19. Кейнсіанське трактування кількісної т.Г. Монетаризм

Кількісна теорія грошей відображає теоретичні погляди на проблему взаємозв’язку кількості грошей із цінами товарів.

Вагомий внесок у розвиток цієї теорії зробив Джон Кейнс. Він вважав, що гроші виступають важливим елементом організації сусп в-ва. Збільшення грошової маси спричиняє збільшення кредитних ресурсів, що, у свою чергу, призводить до зменшення відсотка і тим самим сприяє зростанню інвестицій та зменшенню безробіття.

Механізм реалізації цієї системи залежить від мотивації господарюючого суб’єкта. Вона виступає у 3 формах: трансакц мотиву, м. обачливості і спекулятивного м. Трансакційний мотив полягає в необхідності витрати грошей на поточні потреби. Мотив обачливості пов’язаний з необхідністю мати наявний грошовий резерв на випадок зміни кон’юнктури ринку (по суті він є трансакц мотивом). І спекулятивний мотив реалізує намір власника грошей заробити безпосередньо на використанні самих грошей.

Зростання цих мотивів приводить до зб пропозиції грошей.

Кейнс також зробив висновок, що нас частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі(перевага ліквідності).

Реалізація основних ідей Кейнса у деяких країнах привела до значного піднесення, бо вони були спрямовані на боротьбу з безробіттям і падінням в-ва. Але ці заходи мали негативні наслідки, насамперед, зростання інфляції.

Тож з’являється нова економічна течія – монетаризм (Чиказька школа). Представники цієї течії (Фрідмен, Шварц) вважали, що держава повинна мінімально втручатись в економіку. Окрім питань КТ, монетаристи розглядали і фундаментальні проблеми сусп. В-ва.

Основні постулати: * головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші; * швидкість обігу грошей - величина змінна. Чинники, які впливають на неї - ставка відсотка і темп інфляції; *механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва полягає в грошовій пропозиції. * виступають проти практики бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок випуску облігацій. * грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3—5 % на рік (грошове правило М. Фрідмена). Такий висновок монетаристи роблять на підставі того, що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 % Політика таргетування зводиться до збільшення грошової маси залежно від таких макроекономічних показників, як ВВП і ПП.

20. Поняття грошового обігу. Грошові потоки, механізм їх баланс

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей, що відбувається у суспільному виробництві. Він здійснюється між усіма суб’єктами виробництва, але особливу роль у ньому мають фінансові посередники. Грошовий обіг розглядають на двох рівнях: на мікрорівні і на макрорівні.

На мікрорівні (рівень індивіда, господарюючого суб’єкта) гроші виступають багатством в 2 іпостасях: як гроші і як капітал. Джерелом грошей на цьому рівні виступає діяльність людини.

На макрорівні (рівень суспільства) гроші не є багатством, виступають тільки як гроші та їх джерелом виступає емісія.

Г рошовий потік — це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу продуктів і доходів.

Усі грошові потоки еквівалентні(Т=Г), а також знаходяться у певній збалансованості. Ця збалансованість є моментною. Це ставить проблему підтримки постійної рівноваги між суспільним в-ом і грошовою сферою.

За великої відкритості економіки досить часто порушення балансу в грошовій сфері пов’язується з перевищенням імпорту над експортом. Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей. (Негатив: це може стимулювати інфляцію, зменшити інвестиції.) зовнішніх запозичень. Недолік: формування зовнішнього боргу. Зменшення курсу валюти. (зр. Експорт, але можуть діяти політ. чинники). В разі активного сальдо зовнішньоторговельного обороту держава стимулює нагромадження грошей суб’єктами госп-ння і населенням, а також спрямовує частину капіталу за кордон.

Таке балансування повинно забезпечити ефективну організацію сусп. В-ва і економічне зростання країни.