
- •3. Домішки у вуглецевих сталях; їх вплив на якість сталі.
- •4. Класифікація, маркування і призначення вуглецевих сталей.
- •5. Сірі чавуни: класи, призначення, маркування.
- •6. Механічні властивості металів та сплавів.
- •7. Суть і основні види термічної обробки.
- •8.Мартенситне перетворення аустеніту.
- •9. Основні різновиди відпуску сталей та їх температурні режими.
- •10. Відпал і нормалізація. Визначення; застосування.
- •11. Поверхневе гартування струмами високої частоти.
- •12. Об’ємне гартування сталі; охолоджувальні середовища.
- •13. Хіміко-термічна обробка сталі: сутність і основні стадії.
- •14. Цементація стальних виробів.
- •15. Азотування і нітроцементація сталі.
- •16. Легування сталі, легуючі елементи і їх дія.
- •17.Класифікація і маркування легованих сталей.
- •18.Конструкційні леговані сталі (поліпшувані, ресорно-пружинні, шарикопідшипникові).
- •19.Інструментальні вуглецеві, леговані, швидкорізальні сталі.
- •20.Металокерамічні тверді сплави.
- •21.Латунь: властивості, маркування, призначення.
- •22. Бронза: властивості, маркування, призначення.
- •23. Алюміній та його сплави: ковкі, де формівні, високоміцні, ливарні; призначення, маркування.
- •24. Матеріали, які використовують для виготовлення основних деталей машин.
- •«Основи обробки металів»
- •25.Основні методи обробки різанням. Види рухів у металорізальних верстатах.
- •26. Схема процесу різання.
- •27. Основні частини і елементи різця. Вплив кутів різця на процес різання.
- •28. Стружко утворення. Наріст.
- •29. Джерела тепловиділення при різанні. Рівняння теплового балансу.
- •30. Спрацювання різального інструменту. Стійкість інструменту.
- •31. Змащувально – охолоджуючі рідини і їх підведення в зону різання.
- •32.Основні інструментальні матеріали. Інструментальні сталі. Тверді сплави.
- •33.Мінералокераміка. Абразивні матеріали. Надтверді матеріали.
- •34.Пристрої для токарних верстатів.
- •35. Основні роботи, що виконуються на свердлильних верстатах. Типи свердел.
- •36. Спіральні свердла. Геометрія спіральних свердел.
- •37. Зенкери і їх геометрія.
- •38. Розвертки і їх геометрія.
- •39.Методи нарізання різьб.
- •40.Геометричні параметри циліндричної і торцевої фрез.
- •41. Стругання і довбання.
- •42. Протягання. Схеми різання при протяганні. Геометричні параметри протяжок.
- •43. Нарізання зубців зубчастих коліс. Методи копіювання та обкатування.
- •44.Зубодовбання.
- •45.Зубофрезерування.
- •46. Шліфування. Схеми шліфування.
- •47.Абразивний інструмент .Зернистість, звязка і твердість інструменту.
- •48.Фінішні методи обробки. Притирання,полірування.
- •49. Хонінгування. Суперфініш.
- •50.Зміцнювально-калібруючі методи пластичного деформування.
- •51.Зубошевінгування.
9. Основні різновиди відпуску сталей та їх температурні режими.
Процеси перетворення мартенситу і залишкового аустеніту при нагріванні називаються відпуском загартованої сталі. Відпуск залежить від від одержаної мікроструктури називають низьким, середнім або високим.
Відпуском є кінцевий вид термічної обробки, який призначається для створення в сталі певної структури в цілях отримання заданих якостей. Таким чином, відпуском називають технологічний процес термічної обробки, який полягає в нагріванні загартованої сталі до певної температури, яка не перевищує точки , витримці при ній і подальшим охолодженням до кімнатної температури.
В загартованій сталі при її нагріванні проходить розпад твердого розчину з утворенням мікроструктур, які мають певні механічні властивості. В залежності від отриманої мікроструктури і згідно механічних властивостей загартованої сталі, які набуваються під час її наступного нагрівання до певних температур, розрізняють низький, середній і високий відпуск.
Низький відпуск.
Низький відпуск проводять шляхом нагрівання загартованої сталі до температури 120 - 250С. при даних температурах утворюється структура відпущеного мартенситу, дещо знімаються внутрішні напруження і зберігається властива мартенситу висока твердість. Цьому відпуску підлягають деталі, які працюють в умовах тертя і зносу, цементовані (шестерні, вали коробок передач, диски фрикційних механізмів та ін), а також ріжучі і вимірювальні інструменти. Температура відпуску вибирається у вказаних рамках в залежності від призначення виробу. Наприклад, ріжучий і вимірювальний інструмент в цілях збереження високої твердості і зносостійкості відпускають при температурах 150 - 200С. цементовані вироби, твердість яких повинна бути в рамках HRC 50 – 60, відпускають при температурах 200 - 220С.
Інколи на виробництві, особливо інструментальному, використовують гартування з само відпуском. Температуру в цьому випадку визначають по кольорам побіжалості, які представляють собою кольори тонкої плівки окисла, яка утворюється при температурах: 220С – світло-жовтий; 255С – коричневий; 258С – фіолетовий; 295 - 310С – темно-синій; 330С – темно-сірий. З підвищенням температури відпуску збільшується товщина оксидної плівки і змінюється її забарвлення.
Середній відпуск.
Середній відпуск проводять шляхом нагрівання загартованої сталі до температури 350 - 500С. В результаті середнього відпуску сталь набуває структури троститу відпуску, твердість помітно знижується, при цьому зберігається висока міцність і пружність сталі. Такому відпуску підлягають пружини, ресори, торсіони та інші пружинні елементи. Середній відпуск здійснюється в електронних печах чи в розплавах солей.
Високий відпуск.
Високий відпуск проводять при температурах 500 - 650С. при цьому сталі набувають структури сорбіту відпуску, яка поєднує високу в’язкість і пластичність з достатньо високою твердістю і міцністю. При високому відпуску майже повністю знімаються внутрішні напруження. Високий відпуск використовується для деталей, які працюють при великих навантаженнях (шатуни, поршні і силові шпильки двигунів).
Термічна
обробка, яка складається з гартування
і подальшого високого відпуску з метою
отримання мікроструктури сорбіту
відпуску, в техніці отримала назву
покращення. Покращенню підлягають
середньо вуглецеві (0,3 – 0,6% С), конструкційні
і леговані сталі, від яких вимагають
високої межі текучості
,
межі міцності
,
ударної в’язкості
.