66. Філософська система і метод г. Гегеля

Гегель вихідним пунктом філософії бачить тотожність буття і мислення, яка є відносною. Виділяє 3 сходинки діалектичного методу – розсудок, негативний розум як протилежний етап між розсудком і розумом і спекулятивний розум, якого неспроможне досягти мислення, спрямований на кінечні природні речі. Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух – людство та людська історія. Філософія духу включає вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія, вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (релігія, мистецтво, філософія).

Гегель, виходить із того, що єдиною дійсною реальністю є абсо­лютна ідея, результатом дії і творчості якої є світ, розмаїття світу. Абсолютна ідея постійно змінюється, розвивається, існує вічно й незалежно від людини, суспільства і природи. У своєму розвитку вона проходить гри етапи (ступеня). На першому етапі {Гегель розглядає його у малій і великій «Логіці») абсолютна ідея розви­вається у сфері чистої думки, поза простором і часом, накопичу­ючи свій духовний потенціал. Еволюціонуючи через ряд ступенів, абсолютна ідея, логічно заперечуючи себе, переходить у свою про­тилежність - природу (матеріальний світ). «Інобуття» абсолют­ної ідеї розглядається ним туманно, має надуманий характер, про що свідчить «Філософія природи». І третій етап розглядається Гегелем у «Філософіїдуху», де абсолютна Ідея завершує свій розви­ток, досягаючи співпадання світового розуму із створеними ним природою І суспільством.

Гегель стверджує, що походження багатоманіття світу із єдиного начала може бути предметом лише раціонального пізнання, інструментом якого є логічне мислен­ня, а основною формою — поняття. Раціональне пізнання він розглядає як особливий вид, в основі якого лежить діалектична логіка, а рушійною силою є суперечність.

Гегель переосмислив природу понять, вважаючи, що «абсо­лютне поняття» виходить із абсолютної тотожності суб'єкта і об'єкта. Таким чином, «чисте поняття» («Поняття» з великої бук­ви) ототожнюється ним із самою сутністю речей, але воно відрізняється від понять, шо існують в людській голові. Діалектика Гегеля грунтується на уявленні, що джерелом розвитку природи, суспільства і мислення є саморозвиток по­нять, яке за природою є духовною, логічною конструкцією. Звідси діалектика понять визначає діалектику речей, процесів уприроді й суспільстві. Діалектика речей, вважає мислитель, є лише відображенням, «відчуженням», «зовнішньою» фор­мою діалектики понять. «Тільки в понятті істина володіє сти­хією свого існування» вважав Гегель.

67. Матерія як об’єктивна реальність. Багатомірність і єдність світу.

В. І Ленін дав таке узагальнююче визначен­ня матерії: «Матерія є філософська категорія для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими від­чуттями, існуючи незалежно від них». Або інакше: «Матерія є об'єктивна реальність, яка дана нам у відчуттях». Це визначен­ня має пряме відношення до революції у фізиці. В ньому є ряд особливостей:

а) Визначити, шо таке матерія взагалі, як така, можна лише встановивши її відношення до чогось нематеріального, яким є свідомість. Тому матерія визначена стосовно свідомості, через відношення матеріального й ідеального.

б) В цьому визначенні нема вказівок на конкретні види, властивості матерії. Вони відносні, не обмежені жорсткими «перегородками». Матерія невичерпна, вона вічно змінюється, розвивається. Незмінне, абсолютне при цьому лише об'єктив­не існування матерії щодо породженої нею свідомості: все повніше, глибше, точніше відображення невичерпної матерії в свідомості, яка постійно розвивається.

в) У гносеологічному плані філософське визначення матерії слід відрізняти від конкретно-наукових знань про будову і властивості матерії, тобто від тих знань, які в своїй сукупності становлять наукову картину світу. У своєму історичному роз­витку ці знання являють ряд відносних істин, які дедалі повніше й точніше відображають світ, але ніколи його не вичерпують.

г) Філософське визначення матерії є зразком матеріаліс­тичного монізму, на якому грунтується принцип матеріальної єдності світу.

Філософське поняття матерії відображає не лише природу, але й об'єктивно-реальні сторони суспільного життя.

Філософське визначення матерії охоплює і всю систему категорій матеріалістичної діалектики, які відображають найзагальніші форми буття, закони його розвитку, котрі одночас­но є й загальними формами пізнання — змістовними формами, які фіксують весь пізнавальний досвід людства.

Атрибути ма­терії — це властивості, які виражають діалектичну сутність матерії і виступають як єдність ряду протилежностей: рух і спокій, простір і час, взаємодія і відображення, безко­нечність і конечність, безперервність і перервність і таке інше.

У зв'язку з характеристикою найзагальніших властивостей матерії виникає питання про системність як одну з її властиво­стей. Світ, який ми пізнаємо, справді є ієрархічним рядом систем, кожна з яких є елементом у відношенні до системи вищого порядку. Прикладом може бути ряд: елементарні частинки — атоми — молекули — макротіла — Земля - сонячна система — Галактика — Метагалактика. Такі ж системи існують і в живій природі (клітина — організм — вид — популяція — біоценоз — біосфера), зокрема, людське суспільство.

Крім тенденції до утворення матеріальних систем і під­вищення рівня організації матерії, діє і протилежна тенденція — пониження цього рівня, підвищення ступеня невпорядкованості, «хаотичності» (ентропії). Це свідчить про те, що космос не являє собою картини «розумної» упорядкованості і гармонії. В ньому співіснують елементи і тенденції як упорядкованості, так і хаотичності.

68. Соціалізація – визначальний фактор формування особистості, її сутність і основні елементи. Соціалізація - комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ, -ї, ж. 1. Дія за знач. соціалізувати і соціалізуватися. 2. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправний член суспільства; включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування; вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією та етнографією, педагогікою, теологією.

Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо.)

Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:

Дитинство

Юність

Молодість

Зрілість

Старість

Соціалізація може бути

Первинною

Вторинною

Первинна соціалізація - охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта.

Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

69. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха

З Ф.починається період нового злету,піднесення матеріалізму.В світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною самої себе.Природа є також основою походження людини,а релігія це хибна перекручена свідомість.Він не просто відки-дав релігію з порогу,як це робили багато його попе-редників,а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм, атеїзм.Але його філософія не була послідовно матеріалістичною.В розумінні природи Ф.матеріа-ліст,а в розумінні історії людства-ідеаліст. Великі зміни історії суспільства,вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії.Будучи глибо-ким критиком релігії,що існувала в той час,Ф. На-магався створити свою нову релігію,в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові, крім цього,матеріалізму Ф.були притаманні такі риси як метафізичність,механіцизм,він мав споглядальний хар-р.В центрі філософії Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною.Але людину він розумів однобоко,тільки як частину природи,як біологічну істоту,яка повністю залежить від природи,”панує” над природою “шляхом покори її”,в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного,”як сукупність суспільних відносин”.