52. Українська культура в Західній Україні у 1920-1930-х р.Р.

В результаті політики українізації України. Культура західної України була на піднесені. Українська мова поширювалася не лише в селі, а й в містах. Вона використовувалась в державному апараті , в галузі освіти , в художній і науково – технічній літературі , в театральному мистецтві. Поряд з українською мовою розвивалися мови національних меншин. Українізація з самого початку була політично і ідеологічно обмежена. Вже наприкінці 20-х років з’явився сигнал його згортання , а разом з ним загострився наступ на українську культуру. В 1929 р. центральний виконавчий комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установчі центри підпорядковувалися Москві і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих хто нею спілкувався назвали націоналістами. Розвиток культури в Україні у 30-х роках був складним і суперечливим за характером. Більшовицька партія змінила акцент політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному культурному відродженні , а проведенню так званої «культурної революції» . Вагомим здобутком стала ліквідація в україні не писемності. Були ліквідовані курси , гуртки, основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів Тичини,Рильський,Сюсюра,Бажана. 30-ті роки носять назву так званого «ростріленого відродження», тому що в цей період відбулися масштабні репресії проти письменників.

53.Олександр Довженко

Олекса́ндрПетро́вичДовже́нко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смтСосницяЧернігівської області — †25 листопада1956, Передєлкіно, Московська область) — український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Олександр Довженко — самобутній новатор у кіномистецтві і в літературі — є визначним явищем в історії української літератури.Будучи водночас і режисером, і письменником, він мав серце полум’яного патріота своєї землі.Олександр Довженко робив для газети шаржі, карикатури, малював, але це вже його не задовольняло. Почав думати про «молодемистецтво» — кіно. І так, як відприродивінбув сатириком, дивлячисьфільми, подумкивказував на недолікирежисера у певнихсценах.І ось червень 1926 року, на Одеськійкінофабрицірежисер Довженко ставить першу короткометражнукомедію «Вася — реформатор», потім «Ягідкикохання». У них молодийкіномитецьпоказуєкумедніпригоди.Черезріквиходитьновийсерйознішийфільм «Сумка дипкур’єра», у якому автор розповідає про героїчний подвиг радянськогодипломата.Післявиходу на екранфільму «Звенигора» Довженко одразу став відомим на весь світ. Вінчарувавусіхрежисерськоюфантазією, вміннямпоєднатиреальність і фантастику, епос і побут.Адаліз’являються «Арсенал» (про січневеповстаннякиївськихарсенальцівпротибуржуазії), «Земля» (шедевр світовогокіно про вселюдськіпроблеми: земля і людина, людина і смерть, кохання), «Щорс і «Тарас Бульба» (змалюванняісторичнихпостатей у нерозривномузв’язку з народом).Післявійнистворюєкіноповісті «Україна в огні» та «Повістьполум’янихліт», якихподаєфактинечуваногогероїзмурадянськихвоїнів.Кольоровийфільм «Мічурін» схвилювавглядача, бо автор показав подвижницькежиття великого науковця.Шедевром О. Довженко є «Поема про море», бо в ньоговінвклав «останнісвоїсили у величнеділо, абипрославити народ свій у праці і в серцяхіншихнародів, і в наступних часах у йогобезсмерті».За сприянняборотьбистів Довженко займаєрізні посади: секретаря Київськогогубернськоговідділународноїосвіти, комісара Театру ім. Тараса Шевченка, завідувачавідділумистецтв у Києві.

У цей час друзі-боротьбистизновуврятувалийоговідчергової «чистки» у лавах партії, організувавшитерміновийвиїзд до однопартійця Шумського, якийочолювавПовноважнепредставництво УРСР у Польщі. У квітні 1921 року Довженкавикликають до Харкова, зараховують до Наркомату закордонних справ і направляють на дипломатичну роботу — у Польщівіночоливмісію з репатріації й обмінуполоненими (з часом обійняв посаду керуючого справами представництва). На початку лютого 1922 року йогопереводять на посаду секретаря консульского відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині.До цього часу належать першіпублікаціїДовженка-художника.Деякі з його карикатур булинадрукованіужурналі «Молот» (США). Розуміючи, щопоєднуватислужбовіобов'язки і малювання буде важко, Довженко звернувся до ЦК КП(б)У з проханнямнадатийомуможливістьзайнятися у Німеччинівивченям графіки.

Отримавшистипендію в 40 доларіввідНаркомосвіти УРСР, якимтодікерувалиборотьбисти, вінблизько року навчався у приватніймистецькійшколіпрофесора-експресіоніста Віллі Геккеля, де засвоївпалітру живописного експресіонізму. Влітку 1923 року Довженкавідкликали в Україну. Як пише сам Довженко, «…у партії я вже не був… Виключення з партіїя переживав дуже тяжко»^[2].

Сам Довженко подавав цюверсію так, нібивін не встигперереєструватися з партіїборотьбистів до більшовицькоїпартії, а тому автоматично вибув з однієї та не був у іншій. Але відомо, щовтратившипартквиток, Довженко не квапивсяйогопоновлювати, так і залишившисьдокінцяжиттябезпартійним.На жаль, не все написаневінзмігпоставити, але його дружна Юлія Сонцева зробилацепіслясмертівидатногокіномитця.Олександр Довженко — справжнійтворець, якийпоказувавпрекраснінаціональніриси.