Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Спеціальність 5.03050702 “Комерційна діяльність”

Дисципліна Підприємницька діяльність

Тема 6.

Формування підприємницького капіталу

Лекція № 9. Форми фінансової підтримки підприємництва План.

1. Джерела фінансування діяльності підприємства.

2. Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.

3. Порядок формування статутного капіталу.

Ключові терміни та поняття :

Фінанси, фінансова діяльність, внутрішні джерела фінансування, зовнішні джерела фінансування, лізинг, лізингова операція, переваги та недоліки лізингу, факторинг, форфейтинг, факторингова операція, переваги та недоліки факторингу, статутний капітал, функції татутног капіталу, вклади до статутного капіталу, структура статутного капіталу

Література ( основна )

1. Бутинець Ф.Ф.Основи бізнесу : Навчальний посібник.. - 2-е вид., доп. і перероб. / Бутинець Ф.Ф., Романчик К.В. – Житомир : ПП „Рута”, 2004, с. 101-111

2. Захарчин Г.М. Основи підприємництва : Навч. Посіб.- К.: Знання, 2008 – Вища освіта ХХІ століття, с. 92-111

3. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво : Навч. Посіб. – К.: Знання-Прес, 2008, с.364-371

Література ( додаткова )

1. Донець Л.І.Основи підприємництва. : Навчальний посібник./ Донець Л.І., Романенко Н.Г, с. 70-74;

2. Цигилик І.І. Основи підприємництва : Навчальний посібник../ Цигилик І.І., Криховецька З.М., Пане вник Т.М. – 2-ге вид., перероб та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2007,с. 38-40;

Тема : Форми фінансової підтримки підприємництва

План.

1. Джерела фінансування діяльності підприємства.

2. Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.

3. Порядок формування статутного капіталу.

Питання 1. Поняття установчих документів підприємства.

У процесі діяльності господарюючі суб'єкти отримують грошові доходи, які стають джерелом утворення фондів грошових коштів. Використання останніх сприяє забезпеченню стабільної господарської діяльності підприємства, його виробничого та соціального розвитку. Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, який у подальшому розподіляється між різними галузями народного господарства для наступного споживання.

Отже, фінанси - це сукупність економічних грошових відносин, пов'язаних із формуванням, використанням і розподілом грошових надходжень і фондів грошових коштів для забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Тобто, господарюючі суб'єкти вступають у різноманітні економічні грошові відносини. Ці відносини забезпечують безперебійну діяльність підприємства, його роботу як єдиного механізму. Вони різні за формою реалізації та сутністю. Проте усі фінансові відносини можна згрупувати наступним чином (рис. ).

Рис. Фінансові відносини підприємства

Незважаючи на те, що зазначені відносини є грошовими, участь підприємства у них вимагає забезпечення його певними ресурсами:

• природними (володіння, наприклад. земельними, водними ресурсами або правом на їх використання);

• матеріальними (володіння на правах власності або отримання можливості використання будівель, споруд, виробничого обладнання, транспортних засобів - необоротних активів - засобів праці, матеріалів, сировини для виробництва продукції, запасних частин, товарів - оборотних засобів - або предметів праці);

• трудовими (наявність працівників і робітників за необхідними для роботи підприємства спеціальностями та відповідною кваліфікацією);

• фінансовими (наявність певної суми грошових коштів, створених фондів, необхідних для забезпечення потреб підприємства). Звернемо увагу, що саме володіння фінансовими ресурсами дозволяє господарюючому суб'єкту бути забезпеченим матеріальними, природними, трудовими ресурсами, а також досягати позитивних результатів своєї діяльності.

Це пояснюється тим, що підприємство повинно мати можливість сплатити кошти:

1) за використання у своїй господарській діяльності земельних ділянок, води, інших природних ресурсів;

2) за будівлі та споруди, придбані підприємством, обладнання, сировину та матеріали, необхідні для виробництва продукції;

3) за роботу, що виконана працівниками у процесі виготовлення продукції, управління підприємством тощо.

Грошові кошти - це одна із складових ресурсів підприємства, що допомагає забезпечити основну мету

- 2 -

його діяльності - отримання прибутку. Самі ж грошові кошти - найважливіший засіб її реалізації: для безперебійної роботи будь-яке підприємство потребує постійної наявності таких ресурсів. Успіх підприємницької діяльності практично гарантований, якщо господарюючий суб'єкт буде мати стабільні джерела отримання грошових коштів і зможе їх ефективно використовувати.

Якщо ж підприємство не забезпечене фінансовими ресурсами, у нього не вистачає власних коштів для оплати наведених вище витрат, воно буде змушене скорочувати виробництво, а в кінцевому випадку - оголосити себе банкрутом, визнавши свою неплатоспроможність (детальніше про це див. у лекції 12).

Отже, фінанси як сукупність економічних грошових відносин, пов'язаних із формуванням, використанням і розподілом грошових надходжень і фондів грошових коштів, повинні забезпечувати ефективну діяльність підприємства. Вона, у свою чергу, полягає у раціональному використанні всіх видів ресурсів підприємства, отриманні прибутку.

Для ефективної діяльності підприємству необхідні різні види ресурсів, наявність яких найчастіше забезпечується фінансовими. Проте фінансові ресурси не можуть з'явитися на підприємстві за одним помахом чарівної палички: вони формуються у процесі його діяльності, за необхідності отримуються з джерел, безпосередньо не пов'язаних із функціонуванням підприємства. Процес забезпечення господарюючого суб'єкта фінансовими ресурсами має назву фінансування діяльності підприємства.

Для ефективного здійснення цього процесу та уникнення кризових ситуацій керівництву господарюючого суб'єкта необхідно пам'ятати, що склад і структура фінансових ресурсів підприємства зумовлена, насамперед, обсягом виробництва. Разом з тим, саме від величини фінансових ресурсів підприємства залежить зростання виробництва, соціально-економічний розвиток підприємства.

Тому для здійснення правильного вибору політики щодо фінансування підприємства керівництву обов'язково потрібно знати відповідь на наступні питання

У якому розмірі необхідні ресурси ?

Які види ресурсів необхідні ?

На який строк необхідні ресурси ?

Відповідь на перше та друге питання можна дати, використовуючи результати таких процедур як нормування (визначення норм витрачання ресурсів, прибутку), планування (встановлення послідовності дій із досягнення певної мети). Вони забезпечують більш точні та економічно обґрунтовані, а тому, надійніші показники. До речі, дані для їх обчислення надає бухгалтерський облік.

Для вирішення третього питання керівництво підприємства повинне перш за все оцінити наявність, склад і структуру власних фінансових ресурсів. По-друге, пам'ятати, що існують різні шляхи надходження на підприємство грошових коштів та інших цінностей - джерела фінансування господарської діяльності.

В економічній літературі розглядають різні ознаки класифікації джерел фінансування господарської діяльності. Однак, найчастіше спеціалісти розглядають внутрішні [або власні] та зовнішні [залучені) джерела формування фінансових ресурсів підприємств.

Внутрішні джерела фінансування

Перший вид фінансування називається "внутрішнім", оскільки ресурси підприємства акумулюються або шляхом отримання майнових внесків юридичних чи фізичних осіб (для створення підприємства або безоплатних внесків), або формуються у результаті діяльності господарюючих суб'єктів (прибуток, амортизація).

Одним із основних внутрішніх джерел фінансування є статутний капітал.

Нагадаємо, що під статутним капіталом розуміють суму грошових коштів, оборотних і необоротних активів, наданих засновниками при створенні підприємства для здійснення ним господарської діяльності (цей капітал є стартовим для суб'єктів підприємницької діяльності).

Метою формування резервів підприємства є необхідність господарюючого суб'єкта постійно знаходитися у робочому стані, у будь-який час бути спроможним сплатити свої борги перед бюджетом, постачальниками, виконати зобов'язання перед покупцями. Створення резервів є одним із елементів правильної організації діяльності підприємства. Ще у Стародавньому Єгипті (у період зведення пірамід) було запроваджено формування державою резервів - на випадок неврожаїв. Це потрібно було для забезпечення безперервного процесу будівництва славетних споруд.

І сьогодні, витрачаючи частину прибутку на створення і формування резервів, керівництво підприємства дотримується правила: "Краще витратити певну частину коштів сьогодні за власним

- 3 -

бажанням, ніж втратити в декілька разів більше через непередбачувані обставини в майбутньому". І ця політика є дійсно виправданою. Кошти резерву є недоторканими за умов звичайної діяльності. Проте, саме вони допомагають господарюючому суб'єкту залишатися у робочому стані (зберегти фінансову незалежність) за несприятливих обставин.

Одним із внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства є безоплатні внески фізичних і юридичних осіб, членів трудового колективу. Такі внески також відносяться до внутрішніх джерел фінансування діяльності підприємства, оскільки вони не є боргами господарюючого суб'єкта: ці ресурси не потрібно повертати тим, хто їх надав підприємству. В сучасних умовах найбільш яскравим прикладом такого джерела фінансування є благодійна допомога або благодійні внески.

Основним джерелом забезпечення грошовими коштами та іншими ресурсами суб'єкта господарювання є прибуток. Прибуток є основним показником ефективної діяльності підприємства. Величина цього показника залежить від багатьох факторів, найважливішим з яких є співвідношення доходів (коштів або матеріальних цінностей, отриманих підприємством від продажу продукції, іншого майна, виконання робіт, надання послуг) і витрат (послуг, коштів і матеріальних цінностей, які були використані господарюючим суб'єктом для забезпечення виробництва продукції, надання послуг тощо).

Прибуток є джерелом розширення виробництва, формування різних фондів і резервів. Порядок їх створення за рахунок прибутку підприємства визначається нормативними документами, які регулюють діяльність підприємства, його установчими документами, економічною передбачливістю та розрахунками підприємства.

Втрату засобами праці - необоротними активами - своєї вартості у процесі виробництва або забезпечення діяльності підприємства називають амортизацією.

Внутрішні джерела фінансування (або їх ще називають власними коштами, власними джерелами), відіграють вирішальну роль в організації діяльності підприємств. Наявність у підприємства власних коштів у достатній мірі забезпечує його фінансову самостійність, тобто можливість самостійно приймати рішення щодо напрямів

діяльності підприємства та нести за них відповідальність. Крім того, наявність у підприємств у достатній мірі власних джерел фінансування забезпечує його фінансову стійкість, тобто спроможність стабільно працювати навіть за несприятливих для цього умов.

Зовнішні джерела фінансування

Уявіть ситуацію: Ви маєте кімнату в гуртожитку, автомобіль, мобільний телефон, інші речі, а також грошові заощадження в сумі 12500 грн. Оцінивши свої можливості, Ви вирішили придбати двокімнатну квартиру, не продаючи при цьому інших речей. Для реалізації задуму Вам необхідно 15850 грн., тобто не вистачає 3350 грн. власних коштів, але квартиру купувати будете - вирішили позичити грошові кошти в банку, тобто взяти кредит.

Залучення засобів із зовнішніх джерел (грошові кошти інших підприємств, банківських установ не можна назвати власними коштами) також є дуже важливим, оскільки скорочує загальну потребу господарюючого суб'єкта у власних коштах, стимулюючи одночасно до більш ефективного використання останніх.

Усі підприємницькі структури на певному етапі своєї діяльності у більшій чи меншій мірі відчувають дефіцит вільних грошових коштів, інших ресурсів. У такі моменти для підприємства особливо важливими є зовнішні джерела фінансування їх особливістю є те, що ресурси надходять на підприємство від інших господарюючих суб'єктів і підлягають обов'язковому поверненню тим, хто їх надав.

Підприємства, які позичили грошові кошти або матеріальні цінності іншим, називаються кредиторами чи позикодавцями. Юридичні чи фізичні особи, які отримали таку позику, мають назву боржників (також їх називають позичальниками або дебіторами). І, відповідно до Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, викопати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо).

Перехід до ринкової системи господарювання, запровадження комерційних засад діяльності підприємств, приватизація державних підприємств передбачають поєднання внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування господарюючих суб'єктів.

Залучення підприємством коштів із зовнішніх джерел - питання досить складне та потребує детальних розрахунків, виваженості при прийнятті рішення щодо використання таких фінансових ресурсів. Отримуючи кошти із зовнішніх джерел, керівництво повинне оцінювати економічну ситуацію в

- 4 -

державі, яка може чинити визначальний вплив на процес фінансування підприємства. Так, потрібно враховувати вплив системи оподатковування, ситуацію на ринку банківських кредитів (що впливає на величину плати за користування кредитом) і на ринку цінних паперів (аналіз його стану дозволяє оцінити ефективність такого виду залучення коштів як випуск цінних паперів).

У процесі фінансування діяльності підприємства важливе значення мас співвідношення джерел формування його фінансових ресурсів. Збільшення частини власних джерел фінансування позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, результати його діяльності. Значна сума залучених коштів ускладнює роботу підприємства, вимагає додаткових витрат на сплату відсотків за користування банківськими кредитами, дивідендів за випущеними акціями, доходів на облігації.

Слід пам'ятати: співвідношення власних і залучених джерел фінансування не є для підприємства постійною величиною, - воно може змінюватися залежно від господарської і ринкової кон'юнктури, від стану та розвитку національної економіки, від вимог державних контролюючих органів.

Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів. А для цього необхідно здійснити економічно обгрунтовані розрахунки, правильно оцінити економічну ситуацію в державі.

Питання 2. Нетрадиційні джерела фінансування підприємницької діяльності: лізинг, факторинг.

У випадку нестачі власних вільних коштів для проведення певних операцій підприємство може отримати їх із зовнішніх джерел.

Для нашої держави ще кілька років тому найбільш типовим і найбільш поширеним зовнішнім джерелом фінансування були кредити. Лише зовсім недавно дещо ширше почали використовуватися й інші способи залучення коштів господарюючими суб'єктами. Ці джерела можна об'єднати в окрему групу під назвою нетрадиційні джерела, фінансування, оскільки вони все ще залишаються досить рідкісними у сфері підприємництва нашої держави. Проте, саме ці джерела залучення ресурсів підприємствами можуть виявитися значно вигіднішими за традиційні.

Висвітлення питання про лізинг як форму фінансової підтримки підприємництва необхідно починати зі з'ясування сутності цієї опе­рації.

Відомо, що підприємці задовольняють свої потреби у модерні­зації основних фондів (машин, устаткування, інших видів майна) як за рахунок власних, так і з використанням позичкових коштів. Пла­та за кредити на ці потреби здійснюється з прибутку підприємства. Однак отримати значний кредит на придбання дорогого устаткуван­ня, особливо малим та середнім підприємствам, досить складно вна­слідок відсутності надійних гарантій його повернення.

Враховуючи складнощі фінансування капітальних витрат, у міжнародній практиці розроблено схему фінансування із застосу­ванням елементів оренди та кредитних зобов'язань, у якій фінансо­вий та матеріальний аспекти об'єднані в єдиний комплекс відносин, що дістав назву лізингу. Економічна сутність лізингу полягає у при­дбанні орендодавцем на прохання орендаря у виробника майна на умовах купівлі-продажу, з одночасним оформленням передачі устаткування у використання підприємству договором фінансового лізингу. Цей вид фінансових операцій застосовується, насамперед тоді, коли вирішується проблема швидкого промислового освоєння технічних інновацій, що потребують значних капіталовкладень. Найбільш поширені лізингові операції у таких галузях, як авіацій­ний, морський, автомобільний транспорт, сільське господарство, будів­ництво, деякі галузі промисловості. Об'єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, будівлі та споруди виробничого призначення, цілісні майнові комплекси.

Лізинг - це спосіб підприємством необхідного обладнання, інших необоротних активів в умовах недостатності власних грошових коштів на такі цілі.

Для того, щоб зрозуміти призначення та особливості лізингу, розглянемо механізм проведення даної операції на прикладі.

Припустимо, що авіакомпанія "Повітряні шляхи" вирішила придбати новий пасажирський літак АН-140 в українського підприємства 'Політ". Придбання літака пов'язане зі збільшенням замовлень на квитки на рейси авіакомпанії. За результатами оцінки майна та грошових коштів "Повітряних шляхів" встановлено, що власних коштів авіакомпанії для придбання літака не вистачить. Отримання кредиту в банку на такі цілі є дорогою процедурою (потрібен довгостроковий кредит). Тому керівництво авіакомпанії "Повітряні шляхи" вирішило діяти по-іншому.

- 5 -

За договором і попередньою домовленістю авіакомпанії "Повітряні шляхи" з приватним банком "Наш Банк" останній придбав у підприємства "Політ" літак АН-140. Після цього банк надав авіакомпанії придбаний літак у користування на 10 років за обумовлену в договорі лізингу плату.

Таким чином, авіаперевізник отримав необхідний йому засіб (на умовах оренди), не витративши велику суму коштів і не створивши при цьому боргу.

Суб'єкт підприємницької діяльності, що придбає засоби (у нашому прикладі— банк "Наш Банк"), називається лізингодавцем. Підприємство, що виготовляє продукцію, надає послуги (наприклад, "Повітряні шляхи"), яке отримує у користування цінності від лізингодавця має назву чізингоодержувач. Продавці (постачальники) майна (такі як підприємство "Політ") також є учасниками лізингових

відносин. Названі юридичні особи є суб'єктами лізингу.

Об'єктом лізингу виступають ті матеріальні цінності, які надаються у користування лізингоодержувачу (у нашому прикладі - це літак АН-140).

У цілому, порядок здійснення лізингової операції можна зобразити наступним чином (рис.).

1-укладання трьохстороннього договору лізингу лізингодавцем з лізингоодержувачем і постачальником;

2 - оплата постачальнику вартості обладнання;

3 — поставка обладнання лізингоодержувачу;

4 - оплата лізингодавцю за отримане майно.

Рис. Схема здійснення лізингової операції

Такої схеми взаємовідносин при проведенні лізингових операцій дотримується більшість господарюючих суб'єктів України на сучасному етапі розвитку економічних відносин у нашій державі.

Послуги лізингу є значно дорожчими за послуги звичайної оренди, оскільки включають і плату за послуги лізингової компанії, і відсотки за кредит, отриманий для придбання майна. Підприємства-виробники погоджуються на такі умови, оскільки мають можливість отримати необхідне їм обладнання або сировину заздалегідь обумовлених зразків.

Отже, лізинг - це господарська операція, за якою суб'єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) за умовами лізингового договору передає іншому суб'єкту підприємницької діяльності (лізингоодержувачу) матеріальні цінності для використання у підприємницькій діяльності на визначений строк і за визначену плату.

Звернемо увагу, що у нашому прикладі банк "Наш Банк'' міг купити літак і без попередньої домовленості з авіакомпанією. Такі відносини мали б назву прямий лізинг. Тобто у першому прикладі нами був описаний механізм здійснення непрямого лізингу.

Варто відмітити, що лізинг ' - недосконалий спосіб отримання необхідного майна. Спеціалісти виділяють наступні переваги та недоліки лізингу :

© "Переваги"

• можливість використання нового, сучасного, але дорогого устаткування

• відсутність необхідності оплати повної вартості цього устаткування відразу ж після його отримання - оплата за корисіування устаткуванням вноситься поступово

® "Недоліки".

• устаткування не належить лізингоодержувачу, а тому в будь-який момент може бути вилучене у нього

• значні витрати часу на підготовку договорів лізингу

• складність організації лізингових відносин через наявність кількох учасників лізингу

Одночасно лізинг є досить зручним і вигідним інструментом для підприємств, які тільки починають свою діяльність, а також для підприємств, які мають застарілі засоби праці.

З історії

Виникнення лізингу пов'язують із IX століттям, коли торговці у Венеції здавали в оренду власникам кораблів дуже дорогі якорі

- 6 -

Сам термін "лізинг" (від англійського слова "to lease" «надавати в користування") набув поширення з 1877 року. Тоді телефонна компанія "Веll" прийняла рішення продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. Корінь " lease" у перекладі з грецької означає "розчинення». Проте у багатьох країнах термін "Іеазіпд" використовується частіше, ніж його еквівалент на мові країни. В українській мові еквівалента терміну "лізинг" немає.*

В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам, іцо потрапили у скрутне фінансове становище. Лізинг також вигідний для підприємства-виробника, оскільки надає можливість придбати дороге, складне, а часом і рідкісне обладнання значної вартості.

Об'єкти лізингу досить різноманітні. У наш час за допомогою лізингової операції можна отримати нафтопереробні комплекси, атомні електростанції, канцелярські товари, велику рогату худобу. Проте найпоширенішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, програмне забезпечення тощо.

У Світі цікавого Лізинг обладнання у промисловості та будівництві найбільш

широке використання знайшов у Італії — 59,6 %, Франції — 53,4 %, Іспанії-46,9 %, Австрії-49,0 %, Угорщині - 51,0 %.

Із сектором приватних послуг найбільший обсяг лізингових контрактів укладений в Німеччині — 53,5 %, Великобританії — 53,5 %, Нідерландах - 48,9 %, Швеції--53,6 %, Болгарії- 71,4 %.

У Фінляндії в лізингових компаній велика кітькість клієнтів в секторі державних послуг — 35,6 %, а лізингові операції з приватними користувачами розповсюджені в Швейцарії'- 49,8 %, Ірландії— 37 %, Австрії'- 31,7 % і Угорщині — 20 %.

У ст. 1 Закону України "Про лізинг" дається таке визначення лізингу:

Лізинг — це "підприємницька діяльність, яка спрямована на інвес­тування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в на­данні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набу- вається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингодав­цем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержу- вачем періодичних лізингових платежів."

Обов'язковими учасниками лізингової угоди є:

• орендодавець (банк, кредитна установа або лізингова фірма- орендодавець) — підприємство або установа, що спеціалізується на купівлі майна виробничого призначення, яке воно здає в оренду;

• орендар — підприємство, що бере в оренду засоби виробниц­тва для його використання;

• постачальник (виробник) — промислове або інше підприєм­ство, продукція якого вибрана орендарем.

Крім того, у лізинговій угоді може брати участь брокер, який є посередником, організує весь комплекс лізингової угоди.

Правовою формою лізингової операції є або тристороння угода про лізинг, або два пов'язаних між собою договори: купівлі-прода- жу й оренди (лізингу). У межах довгострокової оренди виділяють дві основних форми лізингових операцій — фінансовий та опера­тивний лізинг. Оперативна оренда (лізинг) передбачає передачу орен­дного права використання основних фондів, що належать орендо­давцю, на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації з обов'язковим поверненням цих фондів орендодавцю. Право влас­ності на орендовані основні фонди залишається у орендодавця про­тягом усього терміну оренди.

Фінансова оренда (лізинг) передбачає придбання орендодавцем основних фондів за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування цими основними фондами на термін, не менший за термін їх повної амортизації із обов'язковою переда­чею орендареві права власності. Як правило, протягом терміну дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взя­того в оренду майна. Лізинг уособлює певну форму довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі та погашається клієнтом на виплату. Лізинговий кредит уособлює відносини між юридични­ми особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжу­ються складанням лізингової угоди. Лізинг — це форма товарного кредиту.

Крім того, у відповіді слід виділити різні форми лізингу, розкри­ти їх зміст. Виділяють такі форми лізингу:

• зворотний;

• пайовий;

• міжнародний.

- 7 -

Одночасно слід звернути увагу на відмінності лізингу від дого­вору оренди. По-перше, угода укладається на весь термін амортиза­ційної служби виробів. По-друге, вартість об'єкта оренди погашаєть­ся частинами, з віднесенням витрат на рахунок собівартості продук­ції, що випускається користувачем. По-третє, передбачається, якщо інше не обумовлено договором, право орендаря після закінчення амор­тизаційного терміну купити устаткування (опціон). І нарешті: за лізин­гом користувач фактично розраховується із орендодавцем на умовах кредитної угоди, тобто якщо об'єкт буде випадково зруйнований, орен­дар має сплатити орендні платежі в сумі, передбаченій договором.

У табл. представлені стадії здійснення лізингової угоди з виділенням змісту відповідних процедур.

Таблиця Процедура здійснення лізингової угоди

Етапи	Стадії здійснення лізингової угоди
1-й етап	Визначення усіх умов та особливостей кожної угоди; вирішення питання про джерела фінансування угоди; оформлення заявки майбутнього лізингоодержувача; висновки про кредитоспроможність клієнта та розрахунки ефективності лізингового проекту
2-й етап	Підготовка договору про купівлю-продаж об'єкта лізингу; акт про прийом лізингу в експлуатацію; договір на технічне обслуговування майна, що передається у лізинг; договір на страхування об'єкта лізингу
3-й етап	Використання об'єкта лізингу; відображення лізингових операцій в обліку та звітності; виплата лізингодавачеві лізингових платежів

Лізинг не скасовує традиційних форм фінансування та кредиту­вання основних фондів, а є їх доповненням. Перехід майна лізинго- одержувача після завершення договору лізингу можливий за залиш­ковою вартістю.

Як правило, лізинг значно вигідніший від використання позич­кових коштів. Однак при прийнятті рішення необхідно врахувати умови лізингодавця, митні платежі та обраний процент дисконту­вання. Найчастіше його намагаються узгодити з рухом готівки та рівнем ризику. Практично в усіх випадках при виборі "купівля — лізинг" ризик приблизно однаковий.

Слід зазначити, що лізинг містить досить цікаві можливості для підприємця, якщо врахувати різноманітність похідних форм лізин­гу. Наприклад, зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем у лізингоотримувача його майна з наступною передачею в оренду про­давцеві. Це дає змогу кредитору стати власником майна боржника з наступною передачею власності в оренду, тобто дає змогу як контро­лювати майно, так і зберегти працездатність позичальника.

Практика застосування лізингу такими компаніями, як "Укр- річфлот", "Київська Русь" свідчить про такі переваги:

фінансовий лізинг надає можливості ефективного фінансуван­ня капіталовкладень без потреби негайної мобілізації значних фінан­сових ресурсів. На цій основі з'являються передумови для проведен­ня реструктуризації виробництва: адже цей процес забирає до двох років — від випуску обладнання до виходу підприємства на проектну потужність і отримання запланованих грошових надходжень;

— при здійсненні операційного лізингу власність на майно, що орендується, зберігається за лізингодавцем, що дає йому певні га­рантії проти фінансових ризиків;

• лізингові платежі відносяться на витрати виробництва лізин- гоотримувача, що зменшує їх реальний розмір та послаблює фінан­совий тиск;

• при проведенні операційного лізингу відбувається збалансо­ване фінансування, що дає змогу підприємству-лізингоотримувачу мобілізувати більше фінансових ресурсів, залишаючись при цьому в межах встановлених кредиторами нормативів (дотримання, насам­перед, коефіцієнтів ліквідності та максимальної заборгованості).

Активізація лізингових операцій мала б позитивний ефект на макроекономічному рівні: для підприємств багатьох галузей (ма­шинобудування, літакобудування та ін.) лізинг є можливою формою стимулювання попиту на продукцію, активізації взаємодії виробників та споживачів на ринкових засадах.

- 8 -

Факторинг як інструмент фінансування підприємницьких проектів

При фінансуванні підприємницьких операцій використовують­ся специфічні послуги кредитного характеру, серед яких значного поширення у світовій банківській практиці набули факторинг та форфейтинг.

Після продажу товарів, надання послуг підприємству часто доводиіься очікувати надходження грошових коштів від покупців.

Останні можуть бути потрібні підприємству негайно для здійснення певної господарської операції. У такій ситуації можна продати (уступити за певну оплату) борги. Розглянемо на прикладі здійснення такої операції.

ТзОВ "Альфа" продало свою продукцію - побутові кип'ятильники - на суму 100 тис.грн. оптовій торговій компанії "1000 дрібниць" з умовою, що торгова компанія сплатить грошові кошти за кип'ятильники протягом 60 днів.

Через 10 днів після поставки продукції компанії "1000 дрібниць" до ТзОВ "Альфа" надійшла ділова пропозиція від посередницької компанії "УкрВторМетал". Дана компанія пропонує поставити товариству сировину для виготовлення кип'ятильників за вигідними для виробника цінами. Проте у ТзОВ "Альфа" на той момент не було грошових коштів. Тому його адміністрація звернулася до філіалу АППБ "Аваль" з пропозицією продажу боргу торгової компанії "1000 дрібниць". Банк дав свою згоду виплатити товариству "Альфа" одразу 80 тис.грн. Інші 15 тис.грн. банк зобов'язався сплатити після того, як компанія "1000 дрібниць" погасить свої борги. Решту 5 тис. грн. буде спрямовано на оплату банківських послуг за проведення такої операції.

У результаті здійснення такої угоди ТзОВ "Альфа" зекономило власні кошти на придбання сировини, а банк отримав дохід у вигляді різниці між сумою боргу покупця і сумою, виплаченою ТзОВ "Альфа" у рахунок погашення заборгованості (80 тис. грн. + 15 тис. грн.) і плати за факторингові послуги (5 тис. грн.).

Запам'ятайте! При здійсненні факторингу підприємство, що продає свої борги фінансовій установі (наприклад, ТзОВ "Альфа"), називається клієнтом. Установа, що купує борги, - а це

може бути як спеціалізована факторингова фірма, так і банк, - має назву фактор. Слід відмітити, що факторингові фірми, зазвичай, тісно пов'язані з банками або ж належать їм.

Операція, проведення якої наведено у прикладі, мас назву факторинг, тобто переуступка третій стороні (фактору) постачальником (клієнтом) неоплачених покупцями боргів і, відповідно, права платежу за ними.

Операції з продажу боргів здійснюються на підставі договору факторингу. Він укладається між факюром і клієнтом тільки після оцінки платоспроможності дебіторів. Коли договір факторингу укладено, до відома боржника (дебітора) доводиться, що він повинен сплачувати кошти для погашення боріів не продавцю товарів (робіт, послуг), а факторинговій фірмі (банку).

Звертаючись до послуг факторингу, підприємство мас можливість поміняти свої борги на грошові кошти у будь-який погрібний момент і тим самим поліпшити власний фінансовий стан. При цьому господарюючий суб'єкт позбувається ризику непогашення боргів (ненадходження оплати, який бере на себе факторингова фірма. Крім тою. у підприємства-кредитора (клієнта) скорочуються витрати на обслуговування його дебіторської заборгованості.

З історії

Вперше факторингові послуги були - Американським банком у Бостоні в 1947 році

Поряд з перевагами, що їх надає використання факторингу у діяльності підприємства, слід відзначити і недоліки факт орингових угод

© "Переваги '

•швидке повернення коштів у оборот

• зняття проблеми з повернення боргу

® "Недоліки":

•втрата частини коштів (сптата відсотків за послуги факторингової фірми чи банку)

Практичне здійснення факторингової операції за сучасної економічної ситуації в нашій державі ускладнене. Однією з причин є проблема оцінки фінансового стану (платоспроможності) підприємства-боржника. висока ймовірність неповернення боргів дебіторами. У зв"язку з цим факторингові операції не можуть здійснюватися за короткий період час> та є дорогими (високою є вартість таких банківських послуг).

Отже, лізинг і факторинг є досить суттєвими нетрадиційними джерелами фінансування для діючих

- 9 -

підприємств і тих. які лише розпочинають свою діяльність. Причому лізинг є суттєвою допомогою для новостворених підприємств. Факторинг дозволяє покращити фінансовий стан суб'єктів господарювання за наявності значної заборгованості дебіторів.

Факторингові (для зовнішньоекономічної діяльності — форфейтингові) операції — це операції з надбання і відступлення грошових вимог, передачі права на стягнення боргів.

Факторинг — різновид торговельно-комісійної операції, поєдна­ної з кредитуванням обігового капіталу клієнта, включає інкасуван­ня дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних та валютних ризиків.

У загальному вигляді факторинг можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплаче- них боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслу­говування постачальника.

При з'ясуванні суті факторингу слід зазначити, що це — вид послуг у сфері фінансування, що полягає у купівлі фактор-фірмою платіжних зобов'язань своїх клієнтів та здісненні операцій з грошо­вих розрахунків, тобто перетворення боргів на готівку. Факторин­гові операції є досить поширеними серед західних кредиторів: на­штовхнувшись на неплатоспроможність боржника і не маючи мож­ливості очікувати поліпшення ситуації, він намагається продати ці борги з певною знижкою. Факторинг є ефективною системою ліквід­ності та зменшення фінансового ризику для нових підприємств, які не бажають брати на себе виконання роботи з перевірки платоспро­можності своїх клієнтів, ведення бухгалтерського обліку відносно своїх клієнтів (вимог до них) і зацікавлені у швидкому одержанні грошей за своїми рахунками. Таким чином, факторинг — це комі­сійно-посередницькі послуги, які фактор надає клієнтові у процесі здійснення останнім розрахунків за товари та послуги з кредиту­ванням його оборотного капіталу.

Далі з'ясування можливостей операцій факторингу має базува­тися на висвітленні таких ознак:

• наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

• ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

• інкасування його заборгованості;

• страхування постачальника від кредитного ризику.

Одночасно факторинг не можна ототожнювати з цесією.

Головна мета факторингу полягає в інкасуванні дебіторських ра­хунків своїх клієнтів і одержанні належних на їхню користь пла­тежів. Основу факторинг-фінансування становить угода про факто­ринг, у межах якої клієнт пропонує факторинг-фірмі купити всі його вимоги до дебіторів. Після перевірки платоспроможності окремих дебіторів останнім, за потреби, надається ліміт, після чого факторинг- фірма бере на себе ризик неплатоспроможності у розмірі наданого кредиту. Тобто факторингові операції, на відміну від застави, перед­бачають продаж рахунків факторові. За даною угодою платник, тоб­то дебітор, отримує інформацію у вигляді повідомлення про продаж його боргових зобов'язань і має, у зв'язку із цим, вносити платежі безпосередньо факторові.

Доведення до відома дебітора факторингового контракту озна­чає, що всі розрахунки він здійснює не з постачальником, а з фактор- фірмою. У зв'язку з тим, що весь ризик неплатежів за рахунками бере на себе фактор, то ним виплачується лише частина суми (аванс), що дорівнює, зазвичай, 80—90 % усієї суми рахунків, а інші борги уособлюють резерв, який буде повернений після погашення дебіто- ром-постачальником усієї суми боргу.

У сучасній підприємницькій практиці існують такі види факто­рингового обслуговування:

• купівля рахунків — зі знижкою та зі сплатою факторові;

• перебрання на себе фактор-фірмою (або комерційним банком) усіх операцій з обліку продажу компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інка­сації боргу;

• надання гарантій повної оплати товару навіть у тому випадку, якщо покупець несвоєчасно або взагалі не поверне борг.

Факторинг — ефективний засіб поповнення оборотного капіта­лу, насамперед, для виробничих підприємств і оптових фірм, що за­ймаються, відповідно, виробництвом та збутом споживчих товарів.

За його допомогою рефінансуються вимоги, термін платежу за якими не перевищує 360 днів.

- 1 0-

Крім факторингу, доцільно ознайомитися з операцією форфейтингу: її сутність полягає у відступленні права вимоги платежу про­давцем від покупця за поставлені йому товари або надані послуги. Особливістю форфейтингу є та обставина, що для нього можлива будь-яка форма розрахунків. Як свідчить підприємницька практи­ка, найчастіше застосовують форму продажу векселів із оформлен­ням цієї угоди відповідним індосаментом.

Це означає, що експортер під час продажу товару отримує век­сель, у якому покупець зобов'язується оплатити його у визначений термін. З метою прискорення перетворення векселя на гроші екс­портер продає вексель. Тим самим досягається, по-перше, виключен­ня ризику неплатежу; по-друге, баланс експортера звільняється від частини дебіторської заборгованості. Покупцем векселя (форфейте- ром) є, зазвичай, банк або спеціалізована форфейтингова компанія, що купує вексель із певним дисконтом, тобто зі знижкою.

Отже, використання факторингу та форфейтингу дає змогу під­приємцю вирішувати питання фінансування інноваційних, інвести­ційних та інших проектів за умов обмежених власних фінансових ресурсів.

Питання 3. Порядок формування статутного капіталу.

Визначившись із видом діяльності та організаційно-право­вою формою, в якій ця діяльність буде відбуватися, майбутній підприємець приступає до наступної, найважливішої з огляду права, стадії підприємницького процесу, яка дає змогу офіцій­но розпочати підприємницьку діяльність. Ця стадія передба­чає організаційно-правові аспекти створення суб'єкта підпри­ємництва й алгоритм започаткування підприємницької ді­яльності.

Необхідною умовою започаткування підприємницької спра­ви для більшості суб'єктів господарювання є наявність почат­кового капіталу, який називають статутним капіталом (фондом). Статутний капітал (СК) забезпечує фінансування процесів придбання й використання господарських ресурсів із метою отримання прибутку. Сутність СК відображається через його визначення (рис.) та функції.

1. Стартовий капітал, необхідний підприємству для здій­снення фінансово-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

2. Сукупність вкладів (у вартісному вираженні) засновників у майно створеного підприємства в розмірах, визначених уста­новчими документами, для забезпечення його діяльності.

Рис. Сутнісне визначення статутного капіталу

Функції статутного капіталу.

1. Функція стартового інвестованого капіталу необхід­на для започаткування діяльності, оскільки вона підкреслює те, що СК є основою для запуску в дію нового об'єкта господа­рювання.

Функція забезпечення життєдіяльності підприємс­тва розкриває, яке значення має статутний капітал для влас­ника підприємства. Зі зростанням величини статутного капі­талу зростає захищеність підприємства від негативного впливу чинників зовнішнього середовища. Якщо через збиткову діяль­ність відбувається зменшення власного й статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

2. 3. Функція відповідальності й гарантій засвідчує, що ста­тутний капітал є певним кредитним забезпеченням для креди­торів підприємства. Якщо власний капітал підприємства і, зокрема, статутний капітал є достатньо великим, то величина збитків підприємства особливо не загрожує інтересам креди­торів.

- 11 -

3. Функція забезпечення кредитоспроможності підтвер­джує, що внесення вкладів до статутного капіталу є, як пра­вило, сигналом для того, щоб інвестори, які не належать до числа власників підприємства, брали активну участь в його фі­нансуванні на відповідних умовах.

4. Функція фінансування і забезпечення ліквідності за­свідчує, що грошові засоби, внесені у статутний капітал як вклад, можуть використовуватись для фінансування операцій­ної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для по­гашення заборгованості за позиками; ця функція значно підви­щує ліквідність підприємства.

5. Функція забезпечення незалежності реалізовує право засновників на управління виробничими факторами і майном підприємства. На практиці зависокого рівня заборгованості та залежності від позичкових джерел фінансування в оперативну діяльність підприємства можуть втручатися кредитори.

6. Статутний капітал є базою для нарахування дивідендів, оскільки одержаний протягом року прибуток суб'єкта підпри­ємництва розподіляється й виплачується власникам корпора­тивних прав у вигляді дивідендів чи реінвестується. Нараху­вання дивідендів відбувається відповідно до часток кожного у СК підприємства.

7. Функція регулювання відносин власності означає пра­во на управління і контроль за діяльністю підприємства, але залежить від величини вкладу. Фактичним власником підпри­ємства є власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає змогу проводити власну стратегічну і дивідендну політику розвитку підприємс­тва, а також контролювати кадрові питання.

8. Рекламна (репрезентативна) функція свідчить про до­віру до суб'єкта підприємництва за умови, що величина ста­тутного капіталу досить значна. З погляду інвесторів та поста­чальників факторів виробництва таке підприємство виглядає значно привабливішим.

Формування статутного капіталу відбувається протягом кількох етапів.

На першому етапі учасники визначаються з величиною СК та сумою внеску кожного, притримуючись об'єктивного, су­б'єктивного чи формального підходів.

Об'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, необхідному для досягнення певної мети Суб'єктивний підхід передбачає формування СК у розмірі, що забезпечує наперед узгоджений розподіл часток між уча­сниками. За таким підходом до уваги береться насамперед не те, які кошти потрібні для досягнення цілей юридичної особи та ефективної господарської діяльності, а те, яка структура ка­піталу влаштовує учасників. Пріоритетність структури пояс­нюється тим, що від неї загалом залежатиме розподіл прибут­ків і, крім того, голосів на зборах, тобто контроль. Величина вкладу кожного учасника за такої схеми "підлаштовується" так, щоб кожен одержав "свої" голоси. Особистістий фактор домінує над фактором капіталу.

Формальний підхід засвідчує, що учасників не цікавить роз­поділ голосів і розмір СК та внесків внаслідок специфіки органі­заційно-правової форми підприємства. Наприклад, це не суттєво для учасника, який створює товариство сам або для товариства, створеного членами однієї родини. У таких випадках учасники створюють СК, сприймаючи це як формальну необхідність, ос­кільки їм байдуже, який буде розподіл капіталу. Але з метою мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як прави­ло, формують мінімальний за величиною капітал.

Другий етап настає після того, як учасники визначилися з розміром і розподілом капіталу. Вони визначають предмет внеску та його оцінку.

Майно, що є предметом внеску, має відповідати таким ви­могам:

1. бути власністю учасника;

2. мати грошову оцінку;

3. бути відчужуваним;

4. належати до майна, яке може використовуватися для формування СК створюваної юридичної особи.

На третьому етапі учасники повинні домовитись про строки сплати (передачі) вкладів до СК.

Розглянемо детальніше другий етап, пов'язаний із предме­том та оцінкою вкладів до СК.

При формуванні СК важливим питанням є порядок внесен­ня вкладів учасників. Вклади учасників (власників) до статут­ного капіталу господарського товариства можуть бути зроблені у формі :

• майна (будинків, споруд, обладнання та інших матеріаль­них цінностей);

• цінних паперів (акцій, облігацій тощо);

• прав на користування природними ресурсами, майном, об'єктами інтелектуальної власності та інших майнових прав; - 12 -

• грошових коштів (у тому числі в іноземній валюті).

На практиці найбільше проблем виникає із вкладами до СК у вигляді нематеріальних активів, які охоплюють як правовий механізм передачі, так і вартісну оцінку вкладу. Передача май­нових прав інтелектуальної власності (зокрема, промислової) як внесків до статутних капіталів господарських товариств здійснюється шляхом укладення договору про відступлення (передачу) виключних прав або ліцензійного договору.

Вибираючи тип договору, який фіксує передачу немате­ріального активу як вкладу до СК, слід обов'язково консульту­ватися з юристами, оскільки в кожному випадку виникати­муть проблеми стосовно корпоративних правовідносин.

Розглянемо порядок зміни СК для всіх видів господарських товариств.

Приймаючи рішення про збільшення величини СК, керівниц­тво підприємства керується відповідними мотивами (рис.).

Зміна статутного капіталу акціонерного товариства. У сві­товій практиці відомо кілька джерел збільшення статутно­го капіталу, зокрема за рахунок:

1. додаткових внесків учасників і внесків за відкритою до­датковою підпискою;

2. реінвестиції дивідендів;

3. власних коштів АТ;

конвертації інших ЦП і фінансових договорів у прості ак­ції

Рис. 4.3. Мотиви збільшення статутного капіталу

З названих чотирьох джерел два останні у вітчизняній прак­тиці не використовують, оскільки жодної згадки про них у віт­чизняних законах і підзаконних актах нема, якщо не брати до уваги П(С)БО 24 "Прибуток на акцію", де говориться про кон­вертацію. Але законодавче питання конвертації інших ЦП і фінансових договорів в акції не відрегульоване, внаслідок чого такі операції фактично не можуть бути проведені.

На практиці трапляються випадки, коли зменшення СК відбу­вається з метою зменшення надзвичайно високого рівня капіталі­зації підприємства. Зменшення капіталу при цьому є складовою вибраної підприємством дивідендної політики підприємства. Мо­тиви зменшення величини СК відображено на рис. 4.7.

Зменшення СК за наявності заперечень кредиторів не допус­кається, оскільки в такому випадку зменшується капітал, в межах якого власники підприємства несуть відповідальність перед його кредиторами.

Законодавство України виділяє два основних методи змен­шення СК акціонерного товариства:

1. зниження номінальної вартості акцій (деномінація);

- 13 -

2. зменшення кількості акцій наявної номінальної вартості шляхом їх викупу та анулювання.

Рис. 4.7. Мотиви зменшення величини статутного капіталу АТ

Жоден господарюючий суб'єкт не може існувати, не маючи приміщення, обладнання, сировини, грошових коштів. Дані цінності підприємство повинне отримати вже під час його створення від засновників. Вартість одержаних таким чином ресурсів складає суму статутного капіталу юридичної особи, який іноді ще називають стартовим. Він складає основу майна підприємства, що забезпечує можливість функціонування юридичної особи.

Статутний капітал — це зафіксована в установчих документах загальна вартість матеріальних і нематеріальних цінностей, що є внеском засновника (засновників) до капіталу підприємства. Статутний капітал забезпечує підприємство матеріальною базою та грошовими коштами на початку його діяльності та є гарантією стабільності роботи господарюючого суб'єкта.

Порядок формування статутного капіталу та його розмір залежать від виду та

організаційно-правової форми підприємства.

Отже, статутний капітал формується із внесків засновників. Під час діяльності юридичної особи статутний капітал може поповнюватися також за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а у випадку потреби - за рахунок додаткових внесків учасників, у тому числі спонсорів. Внеском до статутного капіталу можуть бути всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільноконвертованій іноземній валюті, усі види майнових прав на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, "ноу-хау", інших об'єктів інтелектуальної власності тощо.

При здійсненні засновниками внесків до статутного капіталу обов'язково складаються відповідні документи, наприклад, акт оцінки та передачі майна щойно створеному господарюючому суб'єкту.

Оцінка засобів, які вносяться засновниками, є дуже важливим аспектом у статутному капіталі, адже відповідно до частіш внеску кожного з них у подальшому розподілятимуться прибутки або збитки від діяльності підприємства.

До моменту реєстрації підприємства кожен із учасників зобов'язаний внести до статутного капіталу певну суму коштів або матеріальних цінностей (мінімальний розмір якої встановлено законодавством). Для здійснення засновниками внесків до статутного капіталу грошовими коштами підприємству відкривається у банку тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється на поточний. Для збереження майнових цінностей, отриманих як внесок до статутного капіталу, на підприємстві обирається відповідальна за збереження таких цінностей особа.

Протягом року всі учасники підприємства повинні здійснити свої внески до статутного капіталу в повному розмірі. У випадку невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують штраф у передбаченому чинним законодавством розмірі.

Внесок засновника до статутного капіталу дає йому змогу отримати певну суму прибутку. У випадку виходу учасника зі складу засновників або взагалі у випадку ліквідації підприємства йому окрім того, що повертається внесене раніше майно, сплачується вартість частини прибутку, визначеної пропорційно до частки учасника у статутному капіталі. – 14 -

Контрольні питання :

1. Охарактеризувати поняття "фінанси".

2. Назвати види джерел фінансування діяльності підприємства. Охарактеризувати їх складові.

3. Визначити призначення лізингу.

4. Описати порядок взаємовідносин між підприємствами при здійсненні лізингових операцій.

5. Розкрити зміст поняття "факторинг". Назвати переваги та недоліки його застосування.

6. З якою метою суб'єкти підприємництва створюють ста­тутний капітал? У чому полягає його сутність?

7. Які функції виконує статутний капітал?

8. Що може бути вкладом до СК?

Викладач : __________ Пронак І.М.