60. Філософія української національної ідеї в хх столітті.(Липинський, Донцов).

Поряд із вітчизняною філософською думкою значний її пласт пов'язаний з діяльністю мислителів української діаспори, її представники значної ваги надавали розробці проблем політичної філософії, аналізу філософської проблематики в кон­тексті традиційної класичної філософії та власне українських етнонаціональних проблем.

Значною постаттю серед представників діаспори був В. Липинський, який зосередив свою увагу на проблемах політичної філософії, зокрема державотворення. Він вважав, що останнє має завершитися побудовою монархічного ладу, в якому арис­тократична меншість (еліта) повинна повести за собою пасив­ну більшість нації, народу. На його думку, процес державотво­рення має спиратися на месіанську ідеологію, яка нібито є «провидінням», визначеним вищими силами призначення ук­раїнського народу реалізувати свою високу місію в історії люд­ства. Від творчих якостей еліти залежить прогрес чи регрес сус­пільства. Вона може бути демократичною, класократичною і охлократичною. Відповідного характеру набуває і та держава або народ, де ця еліта приходить до влади та складається тип відносин між елітою і народом.

Ще повніше і послідовніше ідеї політичної філософії вик­ладені в працях Д.Донцова «Націоналізм», «Дух нашої давни­ни», «Хрестом і мечем», «Клич доби» та ін. Коло його політичних інтересів окреслено проблемами націо- та державотворення. Вважає, що підсвідоме та ірраціо­нальне відіграє вирішальну роль у житті нації. На його думку, нація повинна бути об'єктом турбот з боку держави. Стверд­жує, що між націями існує антагонізм, вічна боротьба за існу­вання, в якій сильніші перемагають слабших і панують над ними.

У розробленій Донцовим теорії інтегрального націоналіз­му червоною ниткою проходить ідея прагнення до влади, «жадоба панування». Воля до життя, влади, експансії та праг­нення боротьби і усвідомлення ЇЇ кінечності є головними принциповими положеннями націоналізму. «Раси сильні виз­воляються, і розширяються за рахунок слабких».

Панування «сильної нації», тобто «диктатура нації» перед­бачає різні форми насилля. «Фанатизм» і «примус», а не «ніжність» культивують пануючі нації. «Нація, яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народу-володаря». Донцов стверджує, що козацька еліта розгубила всі ті цінності, які мала, будучи правлячою, змішавши свою кров із кров'ю нижчих верств суспільства. Він постійно висловлює своє презирливе ставлення до юрби, черні, плебсу. Владу їх розглядає як трагедію суспільства. Вихід із даної ситуації вба­чає у створенні нової еліти, нової касти, тобто тих, хто по­кликаний володарювати. Тільки еліта (провідна каста) здат­на перетворити («дроворубів» і «водоносів») у спільноту, сильну організаційно, культурно і духовно. Еліта не змішуєть­ся з народом, а стоїть поза, над юрбою.

61. Марксистська Філософія

Найбільшим напрямком світової філософської думки другої половини XIX і початку XX століть є діалектико-матеріалістична філософія, яка отримала назву марксисткою на ім'я одного з її творців. Творча спадщина К. Маркса (1818-1883) і Ф. Енгельса (1820-1895) є єдиним комплексом ідей, хоча кожен з них мав свою "спеціалізацію", особливий коло розглянутих проблем. Цих мислителів пов'язували протягом майже сорока років не тільки спільні наукові і політичні інтереси, а й особиста дружба. Найважливішими віхами на шляху становлення марксистської філософії стали праці Маркса "Тези про Фейєрбаха", "Злиденність філософії", а також спільні з Енгельсом роботи "Святе сімейство" і "Німецька ідеологія". До зрілим марксистським філософським робіт можна віднести "Анти-Дюрінг" та "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії" Енгельса. У розвитку марксистської філософії можна виділити кілька етапів. Перший характеризується переходом Маркса і Енгельса від ідеалізму і революційного демократизму до діалектичного та історичного матеріалізму (з кінця 30-х до кінця 40-х років XIX ст.). На другому етапі здійснюється подальший розвиток марксистської філософії, розширення кола розглянутих проблем та уточнення окремих положень. Для третього етапу характерно насамперед поширення марксистської філософії в різних національних культурах. У Німеччині вона представлена ​​творчістю Ф. Мерінга і К. Каутського, в Італії - А. Лабріоли і А. Грамші, в Росії - Г.В. Плехановим і В.І. Леніним. Четвертий етап пов'язаний з систематизацією та подальшим розвитком марксистської філософії в СРСР, де філософія була офіційною і мала апологетичний характер. П'ятий етап розвитку марксистської філософії в Росії почався з 1991 р., коли вона перестала бути державною, але продовжує залишатися дієвою основою для висунення нових філософських ідей. В даний час існують різні варіанти діалектико-матеріалістичної філософії, з яких ми розглянемо насамперед філософію, створену Марксом і Енгельсом. При цьому формування марксистської філософії розуміється не як процес суто логічний. Тут враховується, що з самого початку діяльності цих мислителів рішення філософських проблем здійснювалося ними у безпосередньому зв'язку з рішенням насущних практичних завдань політичної боротьби і під час полеміки з ідеалістичними теоріями. Вирішальний внесок у створення діалектико-матеріалістичної філософії вніс Маркс, якому Енгельс віддавав пальму першості. Маркс визначав філософію як "духовну квінтесенцію свого часу". Марксистська філософія формувалася шляхом критичного засвоєння насамперед кращих традицій німецької класичної філософії і як теоретичний світогляд робочого класу.