- •1.Поняття культура. Основні визначення та головні концепції.
- •2. Еволюційна, циклічна та символічна теорії культури.
- •3. Культура та цивілізація.
- •4. Структура культури.
- •5. Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури)
- •6. Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення)
- •7. Схема української культури д. Багалія.
- •8. Уявлення про українську культуру д.Дорошенка та і.Крип’якевича
- •9. Д.Антонович: поняття «культура», значення його основної збірки
- •10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
- •11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
- •12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
- •13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
- •14. Перша та друга хвиля впливу Візантійського впливу
- •15. Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом»
- •16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
- •17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
- •18. Поширення християнства на Русі
- •19. Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати
- •20. Події, які відбулися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. Східнослов’янських територіях.
- •21. Розвиток православної церкви та її метрополій
- •22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
- •23. Співвідношення місцевих традицій та вплив ортодоксального християнства на Русі (поява «двовір’я»)
- •24. Християнські хрести та енколпіони та язичницькі амулети
- •25. В. Антонович «Три національні типи народні»
- •26. М.Костомаров «Двє русскіє народності»
- •27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»
- •28. Українська культура 13 – перш. Половини 15 століття: загальна характеристика періоду.
- •29. Українська культура наприкінці 14 – у першій половині 15 століття
- •30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика
- •31. Українська культура на переломі (друга половина 16 – перша половина 17 століття): загальна характеристика періоду
- •32. І.Крип’якевич «Український світогляд»
- •33. Виникнення і розвиток української мови
- •34. Багатомовність середньовічної культури
- •35. «Проста» та літературна мова
- •36. Мова друкованих видань.
- •37. Мова як важливий чинник єдності українських земель
- •38. Вітчизняне мовознавство: глосування та перші словники
- •39. Староукраїнське мовознавство: творчість Зизанія, Смотрицького, Ужевича.
- •40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
- •41. А.Іванов «о малорусском літературном язике…»
- •42. Б.Грінченко «Листи з України Наддніпрянської»
- •43. Формування української державницької ідеї 1648-1649 рр.
- •44. Національне відродження першої половини 19 століття.
12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
Візантія (чи, якщо хочете, Царгород) лежить не на схід, а на південь — чи навіть на південний захід — від Києва. Виходить, що, маючи на увазі вплив Візантії на Україну, ми повинні говорити не про вплив Сходу, а частини середземноморської цивілізації. А водночас ми інстинктивно знаємо, що Схід означає Візантія, а Захід означає «Європа». Взаємовиключні поняття «Схід» і «Захід» ввійшли в обіг ще за кілька століть до того, як Україна прилучилася до цивілізованого світу. В літературі, оминаючи Гомера, ці поняття уперше зустрічаємо в Геродота, що описував конфлікт між греками (Заходом) і персами (Сходом). Також доба пізньої античності зумовлена адміністративним поділом пізньої Римської імперії на східну й західну частини. Границя між ними проходила уздовж східного пограниччя земель, які до дев’яностих років XX ст. складали Югославію; отже, свого часу майже вся колишня Югославія належала до Заходу. Вклинення слов’ян у Балканський півострів у VI ст. ще більше розмежувало Схід і Захід. Цей поділ, однак, не мав «антисхідної» спрямованості — навпаки, ранні християни Середземномор’я ставилися до Сходу з особливою повагою, як до землі, що породила Спасителя. Царгород (місто Візантій) лежав на схід і від Равенни — однієї зі столиць Західної імперії, і від Риму. В XI ст., після поділу Церков, а особливо в 1204 р., після нападу на Візантію хрестоносців, справи погіршилися, оскільки відтоді поняття «Схід» набрало в очах Заходу негативного забарвлення, а самі візантійці та народи, що залишилися під їхнім культурним верховенством, пройнялися нехіттю до католицького Заходу.
13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
Незважаючи на проникнення Заходу в українські землі — а тривало воно протягом кількох століть — українці стали «Сходом» в західноєвропейських очах доволі рано — ще до поділу Польщі. Сталося так не тільки тому, що більшість українців сповідали «східну віру» і до останньої чверті XVII ст. підлягали східному патріархові (уніати, щоправда, підпорядковувалися західному патріархові-папі). Сталося так тому, що сама Польсько-Литовська держава, яку ще в XVI ст. Захід вважав своєю частиною, від середини XVII і майже до середини XVIII ст. почала — безпідставно — розглядатися як приналежна до Сходу. Цей новий погляд зародився навіть раніше. Коли Київ князя Володимира прийняв християнство, він увійшов до культурної сфери, що і в очах Заходу була Сходом, і сама себе не відносила до Європи. Цей погляд протривав до наших днів. Згадаймо Тичинове «нехай Європа кумкає, у нас одна лиш думка є». Більше того, навіть сьогодні не тільки мешканці Софії, Бєлграду, Стамбулу чи Бухаресту, а й жителі Києва чи Москви подорожують «до Європи», хоча ще зі шкільної парти їм відомо, що Європа закінчується на Уральських горах і що в географічному розумінні всі вони — європейці. Орієнтація сучасного українства «на Європу», до якої колись закликали Хвильовий та Зеров, може розглядатися як продовження і водночас як спростування такого погляду. Те саме можна сказати про одну публікацію у київській газеті 1990 р., яка нагадала нам, що географічний центр Європи знаходиться на Закарпатті. Звісно, в такому запереченні «Сходу» відбито бачення сучасних, освічених східних європейців — хоча й не всіх, про що свідчить наведена як один із епіграфів цього нарису цитата з Олександра Блока. З іншого боку, у східноєвропейському фольклорі поняття «Сходу» має успадковане від пізньоантичного поганства позитивне забарвлення, яке й збереглося в ранньому християнстві. Адже молитися прийнято обличчям на схід — до оселі богів (згодом, Бога); захід — це оселя демонів (згодом — Сатани).