77. Італійський фашизм, теоретичні погляди б.Мусоліні

Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли в Мілані пройшла зустріч фашистської партії (ця дата вважається днем народження італійського фашистського руху, хоча фактична дата заснування — 23 лютого 1919 року). Провалившись на виборах 1919 року, він пройшов до парламенту 1921 року, ставши членом правого крила. Фашисти формували озброєні загони, щоб тероризувати колишніх соратників Муссоліні — соціалістів. Влада рідко коли втручалася. В обмін на підтримку групи промисловців та землевласників Муссоліні надавав підтримку штрейкбрехерству та припинив революційну пропаганду. Коли ліберальні уряди Джованні Джолітті, Іваное Бономі та Луїджи Факта не змогли зупинити розповсюдження анархізму, та після того, як фашисти 28 жовтня 1922 року організували демонстративний «Марш на Рим» (Marcia su Roma), італійський король Віктор Мануїл ІІІ запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. 31 жовтня 1922 року Муссоліні став наймолодшим прем'єр-міністром в історії Італії. Б. Муссоліні головним ворогом “ простих ” італійців вважав заможні західні демократії та сусідні країни, які нібито стали на перешкоді Середземного моря у “ внутрішнє італійське море ”. Беніто Муссоліні (1883-18945). Італійський фашистський диктатор 1922-1945 рр. З іншого боку, фашисти обіцяли негайно знизити податки, підвищити платню й ліквідувати безробіття. Увірувавши у свою зірку, Б. Муссоліні активно готувався до походу своїх прихильників на Рим, щоб взяти владу силою. На одному з мітингів він фактично пред’явив королю і уряду ультиматум: “Або нас добровільно допустять до управління, або ми захопимо владу, здійснивши похід на Рим ”. В основу економічної політики фашистів було покладено ідею створення “ корпоративної держави ” на засадах “ класового миру ”. Власне її автором був не Б. Муссоліні, а один з ідеологів фашизму поет Габріель д’Анунціо. Саме він створив перші корпорації в загарбаному в 1919 р. в місті Ф’юме. На початку дуче досить розпливчато заявляв, що корпорації мусять взяти на себе функції парламенту з економічних питань. У цілому, суть задуму полягала в тому, що соціальний мир нібито настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об’єднані в корпорації. Згодом він утворив спеціальне міністерство корпорацій для регулювання економічного життя країни. Для усунення конфліктів між робітниками і підприємцями 1927 р. було прийнято Хартію праці, за якою професійні спілки було підпорядковано державним органам під контролем фашистів і включено до галузевих корпорацій. Офіційно же курс на створення “ корпоративної держави ” було проголошено в 1934 р

78. Нацистська доктрина а.Гітлера

Гітлер запевняв, що Третій рейх проіснує тисячу років. Маючи владу, він завзято прийнявся створювати і зміцнювати в країні абсолютну диктатуру. Вибори 5 березня 1933 дозволили нацистам збільшити своє представництво в рейхстазі з 196 до 288 депутатів. У пятьох коротких пунктах утримувалося скасування законодавчих прав рейхстагу, включаючи контроль за бюджетом, внесення конституційних виправлень і ратифікацію договорів з іноземними державами, і передача їх на 4-літній термін імперському урядові. Не пройшло і декількох місяців, як інші партії, усі до однієї, були заборонені, нацистські штатхальтери здійснювали контроль у німецьких землях, профспілки були розпущені, а все населення залучене у незліченні союзи, що знаходяться під нацистським контролем, групи й організації. Гітлер зміцнював свою владу за допомогою ретельно продуманої системи жорстокості і терору. Тих, хто намагався протестувати проти подібного правління, били або убивали, заарештовували і кидали у вязниці. Він створював слухняне йому уряд, підкоряв законодавство, утворення і релігію інтересам націонал-соціалізму. Подібно Муссоліні, він прагнув наглядати за співвітчизниками з колиски до могили. "Хайль Гітлер!" - стало обовязковою формою вітання, свастика перетворилася в символ нацистської держави, "Хорст Вессель" одержав статус офіційного гімну, а хліб і видовища були оголошені першорядною потребою німецької нації. У 1934, обєднавши посади канцлера і президента, Гітлер став єдиновладним правителем Німеччини. Заручившись підтримкою партійних і армійських лідерів, і насамперед СС на чолі з Генріхом Гиммлером, він завдав нищівного удару по керівництву СА 30 червня 1934 ("Ніч довгих ножів"). Гітлер вилетів у Бад-Висзее, у Верхній Баварії, де Рем і трохи його прихильників знаходилися в приватному санаторії Гансельбауэр. Рем був арештований. Два дні спустя Гітлер запропонував йому покінчити із собою. Тим часом у Берліні було арештовано близько 150 вищих керівників СА, більшість з них відразу було страчено; їх розстрілювали групами. Не відомі точні цифри страчених у цю ніч. Шість чоловік увірвалися на віллу колишнього канцлера Курта ФОН Шлейхера і застрелили його. У Мюнхені витягли з будинку 72- літнього Густава ФОН Кара, що десятьма роками раніш наказав придушити гітлерівський путч, застрелили його, а тіло кинули в болото. "У той годинник, - згадував Гітлер, - я почував себе найвищим суддею німецької нації". З цієї бойні Гітлер вийшов уже незаперечним диктатором Третього рейха. Верховенство закону відтепер закінчилося. Після смерті Гінденбурга 2 серпня 1934 Гітлер привласнив собі звання фюрера і канцлера, скасувавши посаду рейхспрезидента. Усі без винятку армійські офіцери зобовязані були присягнути на вірність, але не конституції, а особисто Адольфу Гітлеру. З цього моменту внутрішні справи мало цікавили Гітлера; основною його турботою було лише проведення політики повного підпорядкування вищих посадових осіб, що здійснювали систему терору, що він вважав необхідним, для збереження існування свого режиму. Кожний з вищих керівників - Герінг, Геббельс, Гіммлер - проводили деспотичну владу усередині власної сфери, заснувавши кожний для себе особливу посаду. Фюрер уважно спостерігав за ними і стежив, щоб жодна з підлеглих їм організацій не стала б досить могутньої і не кинула би виклик його власній владі.