5. Міфічний рівень масової свідомості в аспекті оптимізму/песимізму

Масова свідомість постійно відслідковується соціологами на предмет співвідношення оптимістів/песимістів. Так, за даними аналітичної доповіді, адресованої президенту Росії (1992 р.), песимісти посідають у всіляких соціологічних струк­турах від 40 до 74%. При цьому особлива увага приділяєть­ся балансу оптимістів/песимістів у різних групах лідерів думок. Більше всього оптимістів виявилося серед депутатів Росії, депутатів Мосради, а також серед підприємців та жур­налістів (близько 40%). Песимістів більш за все серед керів­ників наукових асоціацій і творчих спілок (90% песимістів проти 3% оптимістів).

Відповідно, якщо ми візьмемо віковий зріз, то "зіткнення" з життям найсильніше б'є саме по молоді. За російськими даними, майже кожна друга людина (42%) визнала свої пер-шопочаткові уявлення про роботу такими, що не збулися³⁰⁸. Це дуже цікава цифра, оскільки вона відображає ніби перехід з міфічного рівня уявлень на реальний. Вона властива саме молоді, позаяк доросле населення шляхом безкінечного про­цесу адаптації вже не відчуває реальності подібного переходу.

Ми сьогодні не виробляємо інформаційного і культурного продукту, розрахованого саме на цей тип аудиторії. Помил­кою багатьох мас-медіа значною мірою є розмита орієнтація на аудиторію, зокрема немає не тільки вікової, а й професій­ної орієнтації. Дуже важливим нам уявляється те, що немає регіональної орієнтації. Наша со­ціологія також показує різкі регіональні невідповідності. По-перше, це різкі відмінності політичних переваг, про що свідчать вибори. По-друге, люди відчувають дефіцит можливості пишатися успіхами своєї держави — 72% опитаних у Донецьку, 65% — у Сімфе­рополі, 57% — у Львові, 53% — у Києві. 50% — у Донецьку і 55% — у Сімферополі кажуть, що їм не вистачає саме ми­нулого суспільства. У Львові це кожен п'ятий, у Києві — 29%³¹⁰. Одне з російських опитувань показало, що "часто" відчували належність до "радянського народу": в 1992 р. — 24,6%, в 1993 р. — 20%³¹¹. А відповідно до сьогоднішнього ностальгічного перегляду кінофільмів радянського періоду по телебаченню подібні цифри слід вважати заниженими. Згадаємо також, наприклад, новорічне шоу "Давні пісні про головне", повністю побудоване в стилі ретро. Такі ж дані ха­рактерні й для інших країн, навіть у колишній НДР "майже 79% східних німців переконані, що в НДР були не тільки негативні сторони... Лише 18% колишніх жителів НДР вва­жають себе громадянами Німеччини"³¹². Отже, почуття три­вожності, песимізму на відміну від оптимізму формується значною мірою і такими символічними факторами, як при­належність до минулого суспільства, відсутність "материн­ської" уваги з боку сучасних владних структур.

У сучасному світі саме телебачення розглядається як ка­нал з менеджменту соціальної напруженості, з переведенням її в інші форми. Так, у Великобританії зазначається, що, на­приклад, змагання у танцях (телевізійні танцювальні чемпіо­нати) набирають бурхливого розвитку саме в період важкого матеріального становища. Згадаємо відповідне функціону­вання фільмів у СРСР, коли люди дивилися багато разів один і той же фільм. Кінофестивалі останнього часу, як на свій подив зазначають критики, виносять на перше місце не "чорнуху", а стрічки протилежної спрямованості. "Оптимізм сьо­годні в моді", — говорив один з таких звітів. Успіх "мильних опер" у жіночій аудиторії лежить у тій самій площині. Як й інститут "сповіді" в католицизмі, який дослідники тракту­ють як перший варіант психоаналізу.

У цілому необхідно почати будівництво "антиміфу" щодо створеного в головах людей "міфу" про неправильно обра­ний шлях. Не можна орієнтуватися тільки на минуле, насе­лення має побачити можливості позитивного вирішення не в минулому, а в майбутньому. Тільки це може стати запору­кою оздоровлення сьогоднішнього ненормального психічно­го стану, який на побутовому рівні проявляється як у три­вожності, так і в агресивності. Політична апатія, невихід людей на вибори теж стоять у цьому списку. Негативний заряд, що накопичився сьогодні в суспільстві, потребує своєї розрядки. Краще, якщо подібна розрядка пройде заданим шляхом. Су­спільство без мети і майбутнього вибухонебезпечне.