47. Репресії 30х років в Україні

Боротьба проти "ворогів народу", "шкідників", "шпигунів" із середини 30-х років набула широкого розмаху.

Їх шукали скрізь: у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, у навчальних закладах. Прорахунки у політиці, невиконання планів на підприємствах пояснювались їхніми діями. На місцях почалася хвиля арештів, яка захопила десятки тисяч колишніх опозиціонерів й підозрілих. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років.  За даними О. Субтельного, з 240 українських письменників тоді зникло 200; із 35 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з'їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період "розстріляним відродженням". Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал-комуністи, але незабаром настала і їх черга. До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік. історик М. Яворський, поет-неокласик М. Зеров, режисер Л. Курбас, драматург М. Куліш, міністр освіти УНР А. Крушельницькій з двома синами, письменники М. Ірчан, О.Слісаренко, В. Поліщук, П. Филипович, Г. Епік, В. Підмогильний. Загалом із січня 1935 р. по червень 1941 p. у СРСР було репресовано 19 840 000 осіб, з них упродовж першого після арешту року були ліквідовані або померли від тортур 7 млн. Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. осіб. Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.

48. Виникнення та діяльність оун.

Організація українських націоналістів (укр. Організація Українських націоналістів, ОУН) - українська політична організація, спочатку створена як рух 2 лютого 1929 на Західній Україні (в той час перебувала під контролем Польщі). Декларувало своєю найближчою метою захист українського населення від репресій та експлуатації з боку польського уряду, кінцевою метою - створення незалежної і єдиної української держави, яка повинна включати в себе польські, радянські, румунські, і чехословацьких території, населені українцями. При цьому ОУН вважало насильство прийнятним інструментом у боротьбі проти зовнішніх і внутрішніх ворогів своєї справи, а також в якості помсти за «окупацію Україна Польщею і Росією». У 1940 році ОУН розділилася на дві частини: старші, більш помірні члени підтримали Андрія Мельника (ОУН-М), тоді як більш молоді і більш радикальні члени - Степана Бандеру (ОУН-Б). Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН - Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору.