1 Серпня 1990 р. Великі національні збори назвали ж. Желева президентом Болгарії, а після виборів 19 січня 1992 р. Він став першим всенародно обраним президентом країни.

4. Сучасне становище Болгарії

Ухвалення Великими народними зборами 12 липня 1991 р. нової конституції стало важливим етапом у переході країни до демократичного державного устрою. Нова конституція Республіки Болгарія (такою стала офіційна назва держави) регламентує основні принципи і засоби побудови демократичної політичної системи. Згідно з конституцією Болгарія є республікою з парламентським управлінням. Законодавчу діяльність здійснюють Народні збори (парламент), що складаються з 240 народних представників. Кабінет міністрів І президент здійснюють виконавчу владу. Останній володіє обмеженими повноваженнями та обирається громадянами строком на п'ять років. За конституцією, судова влада є незалежною.

А от економічні перетворення в Болгарії відбувалися важко. Ще 1991 р. було ухвалено закон про землю, але земельна реформа в країні просувалася повільно.

Об'єктивні показники свідчили про поглиблення кризи в економіці. Кількість безробітних І 993 р. сягнула 600 тис, а реальна заробітна платня того ж року впала на 75% проти 1990 р.

У 1994—1996 рр. ситуація в економіці ще більш погіршилася. До кінця 1996 р. інфляція досягла рівня понад 150%, з початку року національна валюта — лев — девальвувалася на 70%, було вичерпано золотий запас країни, потік іноземних інвестицій припинився. Відчувалася гостра нестача не тільки м'яса, а й навіть хліба.

На президентських виборах 3 листопада 1996 р. (другий тур) переміг лідер антикомуністичного блоку — Об'єднання демократичних сил (ОДС) — 44-річний адвокат Петр Стоянов.

Він намагається стати "президентом усіх болгар". В останні роки економічні показники в Болгарії дещо покращилися. Це пов'язано з продуманою політикою приватизації, залученням іноземних інвесторів. Нині болгари з жахом згадують порожні прилавки магазинів за часів правління соціалістів і назад повертатися не хочуть.

Наприкінці 90-х рр. з еміграції після півстолітнього проживання в Іспанії повернувся Симеон II, син останнього царя Болгарії Бориса. Розгорнувши активну політичну діяльність, він створив Антикорупційну партію, навесні 2001 р. виграв із нею вибори до парламенту і за підтримки Турецької партії, що захищає інтереси турецької меншини в Болгарії, став прем'єр-міністром і сформував уряд, продекларувавши скорочення на 10% державного апарату, рішучу боротьбу проти корупції та швидкі й успішні реформи в економіці. У країні зростає кількість прихильників реставрації монархії.

Одним із важливих кроків на шляху прилучення Болгарії до Європи стало прийняття її до Ради Європи.

Югославія (1945-1990рр.).

Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, стала місцем де розгорнувся масовий Рух опору. Організаторами його виступали королівський уряд, який емігрував у Лондон і комуністична партія. Провідна роль у партизанському русі належала комуністам на чолі з Йосипом Броз Тіто (хорват за національністю. Брав участь у більшовицькому перевороті в Росії 1917 р., громадянській війні в Іспанії 1936-1939 рр.). На 1943 р. партизани Тіто контролювали 1\3 території країни і нараховували 320 тис. чол. Партизанам приходилось вести боротьбу як проти окупантів, так і проти усташів Анте Павеліча, які відзначались своєю жорстокістю у ставленні до сербського населення (здійснювались етнічні чистки, створювались концтабори і т.д.).

Домінуюче положення комуністів у русі опору дало можливість їм встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Установчі збори у листопаді 1945 р. комуністи отримали 90% голосів. Це дало їм можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції від влади. Югославія була проголошена республікою (29 листопада 1945 р.).

Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про націоналізацію всіх підприємств, за винятком дрібних виробництв та ремісничих майстерень. Конституція, прийнята у січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р. державний сектор охопив 90% підприємств. Також почалась земельна реформа (конфіскація земельних володінь тих, хто співробітничав з окупантами, німців, згодом ліквідовано поміщицьке землеволодіння), кооперація сільського господарства та індустріалізація.

Коли почалась «холодна війна», Югославія одна з перших підтримала СРСР, але разом з тим проводила і самостійну політику, що торкається підтримки грецьких комуністів, які підняли повстання проти існуючого у Греції режиму, і також у створенні Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Робились конкретні кроки щодо укладення економічних союзів з Албанією і Болгарією.