов ультимативно зажадав припинити такі польоти над територією СРСР. Президент США Ейзенхауер відхилив цю вимогу. Конференція була зірвана. Не відбувся візит Ейзенхауера до СРСР. На зустрічі з новим американським президентом Джоном Ф.Кеннеді в квітні 1961 р. у Відні Хрущов в ультимативній формі зажадав зміни статусу Берліна. Знову виникла загроза блокади Берліну. Американці на цей випадок навіть підготували план обмеженого ядерного удару по радянських військах в НДР.
19 серпня 1961 р. вздовж всього кордону Західного Берліну було збудовано загорожу, а потім мур, який став символом "холодної війни". Оскільки блокади не було, США обмежились незначною демонстрацією сили. Керівництво СРСР побачило в цьому свій безсумнівний успіх і з легкістю пішло на наступний крок, який викликав серйозну загрозу ядерної війни (Карибська криза).
У 1959 р. СРСР визнав уряд Фіделя Кастро, який прийшов до влади в результаті революції на Кубі, поваливши диктатуру генерала Батісти. У 1960-1961 рр. активно розвивались торгово-економічні відносини між СРСР та Кубою. Проникнення СРСР на американський континент і прорадянська орієнтація режиму Кастро викликали занепокоєння уряду США, який організував збройну інтервенцію на Кубу. СРСР надав Кубі допомогу зброєю. Остерігаючись прямої агресії з боку США на "Острів Свободи", СРСР і Куба домовились про розміщення на острові балістичних ракет з ядерними боєголовками, які мали стати гарантом миру в регіоні. Розміщення ракет призвело до кризи радянсько-американських відносин. США встановили морську блокаду Куби, щоб запобігти подальшому постачанню острова радянською зброєю. 23 жовтня 1962 р. радянський уряд розцінив дії США як агресивні і заявив, що завдасть відповідного удару у випадку розв’язання війни. Заява була розрахована на те, що США відступлять. Американці не були зацікавлені у війні з СРСР. Конфлікт зайшов надто далеко і для його вирішення Д.Кеннеді та М.Хрущову необхідно було проявити політичну мудрість і далекоглядність.
26-28 жовтня 1962 р. між лідерами СРСР і США були досягнуті домовленості, згідно з якими Радянський Союз виводив з території Куби свої ракети і бомбардувальники Іл-28, а США повинні були зняти блокаду і дати гарантії невтручання у внутрішні справи Куби.
США мали вивести ядерні ракети з Туреччини. Пізніше на випадок необхідності в контакті між Кремлем та Білим домом був встановлений прямий телефонний зв’язок, так звана "гаряча лінія".
Карибська криза змусила наддержави вжити заходів для того, щоб зробити гонку ракетно-ядерних озброєнь більш керованою, а значить, більш безпечною. У 1963 р. між США, Англією, СРСР був укладений договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі і під водою.
Цим договорами був покладений край міжнародним відносинам, в яких переважали воєнно-політичні методи вирішення конфліктів між великими державами. Проте суперництво між ними не припинилось і прогресу в стосунках не відбулось. Суперництво лише перемістилось на периферію і набуло форми регіональних конфліктів, які надовго заблокували мирний процес.
Підсумки
Сподівання, що після кровопролитної Другої світової війни у світі наступить мир не справдилися. На поверхню знову вийшли протиріччя між країнами Заходу та СРСР, які призвели до «холодної війни», яка стала визначальною подією у світі упродовж наступних 40 років. Ця війна, хоча вона і називалася «холодною» неодноразово підігравала міжнародне становище до такого ступеня, що ставила світ на межу знищення.