53. Філософія екзистенціалізму. ( праця ж.П. Сартра „Екзистенціалізм - це гуманізм”)

Екзистенціалісти - М. Хайдеггер (1899-1976), К.Ясперс (1880-1969), Же.-П.Сартар (1905-1948), А.Камю (1913-1960) - головним питанням філософії називали питання про те, як жити людині, яка його доля і який його вибір.

Згідно екзистенціалістам людина самотня на цьому світі. Він залишений «наодинці» зі своїми проблемами, і ніхто не допоможе йому. Навіть Бог, оскільки він мертвий. Якщо Бог мертвий, то все дозволено.

Ніцше запропонував свого надлюдину. Екзистенціалісти ж пропонують інший вихід. Смерть Бога перекладає відповідальність за життя на саму людину, кожен винен сам узятися за поводи своєї долі, за свій вибір. І такий вибір має бути зроблений згідно совісті, а не релігійним настановам або моральним нормам.

Людина повинна сама вирішувати, як поводитися в даній ситуації. Він сам для себе є джерелом цінностей і моральних принципів. Головне виведення екзистенціалістів: якщо існує людина, то не може сущий Бог, але якщо Бог сущий, то людина - ніщо.

«Екзістенция» дослівно позначає «існування». Філ. е-зма скрупульозно досліджує полягання людини в різних ситуаціях - страх, заклопотаність, рішучість і так далі

Необхідність вибору в неординарній ситуації, надія лише на себе, на свою совість будять вічний страх. Оскільки, на думку екзистенціалістів, ніхто не може бути упевнений в правильності свого вибору. Страх по Хайдеггеру є фундаментальним узагальненням людського буття. Оскільки кінцевим пунктом людського існування є смерть, людина повинна завжди про це пам'ятати. Життя людини - існування до смерті, перед лицем якої втрачають звичайний сенс всі цінності. Тому жити следут так, щоб після смерті про твої вчинки залишилася добра пам'ять, як пам'ять про людину, що зуміла знайти себе в хаосі миру.

Людина сама вільно вибирає свою суть, він стає тим, ким він себе робить. Проте свобода розуміється екзистенціалістами поза суспільством. Це внутрішній стан, настрій. Це свобода вибору відношення до окруж дійсності. Навіть раб може бути вільним, самоопределяя відношення до свого буття. Суспільство є безособовою загальною силою, руйнівною і пригнічуючою індивідуальність, нав'язуючи людині трафарети смаків, вдач, поглядів. Людина, яка боїться смерті, шукає порятунок в суспільстві. Проте він рятується лише уявно. Вмирає людина завжди поодинці. Саме на підставі таких роздумів Камю робить вивід: «Є сенс вмирати тільки за свободу, оскільки тільки тоді людина упевнена, що він вмирає не повністю».

54. Релігійно-філософський напрямок в філософії України

Величезної цінності вклад у розв. укр.філосоії др.пол. XIX-поч. XX ст. зробили М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевсь-кий (1866-1933) та Леся українка (1871-1913 рр.). М.П.Драгоманов визнавав вел. роль філософіїв іст.процесі, як рез. дії багатьох факторів і різних комбінацій сусп.сил. Він користувався порів-няльно-істор.методом при розгляді соц.питань. Цей метод передбачав врахування не тільки фактору часу, а й усіх тих сусп.умов, за яких відбува-ється розвиток того або ін. явища. Філ.-політологічна концпція Драгоманова полягає в тому, що укр. нація повинна розбватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про по-діл народів на державні і недержавні. Державність для укр.нації не само-ціль, а засіб самоутвердження і ду-ховного відродження. Він був при-хильником волюційного, а не револ. шляху побудови нової України. Драгоманов заклав підвалини полі-тологічної науки і публіцистики в У., вивів укр.політ.дмку на євр.рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цін-ності, особливо у питаннях станов-лення державності. І.Я.Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Головний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, все-ляти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка. Філ. Франка породжує досить важ-ливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і дум-ках, а тому в сфері духу панує найдо-рожча різноманітність, яка робить людей несхожими, цікавими і дає людям основу для єдності, братерства і любові. Філ. Франка – це яскраве втілення філ. укр.духу початку ХХ ст. Леся Українка в своїх працях розвивала діалектичний погляд на сусп., природні процеси. Поезія Л.Ук-раїнки має велике світоглядне значен-ня, а також її роздуми над долею укр. нар. Письменниця закликала укр. гро-мадкість збудитись від інертності, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства. М.С.Грушевський – це був вче-ний, що мислив широкими історико-філ.категоріями. Він розглядав народ як нац.індивід. Народ є “єдиним геро-єм історії з його ідеалами, змаган-нями, боротьбою, посміхами і помил-ками”. Селянська природа істотно визначає самобутність історії укр.нар. Іст.праці Грушевського мають неаби-яке значення для забудови укр.держа-ви і відродження самосвідомості на-роду в сучасний період.

55. Поняття свідомості, ії структура та функції. Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю. Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

56. Роль історичних осіб

Величезної цінності вклад у розв. укр.філосоії др.пол. XIX-поч. XX ст. зробили М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевсь-кий (1866-1933) та Леся українка (1871-1913 рр.). М.П.Драгоманов визнавав вел. роль філософіїв іст.процесі, як рез. дії багатьох факторів і різних комбінацій сусп.сил. Він користувався порів-няльно-істор.методом при розгляді соц.питань. Цей метод передбачав врахування не тільки фактору часу, а й усіх тих сусп.умов, за яких відбува-ється розвиток того або ін. явища. Філ.-політологічна концпція Драгоманова полягає в тому, що укр. нація повинна розбватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про по-діл народів на державні і недержавні. Державність для укр.нації не само-ціль, а засіб самоутвердження і ду-ховного відродження. Він був при-хильником волюційного, а не револ. шляху побудови нової України. Драгоманов заклав підвалини полі-тологічної науки і публіцистики в У., вивів укр.політ.дмку на євр.рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цін-ності, особливо у питаннях станов-лення державності. І.Я.Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Головний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, все-ляти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка. Філ. Франка породжує досить важ-ливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і дум-ках, а тому в сфері духу панує найдо-рожча різноманітність, яка робить людей несхожими, цікавими і дає людям основу для єдності, братерства і любові. Філ. Франка – це яскраве втілення філ. укр.духу початку ХХ ст. Леся Українка в своїх працях розвивала діалектичний погляд на сусп., природні процеси. Поезія Л.Ук-раїнки має велике світоглядне значен-ня, а також її роздуми над долею укр. нар. Письменниця закликала укр. гро-мадкість збудитись від інертності, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства. М.С.Грушевський – це був вче-ний, що мислив широкими історико-філ.категоріями. Він розглядав народ як нац.індивід. Народ є “єдиним геро-єм історії з його ідеалами, змаган-нями, боротьбою, посміхами і помил-ками”. Селянська природа істотно визначає самобутність історії укр.нар. Іст.праці Грушевського мають неаби-яке значення для забудови укр.держа-ви і відродження самосвідомості на-роду в сучасний період.