45. Європейська валютна сис-ма, історія її становлення

З крахом золотого стандарту і переходом до паперово-грошових систем зникла база, яка дозволяла порівнювати різні національні валюти і з’явилась необхідність створення МВС. Спершу виникли валютні блоки та валютні зони, у 1944 р. була підписана Бреттон-Вудська валютна угода, а у 1976 р. була прийнята Ямайська валютна угода.

Поряд із світовою системою в Європі у 1978 р. була створена Європейська валютна система. Причиною її створення було те, що країни ЄЕС не були задоволені функціонуванням системи СДР і її тісним зв’язком з доларом, а також введенням плаваючих курсів. Ці фактори завдавали шкоди потужним інтеграційним процесам.

Цілі: забезпечення валютної стабілізації, умов для економічного зростання та інтернаціоналізації виробництва країн ЄЕС.

Механізм ЄВС складався елементів: європейської валютної одиниці ЕКЮ; режиму спільного коливання валютних та Європейського фонду валютної співпраці.

Курс екю визначався на основі кошика валют країн-членів співтовариства з урахуванням частки валового національного продукту й зовнішньоторгового обороту кожної країни.

Особливістю ЄВС стало встановлення фіксованого курсу валют країн, які входили до цієї системи, який міг коливатись в певних межах (спочатку +-2,5%, потім більше). Якщо відхилення переб межу, то включався механізм підтримки курсу (надання кредитів).

Екю використовувалась як резервний засіб у валютних відносинах між країнами ЄЕС, для розрахунків ЦБ, а також виконувала роль резервного активу. Але наднаціональною валютою екю не стала, оскільки вона не існувала у вигляді банкнот.

У 1989 р. з’явився проект удосконалення цієї системи, суть якого полягала у введенні єдиної валюти для ЄС. Для реалізації цього проекту потрібно було вирівняти коливання курсів валют, створити єдиний Європейський ЦБ, а потім замінити національні валюти єдиною європейською.

Країни, які бажали ввести єдину валюту, мали виконати певні умови. Вони мали підтримувати показники державного боргу, дефіцит держбюджету, росту інфляції на дуже низькому рівні.

Введення євро мало економічне значення, бо європейські країни завжди суперничали з США. Це також сприяло інтернаціоналізації госп життя. Але існують і проблеми у цій системі: наявність різних темпів інфляції, дефіцити держбюджетів.

46. Ямайська валютна угода, її хар-ки.

З крахом золотого стандарту і переходом до паперово-грошових систем зникла база, яка дозволяла порівнювати різні національні валюти і з’явилась необхідність створення МВС.

Міжнародна валютна система — це закріплена угодами організація міжнародних валютних відносин.

Створення міжнародних валютних систем має свою історію. Спершу виникли стерлінговий, доларовий, золотий блоки, на базі цих блоків у кінці 1930-х pp. склались валютні зони, а у 1944 р. була підписана Бреттон-Вудська валютна угода.

Після її краху у 1976 р. була прийнята Ямайська валютна угода, що зафіксувала ту практику міжнародних валютних відносин, яка склалась на початку 70-х pp.

У Ямайській валютній угоді скасовувалися офіційний золотий паритет, золотий вміст національної валюти і було знято будь-які обмеження на приватну купівлю-продаж золота. (повна демонетизація золота). Золото втратило свою фіксовану ціну.

Також було введено режим плаваючих курсів, тобто кожна держава тепер вільно вибирала курсоутворення.

Також як міжнародні резервні і платіжні засоби поряд з доларом було визнано валюти інших країн, а також СДР (спеціальні засоби запозичення).

Тож, з введенням цієї валютної системи роль долара в економіці значно впала, хоча і сьогодні система міжнародних валютних відносин базується переважно на доларі.

Підписання Ямайської угоди було важливим кроком у напрямку вдосконалення міжнародної валютної системи. Ця угода більше, ніж Бреттон-Вудська, була пристосована до нестабільності платіжних балансів та валютних курсів.

Але й вона не могла повністю вирішити всі проблеми валютних відносин між країнами. Особливу складність становлять проблеми, які виникли у зв’язку з офіційним уведенням »плаваючих» курсів.

Головною проблемою стали пошуки оптимальних вимірювачів динаміки валютного курсу тієї чи іншої валюти. Цю проблему країни вирішують шляхом визначення так званого ефективного валютного курсу, який розраховується на рік шляхом зіставлення валюти даної країни з валютою інших країн. Ефективний курс основних валют розраховує МВФ з урахуванням частки кожної країни у світовій торгівлі.