64. Проблема субстанції в філософії (монізм, дуалізм, плюралізм).

Категорія буття, будучи гранично-аб­страктною, охоплює за ознаками існування найрізноманітніші предмети, процеси і явища матеріального й духовного світу. У своїй сукупності вони утворюють світ.

Ідея єдності світу знайшла своє відображення у філо­софській категорії «субстанція» (від лат. — те, що ле­жить в основі). В ній фіксується внутрішня єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Cубстанцію розуміють по-різному, може визна­ватися як матеріальне або духовне начало. Філософію, яка ви­знає першоосновою світу єдину субстанцію, називають мо­ністичною (від грец. топоз - один, єдиний). Монізм може бути матеріалістичним (Геракліт, Демокріт, Спіноза, Фейєрбахта інші) або ідеалістичним (Платон, Берклі, Гегель). Можливе й дуалістичне (від лат. диаііз — двоїстий) трактування цього пи­тання, згідно з яким в основі світу, водночас, знаходяться два начала (матеріальне й ідеальне). Такою, наприклад, була позиція Р. Декарта. Плюралізм – багато підходів(каша).

Марксистська філософія розглядає світ з позицій мате­ріалістичного монізму, визнає і доводить його матеріальну єдність. Свідомість розуміється не як субстанція всього сущого, а як особлива властивість матерії, притаманна лише її вищим фор­мам організації. Рух, простір, час, структурність виступають ат­рибутивними характеристиками матерії, без яких матерія не існує і які без неї теж неможливі. Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з'являються, то зникають, перетворюючись одне в інше.

У стародавній Індії і Китаї, існував погляд, згідно з яким основу всього сущого становлять кілька «елементів», або «стихій». (землю, воду, повітря, дерево, метал тощо). Досягнен­ням китайських філософів того часу було те, що всі об'єкти матеріального світу мають одну й ту саму основу (субстанцію) і позначили її категорією «ці». Здогадка, згідно з якою в основі світу знаходиться субстанція, яка розвивається за своїми закономірностями (дао). Філософи давньогрецької стихійно-матеріалістичної Мілетської школи теж обґрунтовували думку проте, що в основі світу лежить щось одне: або вода (Фалес), або повітря (Анаксімен), або алейрон (Анаксімандр). Геракліт за першооснову всюго сушого брав вогонь. Демокрітом і його послідовники — Епікур та Лукрецій Кар розуміли матерію як сукупність численної кількості атомів (неподільних час­тинок), які постійно рухаються в порожнечі. Ця сукупність утво­рює речі і цілі світи, які існують доти, доки атоми, з яких вони скла­даються, не роз'єднаються.

65. Взаємозвязок історичної необхідності і свободи слова.

У науковій соціальній філософії свобода вважається родовою ознакою людини і людства. Свобода — здатність людини до активної діяльності відповідно до своїх потреб, інтересів і бажань, у процесі якої вона досягає поставленої мсти. Механізмом реалізації свободи с вибір людиною світоглядної позиції, ідеї, теорії вчинку чи дії. Можливості цього вибору завжди обмежені необхідністю.

Філософська категорія "необхідність" фіксує внутрішні, стійкі всезагальні зв'язки дійсності та напрями їх розвитку, рух пізнання вглиб об'єкта до виявлення його сутності, спосіб перетворення можливості па дійсність. Прикладами необхідності в суспільстві є ринкова економіка, демократія як форма політичного режиму, економічна інтеграція держав і народів, життя, смерть тощо.

У філософії розрізняють природну та історичну необхідність. У пій визначається природна необхідність як предмети, явища і процеси природи, існування і функціонування яких жодним чином не залежить від людини і людства, оскільки вони об'єктивні, наприклад обертання Землі навколо своєї осі і навколо Сонця, природний відбір і боротьба за існування у світі рослин і тварин тощо.

Свобода завжди конкретна. Абстрактної свободи немає. Чим більше людина пізнає і використовує у житті та діяльності об'єктів природи і законів їх розвитку, тим вищий ступінь її свободи, менша залежність від стихійних природних сил. Перші люди, які виокремилися з тваринного світу, були в усьому істотному невільними, як і тварини, але кожний крок па шляху культури був кроком до їх свободи.

Категорія "історична необхідність" розглядається у філософії як відображення всієї сукупності реальних суспільних відносин і об'єктивних законів їх розвитку: законів взаємозв'язку суспільного буття і суспільної свідомості, продуктивних сил і виробничих відносин, базису і надбудови, способу виробництва і соціальної структури та ін. Історична необхідність детермінує думки, поведінку, потреби, мету, інтереси, ідеали особистості, однак не заперечує її свободи. Історична необхідність і свобода особистості діалектично єдині: свобода особистості не лише виявляє історичну необхідність, а й накопичується в ній як безперервний ланцюг свободи вибору в минулому і сьогоденні.