Пісня про мого Сіда

Пісня про мого Сіда

В іспанському героїчному епосі знайшла відображення історія країни, коли в 711 році до Іспанії вторгайся маври і володіли з VIII до XV ст. майже всім півостровом. Як наслідок цих подій, почалася Реконкіста — національно-визвольний рух проти арабів (у середні віки їх називали маврами). У результаті цієї боротьби іспанці утворили державу Астурія, перетворену в X ст. в королівство Леон, з якого відокремилося самостійне королівство Кастілія. В ньому було скасоване рабство, а права лицарів поширені на всіх, хто воював за свободу рідної землі проти маврів.

Ці політичні події відобразилися в трьох головних темах національного героїчного епосу: 1) боротьбі з маврами за звільнення країни; 2) міжусобиць між феодалами, які ослаблювали Іспанію; 3) боротьбі за свободу Кастилії та її політичну першість.

Основу іспанського національного героїчного епосу складали стислі епізодичні пісні ліро-епічного характеру та усні неоформлені розповіді. За формою й способом виконання іспанські епічні поеми були подібні до французьких, складалися зі строф різної довжини, поєднаних асонансами. Проте метрика їхня була іншою: народний неправильний розмір — вірші з невизначеною кількістю складів — від 8 до 16. Стиль епосу також був схожий з французьким, однак відрізнявся більш точним і діловим способом викладу матеріалу. Іспанські героїчні пісні виконувалися співаками-хугларами.

Значною пам'яткою іспанського героїчного епосу стала «Пісня про Сіда». Сід Кампеадор (Руй Діас де Бівар) був історичною постаттю, належав до вищої кастильської знаті; його дружина Хімена була двоюрідною сестрою короля Альфонса VI. Прізвисько Сід у перекладі з арабського означало пан. Такий титул надавався іспанським сеньйорам, які мали авторитет серед своїх підлеглих і маврів. Руй — скорочена форма імені Родріго. За військову доблесть героя називали Кампеадор — ратоборець, войовник. Він народився у період між 1025 і 1043 рр. У 1094 році Родріго Діас де Бівар відвоював у маврів велику іспанську область Валенсію і керував нею як самостійний правитель до самої своєї смерті (1099 р.). Діяння героя відображено у двох поемах: «Пісня про Сіда» та «Родріго», а також у великому циклі романсів.

Сід — видатний діяч Реконкісти, національний герой Іспанії. За життя був воєначальником короля Кастілії Санчо II і найближчим його помічником у війнах проти маврів та своїх братів і сестер. Після смерті Санчо II престол зайняв його брат Альфонс VI. Сід у числі дванадцяти уславлених лицарів вимагав від короля клятви в тому, що він не причетний до смерті брата, за що останній був незадоволений ним. Отже, між новим королем і Сідом встановилися ворожі стосунки. Крім того, вороги звинуватили героя в тому, що він приховав частину здобичі від короля. Скориставшись брехнею, Альфонс VI у 1081 році вигнав Сіда з Кастілії. Протягом певного часу відважний лицар служив зі своєю дружиною у різних християнських та мусульманських правителів, зумів відвоювати у маврів Валенсію, після чого й примирився з Альфонсом VI, став діяти з ним у союзі проти маврів. Сід мріяв визволити Іспанію від них, але смерть у 1099 році зруйнувала всі його наміри.

Пісні й розповіді про героїчні подвиги Сіда почали складати ще за його життя. Вони поширювалися серед народу, ставали надбанням хугларів, один з яких 1140 року склав про нього поему. В основу твору покладено реальні події, тому він наближений до історичної хроніки.

«Пісня про Сіда» складалася з 3-х частин. Перша з них — «Пісня про вигнання» розповідала про те, як Сід покинув свій родовий замок Бівар, рідну землю, попрощався з дружиною і дочками (які знаходилися за стінами монастиря), і в супроводі 60 воїнів — вірних друзів і васалів, котрі побажали розділити з ним вигнання, покинув Кастілію. Король дав йому дев'ять днів строку, щоб той виїхав за межі рідної землі, а по всіх містах і селищах направив гінців з грамотами, в яких заборонив надавати герою їжу і притулок. Чутка про вигнання Сіда пронеслася по всій кастільській землі; багато людей різного соціального походження зібралося навколо героя. У Сіда зібралося велике військо: триста вершників і стільки піхоти, що неможливо було всіх порахувати. Разом з військом він здобув ряд перемог над маврами. Щоб примиритися з королем Альфонсом VI, надсилав йому частку здобичі після кожної з них.

У другій частині поеми «Пісня про весілля» сповіщалося про завоювання Сідом Валенсії і його незвичайний подарунок королю — 100 добірних коней. Бачачи могутність героя, зворушений щедрими його дарами, Альфонс VI помирився з ним і дозволив його родині переїхати до Валенсії. Сам же виступив у ролі свата: запропонував його дочкам одружитися зі знатними інфантами де Карріон. Сід, хоча й не бажаючи того, все-таки погодився на вибір короля. Зятям подарував два свої бойові мечі і багатий посаг за дочок.

У третій частині «Пісня про Корпес» описувалося, як зяті Сіда виявилися нікчемними боягузами. Недовго прожили вони у злагоді з тестем. Не витримавши його глузування та глузування його васалів, вирішили помститися його донькам, з якими одружилися через багатство. Під приводом бажання показати своїх дружин родині, вирушили з ними в дорогу. Біля дубового гаю Корпес жорстоко побили їх, прив'язали до дерев і залишили. Якби не небіж Сіда Фелес Муньйос, нещасні загинули б. Сід вимагав помсти. Король скликав кортеси, щоб засудити винних у злочині. Сід з'явився на суд, зав'язавши бороду, щоб хто-небудь не образив його, схопившись за неї. Справа вирішилася судовим поєдинком. Бійці Сіда перемогли. Тільки тоді герой розв'язав бороду — і всі здивувалися його величному вигляду. До доньок Сіда посваталися нові наречені — принци Наварри і Арагона. Поема завершилася славою на честь Сіда:

Смотрите, как прославился рожденный в час добрый.

Царят его дети над Наваррой и Арагоном.

Испанские короли — теперь его потомки,

И на честь им родство с рожденным в час добрый.

Зовсім іншим змальовано Сіда у поемі «Родріго». Дія відбулася під час правління короля Фердінанда І. Батько Родріго — Дієго Лаінес, торговець сукном, посварився з графом Гомесом де Гормас. Захищаючи честь батька, Родріго вбив графа. Дочка вбитого Хімена поскаржилася на нього королю, який наказав юнаку одружитися з нею. Родріго погодився на одруження без особливого бажання, хоча поводив себе з королем зверхньо, а після заручин вирушив на війну. Король оголосив його воєначальником. Родріго розбив ворогів і повернувся додому з повною перемогою.

Поеми наближені до історичних подій, що й вплинуло на їхні стильові особливості. У них немає властивої для героїчного епосу гіперболізації, фантастичних епізодів. Відсутній мотив національно-релігійного нетерпіння й фанатизму відносно маврів. Започаткувавши християнство на відвойованих територіях, Сід виявляв великодушність до переможених ворогів, надав їм можливість мирно жити і працювати. Маври любили Сіда. Коли той покинув замок Алькосер, плакали за ним. Для Сіда війна — не самоціль, він відправився воювати для того, щоб мати землю, де міг би жити вільно і незалежно, щоб відстояти власну честь і відновити добрі стосунки з королем. Сід — гарний чоловік і ніжний турботливий батько, який постійно дбав про родину, захищаючи її честь

В іншому плані зображено інфантів Карріонських. Вони підлі, боягузливі й підступні. Змальовуючи їхні образи, автор відійшов від традиційного показу епічних норм, коли вороги при негативному зображенні мали позитивні риси — доблесть і велич. Наприклад, Гвенелон з «Пісні про Роланда», Хаген з «Пісні про Нібелунгів» дивувала своєю мужністю.

Поема мала великий успіх: два століття вона поширювалася в переробках, а в XV ст. продовжила жити в романській традиції, у XVII ст. перемістилася в драматургію. Поема стала доступною широкому загалу читачів лише в 1779 році, коли Томас Антоніо Санчес надрукував випадково знайдений ним текст. Однак на той час твори не мали особливого успіху. їх краще розуміли за межами Іспанії, захоплено зустрічали романтики. Англійський поет Роберт Сауті назвав «Пісню про Сіда» найкращою поемою, написаною іспанською мовою. Через п'ять років її порівнювали з «Іліадою» Гомера. У Німеччині цю поему високо цінував Фрідріх Шиллер: «Одно такое предание, как о Сиде, ценнее для нации, чем целая библиотека литературных произведений, порожденных лишь умом и лишенных национального содержания».

Наприкінці XIV — початку XV ст. почали з'являтися романси, присвячені Сіду. Значна їх частина складалася з найколоритніших епізодів поеми.

Поема «Пісня про Сіда» здобула визнання не лише сучасників, а й наступних поколінь. Свідченням цього, зокрема, стала трагедія «Сід», написана П'єром Корнелем.

Давиденко Г.Й., Акуленко В.Л. «Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження: Навч. посібник», Центр учбової літератури, 2007

Пісня про мого Сіда[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Перейти до: навігація, пошук

Сторінка з «Пісні про мого Сіда»

«Пісня про Сіда» (ісп. Cantar de mío Cid) — пам'ятка іспанської літератури, анонімний героїчний епос. Єдиний оригінал поеми про Сіда — рукопис 1207 року, вперше виданий не раніше XVIII століття.

Головним героєм епосу виступає доблесний Сід, борець проти маврів і захисник народних інтересів. Основна мета його життя — звільнення рідної землі від арабів. Історичним прототипом Сіда послужив Кастільський воєначальник, дворянин, герой Реконкісти Родріґо (Руй) Діас де Бівар (1040—1099), названий за хоробрість Кампеадором («бійцем»). Переможені ж ним араби прозвали його Сідом. Всупереч історичній правді, Сід зображений лицарем, який має васалів і який не належить до вищої знаті.

Образ його ідеалізується в народному дусі. Він перетворений на справжнього народного героя, який терпить образи від несправедливого короля, вступає в конфлікти з родовою знаттю. По помилковому звинуваченню Сід був вигнаний з Кастілії королем Альфонсом VI. Проте, перебуваючи у несприятливих умовах, він збирає загін воїнів, здобуває низку перемог над маврами, захоплює здобич, частину з якої відправляє в подарунок королеві, який вигнав його, чесно виконуючи свій васальний обов'язок.

Зворушений дарами і доблестю Сіда, король прощає вигнанця і навіть сватає за нього дочок своїх наближених — знатних інфантів де Карріон. Але зяті Сіда виявляються підступними і боягузливими, жорстокими кривдниками дочок Сіда, вступаючи за честь яких, він вимагає покарати винних.

У судовому поєдинку Сід здобуває перемогу над інфантами. До його дочок сватаються тепер гідні женихи — інфанти Наварри і Арагона. Звучить хвала Сіду, який не тільки захистив свою честь, але і поріднився з іспанськими королями.

«Пісня про мого Сіда» більш близька до історичної правди, ніж інші пам'ятки героїчного епосу, у ній змальовано правдиву картину Іспанії й у дні миру, й у дні війни. Її мотивам властивий високий патріотизм

Пісня о моєму Сіде (El cantar de Mio Cid)

Епічна анонімна поема (бл. 1140)

Іспанська література

Д. В. Борисов

Руй Діас де Бівар, прозваний Сідом, за наклепи ворогів позбувся розташування свого сеньйора, короля Кастилії Альфонса, і був відправлений ним у вигнання. На те, щоб залишити кастильські межі, Сіду дано було дев'ять днів, після закінчення яких королівська дружина отримувала право його вбити.

Зібравши васалів і рідню, всього шістдесят чоловік воїнів, Сід відправився спочатку в Бургос, але, як не любили жителі міста відважного барона, зі страху перед Альфонсом вони не посміли дати йому притулок. Тільки сміливий Мартін Антолінес надіслав біварцам хліба і вина, а потім і сам прилучився до дружини Сіда.

Навіть нечисленну дружину потрібно годувати, гроші ж у Сіда не було. Тоді він пішов на хитрість: велів зробити дві скрині, оббити їх шкірою, забезпечити надійними замками і наповнити піском. З цими ларями, в яких нібито лежало награбоване Сідом золото, Він відправив Антолінеса до бургосскім лихварям Юді та Рахіль, щоб ті взяли ларі в заставу і забезпечили дружину дзвінкою монетою.

Євреї повірили Антолінесу і відвалили цілих шістсот марок.

Дружину, донью Хімену, і обох дочок Сід довірив абатові дона Санчо, настоятеля монастиря Сан-Педро, а сам, помолившись і ніжно попрощавшись з домашніми, вирушив у дорогу. За Кастилії тим часом рознеслася звістка, що Сід йде у мавританські землі, і багато відважні воїни, охочі до пригод та легкої поживи, кинулися йому слідом. У Арлансонского мосту до дружини Сіда приєдналося цілих сто п'ятнадцять лицарів, яких той радісно вітав і пообіцяв, що на їхню долю випаде безліч подвигів і незліченних багатств.

На шляху вигнанців лежав мавританський місто Кастехон. Родич Сіда, Альвар Фаньес Міна, запропонував пану взяти місто, а сам зголосився тим часом грабувати округу. Зухвалий нальотом Сід взяв Кастехон, а незабаром з видобутком туди прибув і Міна, Здобич була така велика, що при розділі кожному кінного дісталося сто марок, пішого - п'ятдесят. Бранців задешево продали в сусідні міста, щоб не обтяжувати себе їх змістом. Сіду сподобалося в Кастехоне, але довго залишатися тут було не можна, бо місцеві маври були данниками короля Альфонса, і той рано чи пізно осадив б місто і городянам довелося б погано, тому що в фортеці не було води.

Наступний свій табір Сід розбив біля міста Алькосер, і звідти робив набіги на навколишні селища. Саме місто було добре укріплений, і, щоб взяти його, Сід пішов на виверт. Він зробив вигляд, що знявся зі стоянки і відступає. Алькосерци кинулися за ним в погоню, залишивши місто беззахисним, але тут Сід повернув своїх лицарів, зім'яв переслідувачів і увірвався в Алькосер.

У страху перед Сідом жителі довколишніх міст запросили допомоги у короля Валенсії Таміно, і той послав на битву з Алькосером три тисячі сарацинів. Зачекавши небагато, Сід з дружиною вийшов за міські стіни і в жорстокій сутичці звернув ворогів у втеча. Подяку віддав Господу за перемогу, християни почали ділити незліченні багатства, взяті в таборі невірних.

Здобич була небаченої. Сід закликав до себе Альвара Мінайю і наказав їхати до Кастилії, з тим щоб піднести в дар Альфонсу тридцять коней в багатій збруї, і крім того, повідомити про славні перемоги вигнанців. Король прийняв дар Сіда, але сказав Мінайе, що ще не настав час пробачити васала; зате він дозволив всім, кому того захочеться, безкарно примкнути до Сидов дружині.

Сід тим часом продав Алькосер маврам за три тисячі марок і відправився далі, грабуючи і оподатковуючи даниною навколишні області. Коли дружина Сіда спустошила одне з володінь графа Барселонського Раймунда, той виступив проти нього в похід з великим військом з християн і маврів. Дружинники Сіда знову взяли гору, Сід ж, здолавши в поєдинку самого Раймунда, взяв його в полон. За великодушності своєму він відпустив бранця без викупу, забравши у нього лише дорогоцінний меч, коляда.

Три роки провів Сід в невпинних наскоки. У дружині у нього не залишилося ні одного воїна, який не міг би назвати себе багатим, але йому цього було мало. Сід задумав опанувати самої Валенсією. Він оточив місто щільним кільцем і дев'ять місяців вів облогу. На десятий валенсийцы не витримали і здалися. На частку Сіда (а він брав п'яту частину від будь-якої видобутку) у Валенсії довелося тридцять тисяч марок.

Король Севільї, розгніваний тим, що гордість невірних - Валенсія знаходиться в руках християн, послав проти Сіда військо в тридцять тисяч сарацинів, але й воно було розгромлено кастільцями, яких тепер було вже тридцять шість сотень. У наметах бігли сарацинів дружинники Сіда взяли здобута в три рази більше, ніж навіть у Валенсії.

Розбагатівши, деякі лицарі почали думати про повернення додому, але Сід видав мудрий наказ, за яким кожен, хто залишить місто без його дозволу, позбавлявся всього придбаного в поході майна.

Ще раз закликавши до себе Альвара Мінайю, Сід знову послав його до Кастилії до короля Альфонсу, на Цього разу з сотнею коней. В обмін на цей дар Сід просив свого повелителя дозволить Доньє Хімене з дочками, Ельвірою і Сіль, піти в підвладну йому Валенсію, де Сід мудро правил і навіть заснував єпархію на чолі з єпископом Жером.

Коли Мінайя з багатим дарма постав перед королем, Альфонс милостиво погодився відпустити дам і обіцяв, що до кордону Кастилії їх буде охороняти його власний лицарський загін. Задоволений, що з честю виконав доручення пана, Мінайя попрямував до монастиря Сан-Педро, де порадував донью Хімену і дочок звісткою про незабаром возз'єднання з чоловіком і батьком, а абатові дона Санчо щедро заплатив за клопоти. А Юді та Рахіль, які, незважаючи на заборону, заглянули в залишені їм Сідом ларі, виявили там пісок і тепер гірко оплакували своє розорення, посланець Сіда обіцяв сповна відшкодувати збиток. Каррьонскіе інфанти, сини давнього недруга Сіда графа дона Гарсіа, спокусилися незліченними багатствами повелителя Валенсії. Хоча інфанти і вважали, що Діас не рівня їм, древнім графами, вони тим не менш вирішили просити дочок Сіда собі за дружину. Мінайя обіцяв передати їх прохання свого пана.

На кордоні Кастилії дам зустріли загін християн з Валенсії і дві сотні маврів під проводом Абенгальбона, володаря Моліни і друга Сіда. З великим шаною вони перепровадили дам у Валенсію до Сіду, який давно не був такий веселий і радісний, як при зустрічі з родиною.

Тим часом марокканський король Юсуф зібрав п'ятдесят тисяч сміливих воїнів, переправився через море і висадився неподалік від Валенсії. Стривоженим жінкам, з даху Алькасар хто спостерігав за тим, як африканські маври розбивають величезний табір, Сід сказав, що Господь ніколи не забуває про нього і ось тепер шле йому в руки посаг для дочок.

Єпископ Жером відслужив месу, надів обладунки і в перших рядах християн кинувся на маврів. У запеклій сутичці Сід, як завжди, взяв верх і разом з новою славою стежили і чергову багату здобич. Розкішний намет короля Юсуфа він призначив в дар Альфонсу. У битві цієї так відзначився єпископ Жером, що Сід віддав славному клірику половину належної йому самому п'ятини.

Зі своєї частки Сід додав до намету двісті коней і відправив Альфонсу в подяку за те, що той відпустив з Кастилії його дружину і дочок. Альфонс дуже прихильно прийняв дари і оголосив, що вже наближається час його примирення з Сідом. Тут інфанти Каррьона, Дієго і Фернандо підступили до короля з проханням засватали за них дочок Сіда Діаса. Повернувшись до Валенсії, Мінайя повідав Сіду про пропозицію короля зустрітися з ним для примирення на берегах Тахо, а також про те, що Альфонс просить його віддати дочок у дружини інфанта Каррьона. Сід прийняв волю свого государя. Зустрівшись у певному місці з Альфонсом, Сід розпростерся було перед ним на коліна, але король зажадав, щоб той негайно встав, бо не личило настільки славному воїну цілувати ніг »навіть превеликий з християнських володарів. Потім король Альфонс привселюдно урочисто проголосив прощення героєві і оголосив інфантів зарученими з його дочками. Сід, подякувавши короля, запросив всіх до Валенсії на весілля, пообіцявши, що ні один з гостей не піде з гостини без багатих подарунків.

Два тижні гості проводили час за бенкетами та військовими забавами; на третьому вони запросили додому.

Минуло два роки в світі і радості. Зяті жили з Сідом в валенсійською Алькасар, не знаючи лиха та оточені пошаною. Але ось одного разу спіткало лихо - з звіринця вирвався лев. Придворні лицарі негайно кинулися до Сіду, який в цей час спав і не міг захистити себе. Інфанти же з переляку зганьбилися: Фернандо забився під лавку, а Дієго сховався в палацовій давильня, де з ніг до голови перемазаний брудом. Сід ж Він, як з ложа, беззбройним вийшов на лева, схопив його за гриву і оселив назад в клітку. Після цього випадку лицарі Сіда почали відкрито насміхатися над інфанти.

Деякий час через поблизу Валенсії знову з'явилося марокканське військо. Саме в цей час Дієго з Фернандо захотілося разом з дружинами повернутися до Кастилії, але Сід попередить виконання наміри зятів, запросивши на завтра вийти на поле, і битися з сарацинами. Відмовитися ті не могли, але в бою показали себе боягузами, про що, на їх щастя, тесть не впізнав. У цьому бою Сід здійснив багато подвигів, а в кінці його на своєму Бабьеке, який колись належав королю Валенсії, погнався за королем Букар і хотів запропонувати тому мир і дружбу, але марокканець, покладаючись на свого коня, відкинув пропозицію. Сід наздогнав його і розрубав колада навпіл. У мертвого Букар він взяв меч, на прізвище Тісон і не менш дорогоцінний, ніж Колада. Серед радісного святкування, що послідував за перемогою, зяті підійшли до Сіду і просилися додому. Сід відпустив їх, подарувавши одному колада, іншому Тісон і, крім того, забезпечивши незліченними скарбами. Але невдячні каррьонци задумали лихе: жадібні до золота, вони не забували, що за народженням дружини набагато нижче їх і тому недостойні стати пані в Каррьоне. Якось після ночівлі в лісі інфанти веліли супутникам рухатися вперед, бо вони, мовляв, бажають залишитися одні, щоб насолодитися з дружинами любовними утіхами. Залишившись наодинці з доньей Ельвірою і доньей Сіль, підступні інфанти заявили їм, що кинуть їх тут на поживу звірам та посміх людям. Як не волали шляхетні дами до милосердя злодіїв, ті роздягли їх, побили до напівсмерті, а потім як ні в чому не бувало продовжили шлях. На щастя, серед супутників інфантів був племінник Сіда, Фелес Муньос. Він занепокоївся долею двоюрідних сестер, повернувся на місце ночівлі і виявив їх там, що лежать в нестямі.

Інфанти, повернувшись до кастильські межі, безсоромно хизувався образою, що зазнав від них славний Сід. Король, дізнавшись про те, що трапилося, воскорбел всій душею. Коли ж сумна звістка дійшла і до Валенсії, розгніваний Сід відправив до Альфонсу посла. Посол передав королю Сила слова про те, що якщо вже саме він висватав донью Ельвіру і донью Сіль за недостойних каррьонцев, йому тепер належить скликати кортеси для вирішення спору між Сідом і його кривдниками.

Король Альфонс визнав, що Сід прав у своїй вимозі, і незабаром в Толедо були покликані їм графи, барони та інша знать. Як не лякалися інфанти зустрітися віч-на - віч з Сідом, вони змушені були прибути на кортеси. З ними був їхній батько, хитрий і підступний граф Гарсія.

Сід виклав перед зборами обставини справи і, на радість каррьонцев, зажадав лише повернути йому безцінні мечі. З полегшенням інфанти вручили Альфонсу колада і Тісон. Але судді вже визнали вину братів, і тоді Сід зажадав повернути також і ті багатства, якими наділив недостойних зятів. Волейне-волей каррьонцам довелося виконати і цю вимогу. Але даремно вони сподівалися, що, отримавши назад своє добро, Сід заспокоїться. Тут на його прохання виступили вперед Педро Бермудес, Мартін Антолінес і Муньо Густіос і зажадали, щоб каррьонци в поєдинках з ними кров'ю змили ганьбу, заподіяну дочкам Сіда. Цього інфанти боялися найбільше, але ніякі відмовки їм не допомогли. Призначили поєдинок за всіма правилами. Шляхетний дон Педро ледь не вбив Фернандо, але той визнав себе переможеним; дон Мартін не встиг з'їхатися з Дієго, як той у страху втік з арени; третій боєць від каррьонцев, і Ашшур Гонсалес, поранений, здався дону Муньо. Так Божий суд визначив правих і покарав винних.

До Альфонсу ж тим часом прибули посли з Арагона і Наварри з проханням посватати дочок героя Сіда за інфантів цих королівств. Другі шлюби дочок Сіда виявилися незрівнянно щасливіші. Іспанські королі і понині шанують пам'ять Сіда, свого великого предка.

Словник до уроку (записаний на дошці).

Героїчний епос – це сказання про минуле, в яких розповідається про важливі події в житті народу, боротьбу із загарбниками та подвиги героїв.

ПОЕМА- (від грецького «твір»)- це ліро- епічний, переважно віршований твір, у якому зображені значні події.

ЛИЦАР- феодал,кінний воїн в середні віки в Західній Європі; людина, яка повністю віддає себе будь-якій справі,ідеї.

ВАСАЛ-підлеглий феодал, який служить.

Гіпербола- прийом,що полягає в надмірному перебільшенні якихось властивостей людини,явища,предмета.

-Виконавцями епічних творів були …

-У Франції їх називали … (жонглери)

-В Німеччині …(шпільмани)

-В Іспанії …(хуглари)

.Де трубить вічність у Роландів ріг.

Л. Костенко

Коли країна переживає складні часи, вона особливо потребує героя, який би власним прикладом закликав людей до активних дій в ім'я високих ідеалів. Цей герой стає взірцем, з ним порівнюють усіх інших, навіть його вади іноді перетворюються на переваги. Такого героя шукають у минулому, щоб надихати сучасників на боротьбу за майбутнє. І тоді вже не так важливо, що насправді він був не таким, яким ми його уявляємо тепер.

Кожна нація має таких героїв. Коли Київська Русь стогнала під навалою монгольської орди й ризикувала зникнути з етнічної та політичної карти світу, тоді з'явилися билини про диво-богатирів Іллю Муромця і Добриню Микитича. Вони боронили рідну землю від ворогів, захищаючи вдів і сиріт. Сліпі гуслярі співали про діяння билинних богатирів, ніби соромлячи тих, хто їх слухав...

Приблизно тоді й Західна Європа переживала буремні часи — розпочалася ера релігійних війн. Християнам на Сході було важко, бо порівняно молоде мусульманство намагалося взяти під свій контроль палестинські святині християнства, адже і для мусульман Єрусалим — священне місто, з гори якого Мухаммед на божественному коні ал-Бурак піднявся на небо. Зі Сходу до християн лунали постійні заклики вирушити в черговий хрестовий похід: «Нас мало порівняно з язичниками... У будинку, де є два чоловіки, нехай один швидше йде на війну». На вулицях і ярмаркових майданах жонглери співали так звані жести — пісні про діяння, у яких розповідали про славні діла й подвиги героїв минулого, про те, як відважно вони боронили свою країну і віддавали життя за віру... В одній із таких пісень, яку взято за основу старофранцузького епосу «Пісня про Роланда», розповідалося про смерть відважного рицаря Роланда в битві в Ронсевальській ущелині. Уперше нібито ця поема була виконана в 1106 р. на весіллі хороброго ватажка християн у хрестових походах Богемонда. Про автора поеми ми не знаємо нічого, крім імені — Турольд. Ким він був? Ченцем чи мирянином? А може, таким воїном, як Турпін, чи таким, як Олів'єр? Одне ми можемо сказати напевно: Турольд знав, що таке війна, був талановитою і надзвичайно освіченою особою.

«Пісня про Роланда» була записана наприкінці XII ст. і складається з трьох частин: 1. Зрада Ганелона: а) нарада короля Марсілія в Сарагосі; б) нарада Карла в Кордові; в) посольство Ганелона та його зрада; г) безвихідне становище ар'єргарду на чолі з Ролан-дом. 2. Смерть Роланда. 3. Помста за Роланда. Спочатку поему виконували усно під акомпанемент музичних інструментів. Повний текст поеми складається з 290 строф (тирад), написаних десятискладовими рядками. Провідною темою поеми є зображення боротьби проти іноземців-іновірців за «красуню-Францію», за християнську віру й короля Карла.