- •1.Поняття культура. Основні визначення та головні концепції.
- •2. Еволюційна, циклічна та символічна теорії культури.
- •3. Культура та цивілізація.
- •4. Структура культури.
- •5. Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури)
- •6. Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення)
- •7. Схема української культури д. Багалія.
- •8. Уявлення про українську культуру д.Дорошенка та і.Крип’якевича
- •9. Д.Антонович: поняття «культура», значення його основної збірки
- •10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
- •11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
- •12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
- •13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
- •14. Перша та друга хвиля впливу Візантійського впливу
- •15. Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом»
- •16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
- •17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
- •18. Поширення християнства на Русі
- •19. Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати
- •20. Події, які відбулися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. Східнослов’янських територіях.
- •21. Розвиток православної церкви та її метрополій
- •22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
- •23. Співвідношення місцевих традицій та вплив ортодоксального християнства на Русі (поява «двовір’я»)
- •24. Християнські хрести та енколпіони та язичницькі амулети
- •25. В. Антонович «Три національні типи народні»
- •26. М.Костомаров «Двє русскіє народності»
- •27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»
- •28. Українська культура 13 – перш. Половини 15 століття: загальна характеристика періоду.
- •29. Українська культура наприкінці 14 – у першій половині 15 століття
- •30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика
- •31. Українська культура на переломі (друга половина 16 – перша половина 17 століття): загальна характеристика періоду
- •32. І.Крип’якевич «Український світогляд»
- •33. Виникнення і розвиток української мови
- •34. Багатомовність середньовічної культури
- •35. «Проста» та літературна мова
- •36. Мова друкованих видань.
- •37. Мова як важливий чинник єдності українських земель
- •38. Вітчизняне мовознавство: глосування та перші словники
- •39. Староукраїнське мовознавство: творчість Зизанія, Смотрицького, Ужевича.
- •40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
- •41. А.Іванов «о малорусском літературном язике…»
- •42. Б.Грінченко «Листи з України Наддніпрянської»
- •43. Формування української державницької ідеї 1648-1649 рр.
- •44. Національне відродження першої половини 19 століття.
10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
Надзвичайно цікаво і повчально стежити за тим, як під пером Д. Антоновича поняття «культура» розкривається в своїй захоплюючій невичерпності, обертається новими й новими гранями, модифікується в часі й просторі. Для нього культура не результат, а процес, певний (для кожного випадку, для кожного історичного часу) щабель розвитку. Існують різні динамічні рівні культури — і то не тільки в історичній послідовності, а й синхронно, в духовному просторі людства і навіть у межах одного суспільства. Д. Антонович малює патетичну картину розгалуження культури в часі, просторі, внутрішніх структурах, ним володіє пафос широти і глибини культури. Водночас у цій грандіозній картині вічного розгортання культури відбуваються надзвичайно важливі, твірні щодо самої культури діалектичні процеси кристалізації окремих національних культур, цілих культурних груп народів — та їх взаємне переплетення. Чим щільніше таке переплетення, тим динамічніше розвиваються культури. Чим відкритіша культура народу, чим більше зв’язків має з іншими, тим вона багатша і життєздатніша. Культур цілком «самобутніх» (Д. Антонович уживав це поняття у значенні незалежності, відокремленого існування), на його думку, не буває. Ця теза (а її дотримуються й інші видатні дослідники культур, у тому числі українські) важлива для нас і сьогодні, коли не лише серед частини напівінтелігентної публіки, а й серед частини інтелектуалів та професійних митців природний і законний протест проти денаціоналізації культури, проти культурної окупації набирає подекуди форми заперечення «чужих» культур, форми культурного ізоляціонізму; претендують подекуди на авторитетність думки про шкідливість «чужих» впливів, про розкладовість іншоетнічних домішок у мистецтві, про необхідність зберігати «чистоту крові» національної культури тощо, — тобто це той самий ізоляціонізм, який завжди був свідченням внутрішньої слабкості, виявом комплексу меншевартості. Втім, можна дискутувати про певну абсолютизацію у Д. Антоновича моменту відкритості і перейнятливості культур та про деяку недооцінку (чи недостатню наголошеність) моменту їхньої внутрішньої субстантивності й опірності, відносної несумісності.
11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
Елвін Тоффлер — американський письменник соціолог та футуролог, один з авторів «Інформаційної цивілізації». В його основних роботах викладено тезис про те, що людство переходить до нової технологічної революції, тобто на зміну першої хвилі аграрної цивілізації і другої (індустріальної цивілізації) приходить нова, яка веде до створення надіндустріальної інформаційної цивілізації. Тоффлер попереджує про нові складнощі, соціальні конфлікти і глобальні проблеми, з якими зіткнеться людство на переході між XX і XXI століттями.
Основними ідеями є: 1) не втрачати рідню з Батьківщиною; 2) Відчувати близький контакт із рідною землею; 3) рішучість у своїх вчинках; 4) не боятися зміни житлових умов; 5) сміливість переїзду до нової країни.