Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Спеціальність 5.03050702 “Комерційна діяльність”

Дисципліна Підприємницька діяльність

Тема 4.

Технологія заснування власної справи

Лекція № 6.

Започаткування підприємницької діяльності

План.

1. Способи організації бізнесу.

2. Сутність державної реєстрації підприємницької діяльності.

3. Документальне оформлення державної реєстрації

Ключові терміни та поняття :

Способи входження в бізнес, державна реєстрація, державний реєстратор, єдиний державний реєстр, реєстраційна картка, свідоцтво про державну реєстрацію,

Література ( основна )

1. Господарський кодекс України.

2. Виноградська А.М. Основи підприємництва, с.,293-300.

3. Виноградська А.М. Основи підприємництва : Навчальний посібник. Друге видання, перероб. І допов. – К.: Кондор, 2008, с. 302-308, 328-336.

4. Захарчин Г.М. Основи підприємництва, с. 111-169, 374-386, 404-405; Підприємництво і менеджмент : Навч. Посіб. Для студентів неекономічних спеціальностей/ Ярошевич Н.Б., Берлінг Р.З., Гавриляк А.С., с. 23-31.

5. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво, с.38-40.

6. Цигилик І.І., Криховецька З.М., Пане вник Т.М. Основи підприємництва, с.40-42

Література (додаткова)

1. Бутинець Ф.Ф., „Основи бізнесу”, с. 141-150, 255-261.

2. Полянко В.В., Круглявко А.В. Основи підприємництва : Навчальний посібник , с. 75-76, 79-81;

Тема : Започаткування підприємницької діяльності

План.

1. Способи організації бізнесу.

2. Сутність державної реєстрації підприємницької діяльності.

3. Документальне оформлення державної реєстрації

Питання 1. Способи організації бізнесу.

На шляху свого функціонування суб'єкту підприємництва доводиться проходити стадію, пов'язану з вибором способів вхо­дження в бізнес. Кожний підприємець, який бажає розпочати свою справу, повинен ще до початку діяльності порахувати як ціну входження в бізнес, так і виходу з нього, враховуючи всі фактори організації діяльності й орієнтуючись при цьому на сві­тову практику організації бізнесу. Світова практика пропонує три основні способи входження в бізнес, показані на рис.1 .

Рис. 1 Способи входження в бізнес

Вибираючи спосіб входження в бізнес, до уваги беруть такі фактори:

• можливість реалізувати свій власний потенціал;

• фінансові можливості;

• швидкість входження в бізнес;

• наявність підприємницької ідеї;

• вид бізнесу і стратегічні перспективи;

• інші ринкові фактори.

Якщо у майбутнього підприємця є гроші та ідея, доцільно створити власне підприємство і в цьому випадку необхідно по­слідовно пройти всі етапи започаткування підприємницької діяльності, Початковий етап створення нового бізнесу, оскільки все ро­биться вперше і є високий ступінь ризику, вимагає від підпри­ємця значних зусиль, організаторських здібностей, кмітли­вості та оперативності у проходженні всіх етапів і налаго­дженні ділових контактів.

При створенні власного бізнесу враховують такі важливі моменти:

• вибір місцезнаходження підприємства;

• одержання різноманітних дозволів на початок функціо­нування бізнесу;

• пошук приміщення для офісу та операційної діяльності й їх облаштування;

• формування структури підприємства;

• підбір кадрового потенціалу;

• налагодження ділових контактів.

Вибираючи місцезнаходження і розміщення свого підпри­ємства, керуються факторами, відображеними на рис. 2.

- 2 -

Рис. 2. Фактори, які впливають на вибір місцезнаходження підприємства

Після вибору місцезнаходження (чи загалом регіону) необ­хідно визначити місце розміщення підприємства всередині об­раного регіону (місто, приміська зона, сільська зона), керую­чись порівняльними ознаками.

Вибір місцезнаходження і розміщення підприємства зале­жить від виду підприємницької діяльності.

Для комерційного підприємства велике значення має вибір приміщення. Дешеві приміщення вибирають підприємства, які мають високий прибуток і низький товарооборот; стійкий попит; високі витрати, пов'язані зі збутом яким необхідно ба­гато місця для внутрішніх вітрин та посилена реклама і това- ропросування.

Започаткування власної справи пов'язане з необхідністю одержання багатьох дозволів. Дозвіл є документом, який на­дає підприємцеві право доступу до інфраструктури чи право на початок роботи з дотримання норм безпеки проведення робіт у зайнятих приміщеннях, санітарних норм випуску продукції тощо. Дозволи належить одержувати до початку функціону­вання підприємства, використання будівель, переобладнання офісу, або будівництва споруд чи встановлення кіоску, па­вільйону тощо.

Обов'язковим для підприємців є дозволи на початок роботи від органів державного пожежного нагляду, органів державної санітарно-епідеміологічної служби та органів державного на­гляду за охороною праці, а також дозволи на відведення зе­мельної ділянки та будівництво і на придбання приміщень.

Дозволи, що видаються для здійснення господарської діяль­ності, вимагають дотримання певних норм як у плануванні но­вого будівництва чи переобладнанні приміщення, так і для робіт, які слід при цьому проводити. Ці норми стосуються і відведення місця під будівництво об'єкта чи встановлення кіоску, а також використання приміщення. Зазвичай ці нор­ми розробляються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими на здійснення державної політики щодо забез­печення безпеки ведення робіт, випуску і реалізації продукції та надання послуг, а затверджуються вони або цими ж органами, або Кабінетом Міністрів України за їх поданням. У визначених законодавством випадках такі норми можуть також розробля­тись і затверджуватись місцевими органами влади.

В Україні нараховуються десятки різних дозволів, та визна­чити їх точну кількість важко з огляду на певні труднощі. По- перше, незважаючи на те, що більшість дозволів, які видають державні органи, є уніфікованими в усіх регіонах, на практиці місцеві органи влади вводять дозволи, які в інших регіонах або містах не запроваджуються. По-друге, різницю між дозволом, погодженням та експертизою не завжди чітко визначено, тобто відсутні стабільні критерії для їх однозначного розмежування.

При створенні власного бізнесу підприємець зіштовхується ще з однією проблемою — вибором назви підприємства. Назва підприємства чи товару — це важливий фактор у політиці біз­несу, який значною мірою зумовлений його етикою. Про ко­мерційну цінність імені підприємства свідчить такий факт: се­редня британська чи американська компанія оцінюється на фондовому ринку у два рази дорожче ніж її балансова вартість, а компанія із сильною торговою маркою — у чотири рази. При ви­

- 3 -

борі назви необхідно консультуватися з маркетологом, психо­логом, дизайнером, тобто різними спеціалістами зі створення імені торгової марки.

Наука і мистецтво створювати імена, назви су­б'єктів підприємства називається семонемікою.

Вітчизняні підприємці, вибираючи назву підприємству, здебільшого керуються такими підходами:

1. власне ім'я чи прізвище — це перше, що спадає підприєм­цю на думку, коли він стикається із проблемою найменування свого бізнесу. І тому маємо цілу низку "Вікторів" та "Вікторій".

Зауваження. Спочатку потрібно завоювати собі ім'я у про­фесійному колі і тільки потім перетворювати його в товарну марку (приклад: Ів Сен-Лоран чи Михаїл Воронін). В іншому випадку це називається "павлиною пихатістю";

2. для назв підприємств використовують імена богів, зокре­ма античних на чолі із самими Зевсом. Серед таких назв найпо- пулярнішими є Меркурій (він же Гермес).

Зауваження. Перед вибором імені, заглянувши в міфологіч­ний словник, треба ознайомитися, чому покровительствував той чи інший бог;

3. "скромніші" підприємці звертаються за допомогою до ал­фавіту, зокрема грецького. І маємо цілий ряд "Дельт", "Гамм", "Омег";

4. географічні назви — це тяга до минулого, адже за ра­дянських часів одних колгоспів із назвою "Україна" було по­над сотні.

Зауваження. Цей підхід із категорії провінціальних, ос­кільки такі назви, прив'язані до певної місцевості, не відомі широкому загалу і можуть викликати різні асоціації;

5. описові назви — "Меблі", "Сантехніка", "Нерухомість" мають конкретний характер, але більше підходять до дрібних торговель­них фірм, оскільки окреслюють їх сферу діяльності.

Зауваження. Солідний виробник не повинен використову­вати "загальні слова", за якими важко визначити свою торгову марку;

6. використання абревіатури — досить популярного типу словоутворення. Цей підхід використовують за відсутності СВІ­ЖИХ ідей.

Зауваження.Новоутворене слово має бути приємним на зву­чання і не довгим (наприклад, ІВМ, але не ППОПУ);

7. використання символізму (рослинний і тваринний світ) — це досить поширений підхід;

8. оригінальний підхід, який би використовував магію впли­ву абсолютно нових слів (для прикладу, "Хегох", "Косіак") трапляється дуже рідко.

Отже, перед тим, як підібрати назву для свого бізнесу, треба добре подумати, бо від цього буде залежати її позиціонування на ринку.

Рис. 5.3. Фактори, які впливають на вибір назви підприємства

При виборі назви підприємства беруть до уваги фактори, ві­дображені на рис. 5.3.

Чинне законодавство встановлює певні вимоги до наймену­вання суб'єктів підприємництва, зокрема заборонено^-.

1) використовувати в найменуванні повні або скорочені на­зви органів державної влади, місцевого самоврядування та похідних від них найменувань. Однак, якщо в найменуванні підприємства є прив'язка до назв території, то це не супере­чить закону (наприклад, "Український хліб", "Житомирський льон" тощо); - 4 -

2. використовувати в найменуванні суб'єкта підприємниц­тва тотожні найменування;

вживати в найменуванні слово "фірма". Проходження всіх етапів на шляху створення свого бізнесу — це велика школа гарту для підприємця в ринковому вирі. А кожний вдалий крок — це міні-успіх на шляху реалізації своєї ідеї. Дуже часто цей етап дається підприємцю найважче через відсутність досвіду, необхідних засобів підтримки, руйнуван­ня романтичного ореола в прагненні швидкого успіху. Але здо- лання його — це для підприємця поступ й утвердження свого статусу у сфері бізнесу.

Отже, спосіб входження в бізнес шляхом створення власного підприємства має свої переваги і недоліки, основні з яких відо­бражені на рис. 4.

Рис. 4. Переваги і недоліки створення власного бізнесу

Придбання існуючого бізнесу

Якщо підприємець не має власної ідеї, але володіє достат­ньою сумою коштів, то він може скористатися ще одним спосо­бом входження в бізнес — придбати уже сформований існую­чий бізнес. У цьому випадку об'єкт придбання треба детально вивчити й оцінити за багатьма аспектами: фінансовою стійкіс­тю, операційною діяльністю, маркетингом, мотивацією про­давця, перспективою. Так, при оцінці фінансового стану необхі­дно ознайомитися із фінансовими документами підприємства, впевнитися у точності відображених у них даних, проаналізу вати інформацію аудиторських перевірок, провести інспекцію матеріально-технічної бази, порівняти дані підприємства із середньостатистичними для такого типу підприємств й оцінити альтернативні щляхи вкладення інвестицій.

На практиці використовують кілька варіантів придбання існу­ючого бізнесу, найпоширеніші з яких відображено на рис. 5.

Рис. 5. Варіанти придбання існуючого бізнесу

- 5 -

Вибираючи один із зазначених варіантів, керуються факто­рами, відображеними на рис. 6

Рис. 6. Фактори вибору варіанта придбання існуючого бізнесу

При купівлі-продажу підприємства або інших комерційних структур важливо пам'ятати про те, що саме є предметом уго­ди — цілісний майновий комплекс, корпоративні права, юри­дична особа як єдиний об'єкт чи щось інше. Якщо мова йде про продаж тільки корпоративних прав, то вони мають свою, як правило, договірну вартість (як домовились, стільки і коштує). Якщо йдеться про цілісний майновий комплекс, то тут зовсім інша ціна з прив'язкою до балансової вартості (завищення або заниження, відповідно, впливає на оподаткування).

Визначення корпоративних прав можна знайти у п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (із наступними змін, і доп.). Визначення цілісного майнового комплексу дається у п. 3.2.8. ст. З Закону "Про податок на додану вартість".

Якщо ж йдеться про громадян-власників, то на практиці купівля-продаж підприємства найчастіше здійснюється шля­хом простої реєстрації зміни власників. Отже, при купівлі вже існуючого підприємства найскладні­ше питання — визначення його вартості. Є три методи (поши­рені в західній практиці) оцінки вартості фірми: балансовий, метод доходів, ринковий.

Коли дохід фірми визначає, в основному, вартість її майна, а витрати на створення нового бізнесу не дуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, використовують балан­совий метод.

Метою купівлі бізнесу є купівля його майбутнього (потен­ційно можливого) доходу, тому поширенішим є метод доходів із його різновидами — додаткових доходів, капіталізованих доходів, майбутніх доходів. Кожний із названих методів має свої недоліки та переваги, тому доцільно визначати вартість бізнесу за кількома із них, обрав­ши при цьому найефективніший варіант для конкретного ви­падку. Кінцева ціна фірми встановлюється у процесі перего­ворів між покупцем і продавцем.

Цей спосіб входження в бізнес має переваги і недоліки, ві­дображені на рис. 7.

Рис. 7. Переваги і недоліки придбання існуючого бізнесу

- 6 -

Система франчайзингу

Якщо у майбутнього підприємця немає ані грошей, ані ідеї, але є бажання займатися підприємництвом, то можна ско­ристатися третім способом — франчайзингом.

Франчайзинг — це своєрідний тип організації малого бізне­су, який функціонує як частина єдиного комплексу. Франчай­зинг базується на угоді між великими корпораціями (франчайзери) і малими фірмами (франчайзі) або малими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв, відобра­жених на рис. 8.

Франчайзинг значно зменшує ризик організації бізнесу на старті.

Рис. 8. Учасники франчайзингових відносин

Через систему франчайзингу власник інвестує малий бізнес нематеріальними активами. Як форма ведення бізнесу фран­чайзинг має давню історію, яка починається із середньовічної Англії, коли громадянам видавали франшизу (дозвіл) на про­даж товарів на території міста. Ера сучасного франчайзингу почалась у 50-х роках XX ст. Значний вклад у розвиток цього виду бізнесу внесли трендові компанії Канади, Франції, Німеч­чини, Японії, Великобританії, Австралії. Статистика свідчить, що через кожні вісім хвилин у світі народжується один франчайзі. Успішний розвиток франчайзингу в Україні можливий лише при належному правовому захисті інтелектуальної вла­сності відповідно до міжнародних норм і прийнятті Закону "Про франчайзинг". Серед національних франчайзерів може­мо виділити відомі "Піца Челентано" і "Картопляна хата". Ро­бота, запропонована під цими брендами, цікава тим, що тут за З—ЗО тис. грн можна стати співучасником мережі фаст-фудів.

За оцінками Мінекономіки, нині в Україні підписано близько 100 франчайзингових контрактів, третина з яких охоплює ри­нок нафтопродуктів, а четверта частина — системи фаст-фуд.

До стандартних умов договору франчайзингу належать:

• передача прав на використання товарного знака, фірм N-го найменування, ноу-хау-технологій і т. ін.;

• зобов'язання франчайзера провести попередню підготов­ку і навчання персоналу франчайзі;

• право франчайзера контролювати процес виробництва товарів чи надання послуг франчайзі;

• зобов'язання франчайзі щодо дотримання технологічних стандартів і вимог до якості продукції;

• встановлення чіткої процедури взаєморозрахунків і її строге дотримання.

Найперспективнішими напрямами розвитку франчайзингу є:

1. підприємства харчування;

2. автотранспортні підприємства;

3. побутове обслуговування;

4. обслуговування бізнесу;

5. розваги, мандрівки, спорт;

6. охорона здоров'я;

7. будівельні послуги;

8. навчальні центри;

9. роздрібна торгівля.

- 7 -

Переваги франчайзингової системи:

• зменшення ризику входження в бізнес;

• забезпечення високого конкурентного статусу на ринку завдяки відомому імені, товарному знаку, іміджу;

• гарантія якості товарів, послуг;

• зменшення витрат на рекламу;

• забезпечення високого рівня підготовки та під­вищення кваліфікації кадрів; забезпечення ефективного інвестування капі­талу;

• кращі фінансово-кредитні можливості.

Однак укладення франчайзного контракту для підприємця має і ряд недоліків.

Недоліки франчайзингової системи:

• неможливість реалізувати власні задуми;

• значні обмеження у прийнятті самостійних рі­шень стосовно свого бізнесу;

• необхідність дотримання операційних стан­дартів;

• зменшення доходів у зв'язку з придбанням фран­чайзі та постійними платежами франчайзеру.

Питання 2 . Сутність державної реєстрація підприємницької діяльності.

Початок підприємницької діяльності настає з моменту дер­жавної реєстрації суб'єктів підприємництва та набуття ними прав юридичної особи. Ця процедура важлива для підприєм­ця, оскільки на цій стадії він уперше проходить "школу вижи­вання", стикаючись із різними проявами функціонально-інс- титуціонального середовища підприємництва.

Технологічно набуття прав суб'єкта підприємництва вклю­чає такі стадії:

• Проводяться збори засновників, на яких приймається рі­шення про створення підприємства відповідного статусу та ор­ганізаційної форми. Ця стадія завершується оформленням протоколу про рішення зборів і це один із перших документів, які підприємець кладе в попередньо підготовлену папку. Формуються засновницькі документи залежно від орга­нізаційно-правової форми майбутнього підприємства.

• В установі банку відкривається тимчасовий рахунок для внесення 50 % СК (для ТзОВ), а у філії Ощадбанку вноситься плата за державну реєстрацію, підтверджена відповідною кви­танцією.

• Нотаріально засвідчуються підписи засновників на зас­новницьких документах.

• Проводиться резервування найменування юридичної осо­би, яке має містити інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Отже, для початку функціонування підприємства та отримання ним статусу юридичної особи, воно повинно пройти державну реєстрацію, яка завершує процес створення підприємства.

Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців - це документальне засвідчення створення юридичної особи, засвідчення факту набуття фізичною особою статусу підприємця.

Здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації розглядається як адміністративне правопорушення, а в окремих випадках трактується як карний злочин. Тому державна реєстрація підприємства, яке створюється, є обов'язковою.

Державна реєстрація проводиться за принципом "одного ві­кна", роль якого виконує державний реєстратор.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-під- приємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі держав­ній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок державної реєстрації визначено у Законі України „Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003 № 755-ІУ.

У Законі № 755 закладено механізм «єдиного вікна», при якому для реєстрації достатньо звернутися до держреєстратора з необхідним пакетом документів і _Пр_Ойти державну реєстрацію. Реєстрація в податкових органах, органах статистики, Пенсійного фонду і фондах соціального страхування відбудеться «автоматично». Отже, для особи яка реєструється, повинна була відпасти необхідність «оббивання порогів» перелічених вище держорганів.

Але... на жаль... новий механізм реєстрації, перереєстрації, зняття з реєстрації повною мірою так і не запрацював, незважаючи на те що Закон №755 набрав чинності ще з 1 липня 2004 року. Причин тут кілька. – 8 -

Основна з них — це те, що набрання чинності Законом № 755 вимагає внесення змін до чинних законів України (усього їх 25), що стосуються питання реєстрації в тих чи інших органах, з метою їх приведення до єдиного розуміння процесу реєстрації по-новому.

На рис. 1. схематично показано дії, які необхідно здійснити на початковому етапі функціонування фізичної особи — приватного підприємця, а також зазначено органи, до яких слід звертатися з метою реєстрації та забезпечення необхідних умов його діяльності.

У табл. 2 наведено процес реєстрації фізичної особи в розрізі конкретних термінів, передбачених для реєстрації, і переліків документів, надання яких необхідно для здійснення реєстрації в тому чи іншому органі.

Аналізуючи Закон №755, можна зазначити, що в ньому проглядається натяк на реєстрацію за принципом «єдиного вікна».

Так, у п. 5 ст. 43 цього документа зазначено таке:

«Державний реєстратор не пізніше наступного дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов'язаний подати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про здійснення державної реєстрації фізичної особи — підприємця із зазначенням номера і дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомостей з реєстраційної картки... для взяття фізичної особи — підприємця на облік».

Тобто законодавець, очевидно, вирішивши полегшити життя майбутньому підприємцю, щоб той не гаяв часу, сил і коштів на .відвідування численних держорганів з метою реєстрації в кожному з них, прописав, що підприємця беруть на облік у цих органах на підставі повідомлення реєстратора і відомостей з реєстраційної картки.

Але...

Перше. У Законі № 755 ідеться про взяття на облік. А якщо звернутися до документів, що стосуються Пенсійного фонду і фондів тимчасової непрацездатності, безробіття, нещасного випадку, то в них ідеться про реєстрацію підприємця як страхувальника, а не про взяття на облік. На облік беруть тільки в податковому органі (!).

Разом з тим віднедавна порядок проходження реєстрації в Пенсійному фонді змінився. Пов'язано це з появою Тимчасового порядку взяття на облік і зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України

юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців як платників страхових внесків (затверджено постановою правління ПФУ від 21.06.2005р. №10-1, далі- Порядок №10-1). Згідно з цим Порядком дію пункту 3 «Реєстрація страхувальників і застрахованих осіб та облік платників страхових внесків» Інструкції №21-1 тимчасово призупинено (для юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців). Замість нього проблему реєстрації, а точніше, постановки па облік у Пенсійному фонді тепер регулює Порядок № 10-1.

Отже, нововведення №1. Узяття на облік (реєстрація)* новоствореного підприємця в органі Пенсійного фонду тепер у будь-якому випадку відбуватиметься без участі підприємця (його представника).

Тобто повною мірою запрацює (вже запрацював) задум розробників Закону № 755'- держреєстратор після реєстрації громадянина як підприємця надсилає (у тому числі і Пенсійному фонду) відповідне повідомлення і відомості з реєстраційної картки; Пенсійний фонд на підставі цих документів бере підприємця на облік (реєструє). І край! Ніяких додаткових відвідувань для взяття на облік (реєстрації) у Пенсійному фонді не вимагається.

Інформацію про те, що підприємця взято на облік у Пенсійному фонді, та іншу необхідну інформацію (на які рахунки сплачувати внески тощо) Пенсійний фонд надсилає підприємцю поштою з повідомленням про вручення. Тобто постановка на облік (реєстрація) підприємця відбувається ніби автоматично. Відвідувати для цього Пенсійний фонд не потрібно.

Реєстрація в Пенсійному фонді змін (якщо змінюються прізвище та/або ім'я та/або по батькові підприємця та/або місцепроживання** підприємця) відбувається так само— безконтактно. Підприємцю досить зареєструвати такі зміни у держреєстратора. Далі все відбувається без його участі.

Зауважимо, що такий механізм не стосується громадян — непідприємців (нотаріусів тощо).

Друге. У Законі № 755 зазначається лише про те, що підприємця беруть на облік у податковому органі та у фондах. У той же час в інших законах, інструкціях як і раніше містяться норми, що зобов'язують підприємця реєструватися у Фонді безробіття. Є відповідальність за непроходження такої реєстрації.

При цьому не можна сказати, що Закон №755 вступає в суперечність з іншими документами. Він

- 9 -

регулює порядок державної реєстрації громадянина як підприємця, а реєстрація₍ наприклад, у Пенсійному фонді — це зовсім інша реєстрація — реєстрація як страхувальника. Виходить, що є і взяття на облік, і реєстрація.

Третє. Підприємцю в будь-якому разі після проходження держреєстрації потрібно звертатися до податкового органу, а до соцфондів підприємцю відразу йти не треба (якщо в нього немає найманих працівників). Може статися так, що до соцфондів підприємець за весь час свого підприємництва так жодного разу і не загляне. При цьому виникає запитання: невже підприємця поставлять на облік у соцфондах як добровільного платника внесків без його на те згоди? Навряд чи таке можливо.

Як це слід розуміти?

На наш погляд, це вказує на те, що законодавцю повною мірою не вдалося реалізувати в Законі № 755 механізм реєстрації за принципом єдиного вікна (на законодавчому рівні).

Таким чином, і після 01.07.2004р. новозареєстрованим підприємцям у звичайному порядку доведеться відвідувати і податковий орган, і Пенсійний фонд (принаймні попервах).

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен пе­ревищувати трьох робочих днів з дати надходження докумен­тів для проведення державної реєстрації юридичної особи, піс­ля чого підприємцю видається свідоцтво про державну ре­єстрацію (оригінал і три копії).

Порядок передачі державному реєстратору ідентифікацій­них кодів Єдиного державного реєстру підприємств та органі­зацій України для внесення їх до реєстраційної картки визна­чається спеціально уповноваженим органом з питань держав­ної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади у сфері статистики.

Державний реєстратор після внесення до Єдиного держав­ного реєстру запису про проведення державної реєстрації юри­дичної особи зобов'язаний сформувати реєстраційну справу, в якій, зокрема, будуть зберігатися документи, що подаються для проведення державної реєстрації, тобто один екземпляр оригіналів установчих документів, документи, що подаються для проведення державної реєстрації змін до установчих доку­ментів та інші.

Відомості про юридичну та фізичну особу-підприємця вклю­чаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення за­писів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних кар­ток.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юри­дичну особу:

1. повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності;

2. ідентифікаційний код юридичної особи;

3. форма власності;

4. організаційно-правова форма;

5. місцезнаходження юридичної особи;

6. перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, ідентифікаційний код фізичної особи — платника податків, якщо засновник — фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа;

7. основні види діяльності;

8. прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчи­няти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх ідентифікаційні номери фізичних осіб — платників податків;

9. дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи;

10. дані про розмір статутного фонду (статутного або складе­ного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного фонду (ста­тутного або складеного капіталу) на дату проведення держав­ної реєстрації та закінчення його формування;

11. дата та номер запису про проведення державної реєстра­ції юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього;

12. підстави для відмови у проведенні державної реєстрації;

13. серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

14. дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них;

15. підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;

16. дата та номер запису про скасування державної реєстра­ції змін до установчих документів юридичної особи;

17. дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсій­ного фонду України, фондів соціального страхування;

- 10 -

18. дані про відокремлені підрозділи юридичної особи;

19. дані про перебування юридичної особи в процесі припи­нення, зокрема дата реєстрації рішення засновників (учасни­ків) уповноважених ними органів про припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, лікві­даційну комісію тощо);

20. дата та номер запису про державну реєстрацію припинен­ня юридичної особи, підстава для його внесення;

21. дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, підстава для його внесення;

22. місце проведення державної реєстрації, а також місце проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим За­коном;

23. місцезнаходження реєстраційної справи;

24. дані про видачу виписок, витягів, довідок із Єдиного дер­жавного реєстру;

25. прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію юридичної особи, внесла зміни до цього запису або внесла за­пис про державну реєстрацію припинення юридичної особи;

26. дата передачі реєстраційної справи до державної архівної установи, адреса її знаходження.

Особливості державної реєстрації юридичних осіб-підприємців :

1. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної подат­кової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєс­трації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесен­ня відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відо­мості з реєстраційної картки на проведення державної реєстра­ції юридичної особи.

2. В управлінні статистики проводиться реєстрація суб'єкта підприємництва на основі повідомлення державного реєстра­тора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

3. У податковій адміністрації здійснюється реєстрація су­б'єкта підприємництва як майбутнього платника і відбуваєть­ся знайомство з його податковим інспектором.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєс­траційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Строк взяття на облік суб'єкта підприємництва органом податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.

10. У районному відділі внутрішніх справ отримується доз­віл на виготовлення печатки і штампів. Для одержання дозво­лу суб'єкт підприємництва подає копію свідоцтва про держав­ну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником і додаткового погодження не по­требують, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печатки і штампів.

Протягом п'яти робочих днів із дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготов­лення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.

11. В установі банку відкривається розрахунковий рахунок підприємства. Підставою для відкриття рахунку в будь-яких банках є свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підпри­ємництва та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби.

12. Паралельна реєстрація в Пенсійному фонді України та фондах соціального страхування на підставі повідомлення дер­жавного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи. У кожній із цих інституцій присвоюється свій реєстраційний номер для суб'єкта підприємництва і вида­ються бланки звітності

Є певний порядок проведення державної реєстрації фізич­ної особи-підприємця : Державний реєстратор за відсутності підстав для залишен­ня документів, які подані для проведення державної реєстра­ції фізичної особи-підприємця, без розгляду зобов'язаний пе­ревірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про про­ведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на

- 11 -

проведення дер­жавної реєстрації фізичної особи-підприємця. Строк держав­ної реєстрації фізичної особи-підприємця не повинен переви­щувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприєм- ця має бути оформлене державним реєстратором і видане (надіслане рекомендованим листом) заявнику не пізніше на­ступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця зазначаються:

• ім'я фізичної особи-підприємця;

• ідентифікаційний номер фізичної особи — платника по­датків та інших обов'язкових платежів із Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів (далі — ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків);

• місце проживання фізичної особи-підприємця;

• дата проведення державної реєстрації;

• місце проведення державної реєстрації;

• прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується держав­ним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобо­в'язаний передати відповідним органам статистики, держав­ної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів со­ціального страхування повідомлення про проведення держав­ної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного дер­жавного реєстру та відомості з реєстраційної картки на прове­дення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи-підприємця на облік.

Започаткування власної справи вимагає відповідних кош­тів, і не тільки для створення статутного капіталу. Усі витрати на створення власної справи можна умовно поділити на дві ка­тегорії: обов'язкові платежі та гонорари. До першої категорії (обов'язкові платежі) належать: плата за нотаріальне посвід­чення установчих документів, реєстраційний збір за державну реєстрацію підприємства, нотаріальне посвідчення зразків під­писів на банківській картці, відкриття розрахункового рахун­ку, дозвіл РВВС на виготовлення печатки і штампів, внески до статутного фонду. Гонорари найчастіше сплачуються за розроб­ку установчих документів і реєстрацію підприємства. Отже, державна реєстрація суб'єктів підприємництва і надалі зали­шається порівняно громіздкою і вимагає розробки та прийнят­тя відповідних заходів на урядовому рівні, спрямованих на її спрощення.

З моменту отримання свідоцтва про реєстрацію підприємство набуває статусу юридичної особи. Проте слід зазначити, що і після юри­дичного оформлення створення підприємства (фірми) організаційний період ще триває. Відбувається, зокрема, остаточне формування ор­ганів управління, розроблюють і затверджують відповідні внутрішні організаційні регламенти функціонування підприємства, встановлюють процедури роботи і взаємодії структурних підрозділів, співробітників та ін. Цей процес у структурах підприємницького бізнесу відбувається по-різному. Корективи тут вносить ринок, прискорюючи чи гальмуючи організаційний період.

Питання 3 . Документальне оформлення державної реєстрації.

Збір документів

Для юридичних осіб цей пакет містить

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реестраци юридичної особи

2) нотаріально засвідчену копію рішення засновників або >повноважсною і йми органу про створення юридичної особи (окрім прив ііноіо і ідприємства)

3) тва примірники установчих документів

4) документ що засвідч; с внесення реєсіращиного збору за проведе шя державної реєстрації юридичної особи

5) току мент який підтверджує що власник сплатив свій внесок до егттутиого капіталу (при його формуванні)

6) якщо проводилося резервування найменування юридичної особи подасться відповідна довідка з Єдиного державного реєстру

7) якщо документи подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто державному реєстратору додат ково пред являються - 12 -

паспорт та документ що засвідчує його повноваження

8) а також тля

ВАТ звіг про проведення підписки на акції який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондовою ринку України

селянського (фермерського господарства) - копію Державного акта на право приватної власності зігновника на землю або копію Державного акту на право постійного користування землею засновником або нотаріально засвідчену копію договору про право

користування землею засновником зокрема на ;мовач оренди

Для фізичних осіб-тдприємців цей пакет містить

Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов язкових плаатежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації

Зібравши необхідні папери можна звертатися до органів державної реестрації

- 13 -

Контрольні питання :

1. Які способи входження в бізнес пропонує світова практика?

2. Якими критеріями керуються при виборі способу вхо­дження в бізнес?

3. У якому випадку вибирають спосіб входження в бізнес ?

4. Шляхом створення власного підприємства Які переваги та недоліки створення нового підприємс­тва?

5. У чому полягає проблема вибору місцезнаходження і роз­міщення свого бізнесу?

6. Яке питання є найскладнішим при купівлі вже існуючо­го бізнесу?

7. Чому виникла необхідність у використанні різних ме­тодів оцінки вартості підприємства?

8. У чому полягає сутність франчайзингових відносин?

9. Що дає система франчайзингових відносин франчайзеру і франчайзі?

10. Які перспективи розвитку франчайзингових відносин в Україні?

11. Як проводиться державна реєстрація суб'єктів підприєм­ництва?

12. Для чого створюється єдиний державний реєстр?

13. Вкажіть різницю в переліку документів, необхідних для державної реєстрації фізичних та юридичних осіб-підприємців.

Викладач : __________ Пронак І.М.