5. Походження і види кредитних грошей

Кредитні гроші — це боргові зобов’язання, що набувають функції засобу платежу і засобу обігу.

Поява кредитних грошей пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, яка реалізується в тому, що рух грошей відбувається після руху товару. Кредитні відносини між позичальником і кредитором оформляються документом, що спочатку має форму боргової розписки. Вона і є початковою формою кредитних грошей.

Перші боргові розписки з’явилися у 12 столітті в Італії і отримали назву «вексель». Їх поява обумовлена розвитком товарного обміну і необхідністю прискорення реалізації товарів.

У царській Росії поширення векселя почалося з 18 століття. Вексельний обіг тут активно розвивався аж до революції 1917 р, коли його було припинено. Відновили вексельний обіг з початком непу, але після кредитної реформи 1930 р. комерційний кредит був знову відмінений. Але у той же час СРСР використовувал векселя в зовнішньоторговельних розрахунках з капіталістичними країнами. В Україні вексельний обіг зародився у 1991 р. із прийняттям закону «Про цінні папери і фондову біржу».

Друга форма кредитних грошей – банкнота – з’явилась у середньовіччі внаслідок розвитку товарного виробництва, який спричиняв усе ширше використання золота як засобу платежу й обігу. Важливою формою його руху стало збереження. Брали на збереження золото переважно золотих справ майстри і торговці грошима, видаючи під нього розписки. Поступово до вексельного обігу залучаються банки, які видають замість товарного векселя вексель на банкіра, який одержав назву банкноти. Б обмінювалися на золото і срібло за пред’явленням і користувалися більшою довірою, ніж товарні векселі, тому що банкнота видавалася замість товарного векселя і мала подвійне забезпечення: товаром і золотом банку. Випуском Б спочатку займаються комерційні банки, а згодом цю функцію перебирають на себе ЦБ.

Третя форма кредитних грошей — чек, тобто письмовий наказ банку про виплату пред’явнику чека або зазначеній у ньому особі тієї суми, на яку він виписаний. Чек виникає в Англії і в Голландії у 16—17 ст. В Англії він з’явився у вигляді книжки з наказними бланками, а в Голландії у вигляді квитанцій на пред’явника. У країнах із високорозвиненою ринковою економікою чеки нині дуже поширені і є важливим інструментом у сфері грошового обігу.

6. Походження векселя. Правові основи обігу векселів

Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у визначений термін. Вексель як форма комерційного кредиту має такі особливості: абстрактність (вказ тільки сума боргу буз причин його появи), незаперечність (абсолютне зобов’язання боржника сплатити борг) і обіговість (властивість векселя бути платіжним і розрахунковим засобом, переходити з рук у руки).

Вексель з’явилися у 12 ст. в Італії. Спочатку векселі були засобом переказу грошей, а потім стали використ як засіб платежу, особливо серед купців, за що їх назвали купецькими грошима.

Вексель спочатку застосовувався як угода, а своїх особливих рис набуває з прийняттям у 1569 у Болоньї першого вексельного статуту. У 1848 р. був прийнятий дуже вдалий Загальнонімецький вексельний статут, який був взятий за основу під час розробки вексельних статутів багатьох країн (Бельгія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Італія, Сербія, Росія).

З ширшим використанням векселя вексельне право постійно удосконалювалося, і в 1930 у Женеві був прийнятий Єдиний вексельний закон. На його основі було розроблено вексельне законодавство цілого ряду країн (Австрія, Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірак, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сирія, Україна, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Франція, Японія).

Ряд країн, серед яких Англія, Австралія, Ізраїль, Індія, Канада, Пакистан, Судан, США, Філіппіни, ПАР і деякі інші, у своєму вексельному законодавстві спираються на англійський закон про переказні векселі 1882 р. За основними, сутнісними положеннями вексельне право цієї групи країн збігається з вексельним правом країн, законодавство яких базується на Єдиному вексельному законі. Різниця має другорядний характер і не становить перешкоду для вексельного обігу цих груп.

Особливу групу складають ті країни, чиє вексельне законодавство є оригінальним і не базується ні на Женевському, ні на англійському вексельному праві. У цю групу входять, наприклад, такі країни, як Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мексика, Тайвань, Уругвай, Чилі і деякі інші.

7. Вексель і його основні атрибути

Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у визначений термін. Вексель як форма комерційного кредиту має такі особливості: абстрактність (вказ тільки сума боргу буз причин його появи), незаперечність (абсолютне зобов’язання боржника сплатити борг) і обіговість (властивість векселя бути платіжним і розрахунковим засобом, переходити з рук у руки).

Атрибути векселя: 1. Найменування вексель, тобто так звана вексельна мітка. Вона включається в наказ, наприклад, »Заплатіть за цим векселем на користь ...».

2. Пропозицію оплатити зазначену в ньому суму, яка не повинна нічим обумовлюватись. Тут реалізується така риса векселя, як абстрактність. Якщо ця умова порушена, вексель втрачає свою силу. Вексельна сума зазначається цифрами й прописом, а у разі розбіжності правильною вважається сума, написана прописом, а якщо вказано декілька різних сум, то прав вважається менша сума.

3. Найменування й адреса платника. Вони зазначаються на бланку в лівому нижньому куті. (немає у простого векселя)

4. Термін платежу. Вексель може бути за пред’явленням (не більше року), назначений на певний час після пред’явлення або після його складання; на певний день, що позначається конкретною датою; з оплатою у визначений термін (на початок (1-е число), середину (15), або на кінець місяцяі; із терміном платежу, зазначеним у вигляді запису »не робочий день» (до оплати в перший після неробочого робочий день).

5. Місце платежу. Якщо немає, місцем платежу вважається місцезнаходження платника.

6. Найменування одержувача платежу (на пред’явника не мб).

7. Дата і місце укладення векселя. Місце укладення — це найменування одиниці адміністративного поділу країни: місто, село, селище і т. п. Якщо місце укладення векселя не зазначено, то таким вважається місцезнаходження особи, яка виписала вексель.

Підпис того, хто видає вексель (фірма - директор, бухгалтер, або фізична особа), печатка (юр. особа).

Вексель, у якому немає якогось із названих реквізитів, не має законної сили.

8. Простий і переказний векселі

Вексель постійно знаходиться в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник або кредитор — виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.

Простий вексель виписується позичальником. Він може бути переданий іншій особі, але частіше за все його передача або обмежена, або заборонена законом. Коли настає термін платежу за векселем, ремітент (векселедержатель) пред’являє вексель до оплати. Після його оплати вексель погашається (на ньому ставиться розписка про одержання платежу) і він повертається векселедержателю.

З розвитком товарного виробництва і обміну обмеженість руху простого векселя почала гальмувати вдосконалення кредитних відносин і вже у 14 ст. вексель починає передаватися за допомогою переказного напису, що називається індосаментом.

На відміну від простого векселя, переказний вексель (тратта) виписується не боржником, а кредитором. Цей вексель вільно передається з рук у руки. Перший векселедержатель (ремітент) може передати вексель іншій особі. Передача векселя за індосаментом здійснюється у вигляді запису: »Замість мене сплатіть...» або »Платіть за наказом...» і супроводжується власноручним підписом особи, котра передає вексель. При цьому той, хто передає вексель, називається індосантом, а той, хто його одержує, — індосатом.