1. Запровадження християнства та його вплив на давньоруську культуру

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — агіографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята.

2. Микола Лисенко – класик українського музичного мистецтва

Микола Віталійович Лисенко –Блискучий диригент, обдарований піаніст, вдумливий педагог, засновник професійної композиторської школи, основоположник української професійної класичної музики.

Усе своє життя композитор присвятив чарівному світові української музики. Це людина, яка своїм талантом, своїм покликанням поклала на вівтар служіння українській нації все своє життя.  Микола Віталійович був також видатним ученим, що заклав своїми музично-теоритичними працями основи наукової думки про українську музику. Педагогічною діяльністю Лисенко утверджував свої теоретичні погляди: він дбав про музичну освіту на Україні, сприяв підготовці висококваліфікованих кадрів.  У 1867 р. він вирішує здобути більш грунтовніші музичні знання і для цього обирає Лейпцігську консерваторію, яка вважалась однією з найкращих у Європі. З 1869 по 1874 роки М.Лисенко перебуває у Києві, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю. В 1872 році гурток українських діячів на чолі з М.Лисенком та М.Старицьким добився дозволу на публічні вистави українських п′єс. Тоді ж ними було написано оперети «Чорноморці» та «Різдвяна ніч» (пізніше перероблена на оперу). «Чорноморці», як народна оперета, міцно ввійшла у театральний репертуар з 1872 року, а «Різдвяна ніч» з успіхом була поставлена в 1874 році у Київському оперному театрі силами акторів-аматорів. Це був початок українського національного музичного театру.

М.Лисенко писав твори майже у всіх жанрах музичного мистецтва: опери, музично-драматичні твори, кантати і хори, обробки народних пісень, камерно-інструментальні п'єси, романси, фортепіанні твори. Великий вплив на творчість композитора мав геніальний поет-революціонер Тарас Шевченко. Його полум′яні вірші наштовхнули М.Лисенка до боротьби за національне визволення рідного народу. Протягом цілого життя композитор розвивав ідеї Шевченка в музиці. Великий цикл творів під назвою «Музика до Кобзаря» охоплює близько 100 композицій, серед них три кантати: «Б′ють пороги», «На вічну пам′ять Котлялевському», «Радуйся ниво неполитая». А також хори, ансамблі, солоспіви втілили в музиці ліричні, епічні, філософські твори Шевченка. Чудові зразки різних форм і жанрів вокальної музики злилися з поезіями великого Кобзаря. Микола Лисенко був не тільки визначним композитором, а й вченим етнографом, збирачем і дослідником народно-пісенних скарбів.

Оригінальні хорові твори: «Наш отаман Гамалія», «Пливе човен», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне», «По діброві вітер віє», «Доля»; розгорнені вокально-інструментальні поеми: «Гетьмани, гетьмани», «Мені однаково»; народні думи, балади: «У неділю вранці рано», «У тієї Катерини». М.Лисенко здійснив величезну роботу щодо збирання і публікації музичного фольклору.

У 1873 році було видано першу музикознавчу працю М.Лисенко про український музичний фольклор «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм». Важливу роль в його творчості займає опера. Він пише ряд опер, кожна з яких наповнена українським змістом, українською тематикою, які ввійшли в світову скарбницю оперного мистецтва. Це такі опери як: «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Чорноморці», а також дитячі опери «Коза Дереза», «Пан Коцький» та інші. Творчу й педагогічну роботу М.В.Лисенко поєднує з музично-громадською діяльністю . Він виступає у пресі з питань музики, спілкується зі своїми слухачами на авторських концертах. У 1908 році М.Лисенко очолив товариство «Український клуб», який проводив значну громадсько-просвітницьку діяльність – організовував літературні та музичні вечори, влаштовував курси для народних вчителів, створив комітети для сприяння спорудженню пам’ятника Т.Шевченку до відзначення 50-х роковин від дня смерті поета, які очолив сам композитор. Постійна напружена праця підірвала здоров′я композитора і 6 листопада 1912 року через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось.

М.Лисенко залишив після себе цілу плеяду талановитих композиторів і послідовників: К. Стеценко, М. Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.Ревуцький та інші, які все своє життя продовжували ту велику справу, яку розпочав М. Лисенко.  Микола Лисенко – великий син своєї нації і його по праву вважають корифеєм української класичної музики.

Білет 8