Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися, і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків, але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

41.Зунр. Акт злуки 22.01.1919р.

Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за старим правописом: Західно-Українська Народня Республіка; ЗУНР) —українська держава, що існувала протягом 1918 — 1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. . 22 січня 1919 року об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республ.

Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР іЗУНР у соборну Україну, День соборності України. 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республікусамостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу.

42. Нова економічна політика в Україні

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздомРКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.

Проголошеня неПу

Декретом ВЦВК від 23 березня 1921 року, прийнятим на підставі вирішень X з'їзду РКП(б), продрозкладка була скасована і замінена продподатком, який був приблизно удвічі нижчим. Настільки значне послаблення дало певну стимул-реакцію до розвитку виробництва утомленому від війни селянству.

Ленін сам вказував, що поступки селянству були підпорядковані лише одній меті — боротьбі за владу: 

Введення продподатку не стало одиничним заходом. X з'їзд проголосив Нову економічну політику. Її суть — допущення ринкових стосунків. НЕП розглядався як тимчасова політика, направлена на створення умов для соціалізму. Тимчасова, але не короткочасна. НЕП у сільському господарстві

Загалом, НЕП позитивно позначився на стані села. По-перше, у селян з'явився стимул працювати. По-друге (в порівнянні з дореволюційним часом) у багатьох збільшився земельний наділ — основний засіб виробництва.

Неп у промисловості приріст виробництва !

Політична боротьба часів НЕПу

Висновок: Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.

Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільность, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.

Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.