- •1.Поняття культура. Основні визначення та головні концепції.
- •2. Еволюційна, циклічна та символічна теорії культури.
- •3. Культура та цивілізація.
- •4. Структура культури.
- •5. Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури)
- •6. Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення)
- •7. Схема української культури д. Багалія.
- •8. Уявлення про українську культуру д.Дорошенка та і.Крип’якевича
- •9. Д.Антонович: поняття «культура», значення його основної збірки
- •10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
- •11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
- •12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
- •13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
- •14. Перша та друга хвиля впливу Візантійського впливу
- •15. Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом»
- •16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
- •17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
- •18. Поширення християнства на Русі
- •19. Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати
- •20. Події, які відбулися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. Східнослов’янських територіях.
- •21. Розвиток православної церкви та її метрополій
- •22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
- •23. Співвідношення місцевих традицій та вплив ортодоксального християнства на Русі (поява «двовір’я»)
- •24. Християнські хрести та енколпіони та язичницькі амулети
- •25. В. Антонович «Три національні типи народні»
- •26. М.Костомаров «Двє русскіє народності»
- •27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»
- •28. Українська культура 13 – перш. Половини 15 століття: загальна характеристика періоду.
- •29. Українська культура наприкінці 14 – у першій половині 15 століття
- •30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика
- •31. Українська культура на переломі (друга половина 16 – перша половина 17 століття): загальна характеристика періоду
- •32. І.Крип’якевич «Український світогляд»
- •33. Виникнення і розвиток української мови
- •34. Багатомовність середньовічної культури
- •35. «Проста» та літературна мова
- •36. Мова друкованих видань.
- •37. Мова як важливий чинник єдності українських земель
- •38. Вітчизняне мовознавство: глосування та перші словники
- •39. Староукраїнське мовознавство: творчість Зизанія, Смотрицького, Ужевича.
- •40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
- •41. А.Іванов «о малорусском літературном язике…»
- •42. Б.Грінченко «Листи з України Наддніпрянської»
- •43. Формування української державницької ідеї 1648-1649 рр.
- •44. Національне відродження першої половини 19 століття.
21. Розвиток православної церкви та її метрополій
З кінця X ст., протягом першого періоду її історії характерною формою забезпечення була державна, князівська, централізована десятина — відрахування на користь не лише кафедрального собору в Києві, а й самій церкві від податків та Інших прибутків на князівський двір (зокрема судових, від вир та продажу). До останньої чверті XI ст. немає свідчень про те, що єпископським кафедрам, окремим церквам, першим монастирям належала земельна власність, яка робила б їх феодалами — іммуністами, економічно самостійними щодо князівської влади. Дані XI—XII ст. свідчать про те, що церква отримувала десятини від князівських податків і княжого суду. Другий період починається з рубежу XI—XII ст. до навали орд Батия в XIII ст. Для цього періоду є характерною церковна земельна власність, що вже виникла і швидко почала розростатися (хоч старі князівські пільги ще існують). Це призвело до перетворення організації християнського культу на привілейовану феодальну організацію. Передавання земель церковним установам поєднувалося із забороною передавання, в тому числі й їх перепродажу, іншим володарям. Структура давньоруської церкви на чолі з київським митрополитом досить чітко відповідала світській організації суспільства на чолі з князем, а її внутрішня еволюція також співвідносилась з етапами історичного розвитку східного слов'янства. Спочатку на Русі існувала єдина загальнодержавна митрополія з невеликою кількістю єпископій, що відповідало єдиновладній формі правління і недостатній розвиненості суспільно-політичного життя на місцях. Пізніше, коли у XII—XIII ст. Русь увійшла в період феодальної роздрібненості, Київ залишався одним із головних символів єдності всіх земель, а кожний його новий володар із автономіста перетворювався на палкого прибічника доцентрових сил. Затвердження константинопольською патріархією київської митрополії відразу після офіційного введення християнства в країні і будівництва кафедрального собору означало її внутрішню церковно-адміністративну самостійність та право на створення єпископських кафедр. Наприкінці X—XI ст. лише на території південноруських земель з'явилися кафедри у Білгороді Київському, Чернігові, Переяславі, Володимирі Волинському, Тмуторокані, Турові, Юр'єві. Пізніше, у XII—XIII ст., в цьому самому реґіоні Русі виникли єпископії в Галичі, Перемишлі, Угровську, Каневі. Тобто всі вони були створені у найважливіших адміністративних центрах держави.
22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
Під впливом місцевих традицій ортодоксальне християнство в Східній Європі певною мірою зазнало модифікації. На думку Г. Подскальського, особливості теології Київської Русі виявлялись у відсутності традицій класичної античності, яка була доступна читачу переважно завдяки збірці афоризмів. Більш популярними стали інші твори — сказання, похвали, житія. Ще одна характерна риса постає з відмінностей політичної та культурної ситуацій, з чого виникало у протилежність "наднаціональної позиції"" візантійців "підкреслено національне" забарвлення усіх сфер життя русів. Третьою особливістю, на думку дослідника, стала наявність "двовір'я". Фактично на Русі не було творів із раціоналістичною контрарґументацією язичницьких вірувань. Інші особливості менш значні (квазі-автономічність багатьох творів тощо). Взаємовідносини константинопольського патріарха із новою паствою та клІром не завжди були чітко регламентовані за схемою: патріарх — митрополит — клір — миряни. Приїжджі митрополити — греки — далеко не завжди були в змозі керувати складним процесом християнізації величезної за площею країни. В результаті провідна роль в цьому процесі перейшла до рук відносно численного, місцевого за походженням, чернецтва, які перебували скоріше під впливом афонських і студійських чернечих лідерів, ніж патріархії. До них прислухалася і переважна більшість приходського духовенства.