1. Українська культура як соціально-історичне явище. Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як сукупності матеріальних і духовних цінностей, які створені людством. Культура — це,

передусім, історичне явище, а її розвиток — найважливіша частина процесу розвиткулюдства. Історія культури — результат досліджень не тільки істориків, але й археологів,етнографів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки,науки, філософії, мистецтва. Вона ґрунтується на загальних висновках історичної науки, що характеризують окремі епохи. Історія культури дає можливість більшою міроювідчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи йепохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможназнищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних традицій, так і культурних зв’язків між народами. Саме завдяки розвитку національних культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.

У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії

з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної етнокультури визначається, пере#

дусім, внутрішніми процесами, а вже потім — зовнішнім впливом. Історично так склалося, що протягом тривалого часу українська культура перебувала у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура українського народу є не лише

повноправним і унікальним елементом світової культури, а й важливим чинником світового культурно#історичного процесу. Становлення і розвиток культури України можливо висвітлити тільки з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації.

У складі національної культури можна виділити цілий ряд елементів, які характе#ризують і визначають її розвиток. До них можна віднести культуроформувальні чин#ники географічного середовища, політичну і правову культуру, культуру побуту тощо.Крім того, важливого значення у процесах розвитку національної культури набуваютьособливості національного характеру та менталітету народу.

Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та фор#мування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапівеволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культу#

рологічної науки.Перший період розвитку культури України пов’язаний з її глибинними джерелами.

Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від початків людської ци#вілізації на цій території до культури східнослов’янських племен дохристиянської доби.Племена і народи, які проживали на цій території впродовж тисячоліть, творили культу#ру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний про#гресивний розвиток. Найдавніші свідчення перебування людини на території Українидатуються ще добою пізнього палеоліту

Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. Зачасів князювання Володимира Святославича на київських землях було введене христи#янство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християн#ство сприяло розширенню економічних і культурних відносин Київської Русі з євро#пейськими країнами і, по суті, володіло монополією на культурне творення у державі.

Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літе#ратури, мистецтва. Давньоруська культура — одна з найяскравіших сторінок історії куль#тури середньовіччя. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури бага#то нового і цінного. Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишньогосвіту. Релігійні сюжети, створені ними, сповнені живою красою реального буття, зво#рушливо передають ідеї гуманізму і добраНаступний період — третій — це час, позначений формуванням української народності. Зсередини ХІІІ ст. Русь зазнавала руйнівних нападів монголо#татарських орд, щомали катастрофічні наслідки для її економіки і культури.У цей період з’являється в Україні нова соціальна вер#ства — козацтво, якому судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України.Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом визвольноївійни народу під проводом Богдана Хмельницького. Усна народна творчість другої по#ловини ХVІІ ст. відобразила найголовніші події тієї доби.У другій половині ХVІІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилемепохи, цілісною художньою системою. У ХVІІІ ст. українська культура продовжувала

розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав,обмежувалися культурні права українського народу, гетьманська влада слабшала, а зго#дом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автоно#мію, стала частиною Російської церкви. Однак навіть у цих умовах творчій геній українсь#кого народу створив ряд неперевершених шедеврів, які стали надбанням не тільки вітчиз#няної, а й світової культури.

Наступний період розвитку української культури пов’язаний з глибокими перетво#реннями у всьому слов’янському світі. Уже наприкінці ХVІІІ ст. почалися процеси фор#мування слов’янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національ#них культур, формуванням етнічної самосвідомості

Історія української культури ХХ ст. — складний і суперечливий час – це шостийперіод розвитку етнокультури українців. Культура України ХХ ст. — це свідчення не#зламного духу народу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної па#м’яті, мистецьких надбань минулих часів.

90#ті роки ХХ ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про дер#жавну незалежність України, прийнятий 24 серпня 1991 р., відкрив нову сторінку в історіїкультури України. Чи не вперше український народ отримав можливість вільно творити.У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця.По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до людини, гуманістичного усві#домлення ролі людини у процесі творчості.

2. Культура первісного суспільства – доба палеоліту, мезоліту, неоліту.

 Первісна культура є рубежем, який відділяє світ людей від світу тварин. Первісну культуру слід вважати необхідним станом розвитку будь-якої земної культури.

Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

• антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас;

• формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

• розселення людства по всіх континентах;

• перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);

• соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

• поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н. е.

Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі — це стоянка ранніх людей, яка знайдена Люїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років.

У виготовленні кам'яних знарядь з'явилася нова техніка: від кам'яного ядрища-заготовки (нуклеусу) відколювали вузькі кам'яні відщепи. Виникла спеціалізація знарядь — ножі, скребки, пилки, наконечники. Від майстра вимагалася віртуозна точність обробки каменю: щоб виготовити кам'яний ніж, наприклад, треба було вдарити понад 250 разів.

Люди вже жили не тільки у створених природою схованках (печерах, гротах), з'явилися різні види штучного житла: вириті в землі і накриті зверху кістками мамонта; повністю побудовані з бивнів, з вогнищем у центрі; довгі, овальні, з декількома вогнищами. Дослідження житла дозволяють робити висновки про соціальний лад верхнього палеоліту. Основним осередком, очевидно, булародова община, яка нараховувала біля сотні людей. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамонтів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварин у ями-пастки, ущелини, прірви. Під скелею біляСолютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней. Схоже кістковище бізонів знайдене в Україні біля Амвросіївки у Донецькій області.

Верхній палеоліт — це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури. Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають «макарони») і «відбитки» рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було «натуральне» мистецтво — виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім — рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучоктрави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру — природну червону фарбу різних відтінків — віджовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явиласяштриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ласко, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом:кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея цих зображень — ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії.

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них — стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

Середній кам'яний вік — мезоліт (X—VI тисячоліття до н. е.) є яскравим доказом сильного впливу природного середовища на життя і еволюцію людства. Закінчився льодовиковий період, потеплішав клімат, оновилися флора і фауна. До цього часу належить важливий технічний винахід — лук і стріли. Відповідно великі общинні об'єднання змінилися на невеликі колективи мисливців. Після таненняльодовиків з'явилися великі водні простори, поширилося рибальство. Змінився характер збиральництва — його основою став збір диких злаків. Як матеріал для виготовлення знарядь широко використовувалася кістка. Більш ефективною була нова так званамікролітична техніка обробки кременю: виготовлення пластин-вкладишів зовсім невеликого розміру — мікролітів. Наприклад, основусерпа робили з кістки, а лезо становили мікроліти. В мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Почалося приручення тварин, першим прирученим був собака.

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

Останній етап кам'яного віку — неоліт (новий кам'яний вік) — охоплює орієнтовно VI — IV тисячоліття до н. е. Відбулося докорінне перетворення життя людства, пов'язане з переходом від привласнюючих форм господарювання (мисливства, рибальства ізбиральництва) до відтворюючих (землеробства і скотарства). Цей процес в науці отримав назву неолітична революція.

Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури. Новими рисами позначено суспільне життя — материнську змінила батьківська родова община, виникла парна сім'я.

На цьому етапі зникли хронологічна, культурна одноманітність, у різних географічних зонах Землі розвиток пішов різними темпами і різними шляхами. У так званому «родючому півмісяці» (Єгипет, Південно-Західна Азія, узбережжя Персидської затоки) зміни відбувалися прискорено. На Півночі ж, навпаки, племена довго залишалися на тому ж самому рівні розвитку. Вже помітні дуже яскраві місцеві особливості, що дозволяють відрізнити неоліт Єгипту від неоліту Межиріччя, неоліт Європи від неоліту Сибіру. Творчість людей з розвиненим землеробством відрізнялася від творчості племен з переважним розвитком скотарства і, в свою чергу, була іншою, ніж у північних лісових областях, де основним продовжувало залишатися полювання.

3. Трипільська культура. Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, “культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”. Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були “сусідами” етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

а В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним. Перший – період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки.

Житла

На території Трипілля зустрічалося два типи жител.

По-перше, це землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0.6-1.5м, які складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці “будівлі” нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їх були пологі, дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища.

По-друге, це наземні глинобитні житла. Це був великий будинок метрів у 20, що складався з 4-5 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч. Також було 2 камери без печей: одна – «сіни», інша – комора для зерна. У камері з піччю наліво проти печі містилося підвищення з посудом, проти входу – жертовник у формі грецького хреста, а над ним – маленьке округле вікно. Техніка будівництва таких жител була на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, а потім на цю поверхню клали деревяні плахи, які обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили і обмазувалась соломою. Такі будівлі нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань.

Призначення цих жител ще й досі неясне. Так, В.Хвойка вважав, що глинобитні житла були спорудженнями поховного характеру, « домами мертвих». За В.Збеновичем, навпаки, глинобитні будівлі були стаціонарними житлами трипільців, а землянки будувались лише на ранньому етапі заснування поселення.[7]