2)Українські громади та їх роль у розвитку української культури у другій половині хіх ст.

Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Осередком національно-культурної роботи у 70—90-х роках XIX століття стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.інші

Так розпочався рух, який став одним із основних духовних та ідеологічних витоків відродження нашої держави. «Громади» другої половини XIX століття об'єднували кращих представників національної інтелігенції, громадських діячів, вчених, освітян, літераторів, студентської молоді тощо.

Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876 p., який забороняв друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Окремий пункт Указу стосувався персонально М. Драгоманова і П. Чубинського, яким заборонили жити в Україні. Рятуючись від репресій імперської влади, М. Драгоманов, М. Зібер і С. Подолинський виїхали за кордон ^[7].

У 1878—1882 pp. M. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. В основі запропонованої ним альтернативи були:

• демократизм (парламентська влада, надання громадянам демократичних прав і свобод);

• федералізм (децентралізація, запровадження громадського самоврядування, розбудова держави знизу вгору, Україна — автономне утворення у складі федеративної Російської республіки);

• європеїзм (зв´язок країни із Західною Європою — джерело прогресивного розвитку);

• культурництво (визвольна боротьба має вестися винятково просвітницькими формами та методами);

• еволюційність (прагматичне висування поміркованих вимог, підштовхування знизу реформаційного процесу).

Громадами у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив, головним чином, на національне визволення.

Попри те що громадам різних політичних напрямів були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв´язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів ^[3].

1)Культура давніх кочових племен

Кочовими племенами можна назвати такі археологічні культури Бронзового віку: зрубна культура, сабатинівська культура,катакомбна культура, бондарихинська культура та ін

КАТАКОМБНА КУЛЬТУРА — поширена у степових районах від Добруджі до Південного Приуралля. На території України виділяються інгульська та споріднена з нею азовсько-дніпровська культури, донецька та харківсько-воронезька культури. Назву отримала від поховальної споруди — катакомби, яка являє собою підземну камеру, до якої веде вертикальний або похилий колодязь-шахта. Померлі лежать зібгані на боці (переважно схід ареалу) або випростані на спині (захід ареалу). Населення катакомбної культури мало високорозвинуте господарство, де переважало скотарство (подекуди мобільного типу), металургія, інші ремесла. Були поширені складні поховальні ритуали, в т.ч. деформація та моделювання черепів. У носіїв катакомбної культури виявлена значна соціальна стратифікація: виділяється правляча верхівка, воєначальники, жерці, воїни. Відомі храми типу зіккуратів (Молочанське святилище). За своїм походженням катакомбна культура тісно пов'язана з Близьким Сходом. Одні дослідники пояснюють це звичайними культурними впливами, інші — приходом мігрантів.

Зрубна культура — археологічна культура бронзового віку, поширена в степовій і лісостеповій зонах Європ. частини СРСР у 2-й пол. 2 — на поч. 1-го тис. до н. е. Виділив її В. О. Городцов на поч. 20 ст. На тер. України досліджено численні поселення, могильники і скарби 3. к. Поселення містилися на надзаплавних терасах річок і звичайно складалися з кількох десятків жител — землянок або напівземлянок. Поховання— кургани, гол. чин. у ямах, в яких влаштовано дерев'яні зруби (звідси й назва культури). У племен 3. к., які жили в районі Дніпрових порогів, поширеним типом поховальної споруди була кам'яна скриня. Померлих ховали в скорченому стані. Для посуду 3. к. характерні гострореберні посудини та банки, оздоблені геом. орнаментом і скісними насічками або валиком під вінцями. Носії 3. к. користувалися бронзовими знаряддями праці й зброєю, а також кістяними виробами. Осн. заняття племен 3. к.— землеробство й скотарство. Племена 3. к. жили патріархально-родовим ладом, що був на початковій стадії розкладу.

Сабатинівська культура - культура пізнього періоду бронзової доби, поширена в Південній Україні, носіями якої були між іншими племена зрубної культури; вперше досліджена поблизу с. Сабатинівки Ульяновського району Кіровоградської області

Для сабатинівської культури характеристичні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характеристичні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання — курганні та ґрунтові могильники.

Племена сабатинівської культури жили з хліборобства і скотарства. Було розвинене бронзоливарне ремесло (знайдено різноманітні серпи, сокири-кельти, наконечникисписів, кинджали, з прикрас — шпильки, підвіски, браслети) і торгівля.

Бондарихинська - археологічна культура пізнього етапу бронзового віку на території Дніпровського лісостепового лівобережжя. Поселення відкрито 1953 в урочищі Бондариха поблизу м. Ізюма (звідси і назва). Для Б. к. характерні неукріплені поселення. При розкопках їх виявлено залишки напів-землянкових і наземних жител, знайдено форми для відливання кельтів (сокир), крем'яні вкладні для серпів, глиняний посуд, залізні шильця і ніж (одні з найраніших залізних виробів у Сх. Європі), кістяні знаряддя тощо. Осн. заняття племен - землеробство і скотарство. Б. к. існувала з кін. 2-го тис. до 8 (або 7) ст. до н. е. Іл. с. 528.

Білет 5