74. Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини (Камю „Миф о Сизифе”)

Мова йде про відпрацювання відношення людини до світу, суспільству, іншій людині, до людей вцілому, відношення, на підставі яких формується сама людина, його світосприйняття, світогляд. Він різко критикує сучасні течії у філософії, і перш за все філософію екзистенціалізму. Розглядаючи різні філософські вчення, знаходить їх “ахілесову п’яту”. Так, “для екзистенціалістів заперечення – це їх Бог… Цей Бог підтримується запереченням розуму людини”. Аналізує і трактує абсурдну чуттєвість, абсурдний світогляд, абсурдну філософію. “Абсурд – це розум, який визнає свої межі”. “Мислити – це навчитися заново бачити”. Глузд абсурдної людини спирається на очевидність, але що є очевидність, як не абсурд? Як повинна вести себе людина перед лицем світу, що його розчаровує? Тому є лише одне важливе філософське питання – питання самогубства. Для абсурдної людини питання стоїть в тому, щоб пізнати себе і утриматися на хвилі цього скачка. Розум для нього вище за все, хоча він і безплідний. Поняття абсурду приміняється також до ідеї свободи, яка є не в опорі та упорстві, а у свідомому повстанні, бунті проти існуючих умов. Але повстання означає поставити існування під питання. Людина повинна усвідомлювати, що живе лише сьогодні і нема ніякого завтра, ніякого майбутнього. Турботою про завтра людина може жити лише до зустрічі з абсурдом. Абсурд тому і абсурд, що він намагається уникнути такого вирішення, як самогубство, бо він одночасно є і свідомість, і відмова від смерті.