1 ПРАВОВИЙ СТАТУС БЕЗРОБІТНОГО

1 ПРАВОВИЙ СТАТУС БЕЗРОБІТНОГО 1.1. поняття безробітного В першу чергу, перш ніж говорити про соціальні гарантії безробітним, необхідно визначити, що мається на увазі під поняттям «безробітний». Справа в тому, що для отримання безробітним громадянином соціальної підтримки держави, необхідна наявність у нього певного статусу. Якщо громадянин не зайнятий якою-небудь діяльністю, то це ще не дає підстави називати його безробітним. Знову ж, завжди існує категорія громадян, які здатні, можуть, але не бажають трудитися. Це їх право, примусову працю в РФ заборонений. По суті, в загальновживаному сенсі вони також є безробітними, але соціальна підтримка держави спрямована на певну групу незайнятих громадян, що відповідає певним критеріям.

Законом України "Про зайнятість населення" уперше був визначений правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, його розмір і терміни виплати регулюються статтями 28-30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1998. - №6). Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організацій або скороченням чисельності (штату); б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки; в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців подаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу. Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з п.1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу. Слід звернути увагу, що законодавством закріплені не тільки права, але й обов'язки громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітних. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів. Громадянам зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю-виплачується з 8-го дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом 2 років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, тривалість виплати допомоги становить до 720 календарних днів. Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

2.2. Права і обов'язки безробітного

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатись усі громадяни, які бажають працювати або змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, передбачені Законами України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ), надаються державною службою зайнятості безоплатно та незалежно від реєстрації місця проживання чи перебування громадянина. { Абзац другий розділу I із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від 18.06.2012 } Під час реєстрації в державній службі зайнятості громадянин відповідно до Закону України "Про захист персональних даних" ( 2297-17 ) ознайомлюється із правами суб'єкта електронної бази даних державної служби зайнятості, підтверджує достовірність внесених особистих даних та дає згоду на їх обробку, що засвідчує особистим підписом. { Розділ I доповнено абзацом згідно з Наказом Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від  18.06.2012 }

                       Права громадян  1. Особи, які звернулися до державної служби зайнятості, мають право, зокрема, на: пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням; оскарження дій працівників державної служби зайнятості шляхом звернення до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством. Особи, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та яким на день вивільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до Законів України "Про державну службу" ( 3723-12 ), "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ) (за наявності відповідних умов), у разі якщо до визнання таких осіб безробітними для них неможливо було підібрати підходящу роботу та якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мають право на достроковий вихід на пенсію. { Пункт 1 розділу II доповнено абзацом згідно з Наказом Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від 18.06.2012 } 2. Особи, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні, крім того, мають право на: пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі шляхом надання роботодавцю дотації Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях та профорієнтацію; допомогу по безробіттю, в тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності; матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. { Абзац сьомий пункту 2 розділу II виключено на підставі Наказу Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від 18.06.2012 }

Обов'язки громадянина 1. Особи, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані: при кожному відвідуванні районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості (далі - центр зайнятості) пред'являти паспорт і трудову книжку; сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати рекомендації спеціалістів центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені спеціалістом; брати участь у семінарах та інших заходах, які проводяться центром зайнятості; у разі неможливості відвідати центр зайнятості з поважних причин, що підтверджується відповідними документами, у період пошуку роботи, у день надання статусу та у строк, встановлений для відвідування центру зайнятості, звернутися до цього центру у день, що настає після видужання чи закінчення обставин, зумовлених поважною причиною; своєчасно повідомляти спеціаліста центру зайнятості про всі зміни своїх даних, внесених до персональної картки (зміна прізвища, місця проживання, переоформлення паспорта, вступ до навчального закладу тощо). 2. Особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, крім того, зобов'язані: своєчасно подавати відомості про обставини, в тому числі повідомляти про перетин державного кордону України у період, визначений спеціалістом центру зайнятості для самостійного пошуку роботи; при направленні на роботу своєчасно відвідати підприємство, установу, організацію; розробляти за допомогою спеціалістів центру зайнятості та виконувати рекомендації державної служби зайнятості щодо сприяння працевлаштуванню; { Абзац четвертий пункту 2 розділу III в редакції Наказу Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від 18.06.2012 } відповідно до законодавства України відшкодовувати суму виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг унаслідок умисного невиконання особою своїх обов'язків та зловживання ними; відшкодувати суму витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю); повідомляти центр зайнятості про бажання отримувати соціальні послуги державної служби зайнятості в іншому центрі зайнятості незалежно від місця проживання чи перебування. { Пункт 2 розділу III доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства соціальної політики N 365 ( z1144-12 ) від 18.06.2012 }

2.

2.1.

Українське законодавство передбачає систему пільг, переваг, гарантій і компенсацій, що становлять собою правові засоби забезпечення реалізації особою своїх прав, передбачених Конституцією України та іншими законами держави. Ці правові засоби спрямовані перш за все на захист громадян, на більш повну, ґрунтовну реалізацію ними трудових, майнових, соціальних, особистих та інших прав.

Пільги, переваги (привілеї), гарантії і компенсації з загально-правового погляду є різними правовими категоріями, хоча в законодавчих актах вони межують одні з одними, тісно пов’язані між собою, а подеколи, заступають одні одних. На побутовому ж рівні спостерігається нівелювання різниці між цими категоріями, усі ці засоби означаються одним терміном „пільги". А подекуди під пільгами розуміють і законодавчо встановлені права громадян, зокрема права працівників, надані їм для забезпечення виконання покладених на них службових обов’язків.

З точки зору правової спеціалізації між вказаними категоріями існують суттєві відмінності щодо їх змісту, порядку застосування, правових наслідків дотримання (недотримання).

Пільгою є передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян (за ознакою заслуг, віку, місця проживання тощо) від дотримання встановлених законом загальних вимог і правил, виконання певних обов’язків.

Перевага (привілеї) це передбачене законодавством виключне, особливе право окремої групи осіб з конкретної категорії громадян на звільнення від дотримання чи виконання загальних вимог, правил, обов’язків.

Гарантіями є передбачені законодавством умови, засоби та заходи, спрямовані на забезпечення й охорону прав та інтересів громадян у галузі трудових, житлових, земельних, кредитно-фінансових та інших відносин.

Компенсації це передбачене законодавством фінансове або майнове (натуральне) відшкодування громадянину понесених ним втрат або витрат.

Право на пільги, переваги (привілеї), гарантії і компенсації має понад третина населення країни. Визначається це право 46 законодавчими актами, у тому числі за професійною (службовою) ознакою - 22 законами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України. Відповідно пільги громадянам за соціальною (категорійною) ознакою надаються на підставі 24 законодавчих актів.

Така кількість нормативно-правових актів свідчить про намагання держави на початку 90-х років захистити населення від нестабільності економічної ситуації і тим самим не допустити різкого зниження життєвого рівня громадян. Це призвело до знецінення самої ідеї надання державних соціальних пільг ветеранам війни та праці, ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям населення[6, c. 124-126].

В той же час, держава як основний суб'єкт соціальної політики повинна:

1) забезпечувати прийняття законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання соціального захисту;

• у законодавчому порядку визначати умови, порядок надання та розміри пенсій, допомог, пільг та інших видів соціальних гарантій;

• здійснювати соціальне забезпечення за рахунок державного бюджету, надавати соціальну підтримку окремим категоріям непрацездатних громадян за рахунок Державного та місцевих бюджетів;

• визначати основні види соціальних стандартів, нормативів та забезпечувати їх дотримання;

2) здійснювати у встановлених формах нагляд та контроль за додержанням законодавства про соціальний захист населення України;

3) гарантувати та забезпечувати реалізацію права громадян на соціальний захист, на добровільне обрання особою системи, механізмів отримання пільг передбачених законодавством.

В умовах докорінного реформування економіки України необхідна виважена державна соціальна політика надання громадянам пільг за соціальною ознакою, яка враховувала б особливості процесів економічних і соціальних перетворень.

За останні 12 років було прийнято понад 25 законів, якими встановлено численні державні соціальні пільги громадянам. Однак за цей час не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би визначав єдиний порядок надання пільг громадянам.

Відсутність системного нормативно-правового забезпечення надання державних соціальних пільг громадянам зумовлює труднощі під час практичного застосування порядку надання пільг, установлених законами.

Регулювання суспільних відносин, які виникають між громадянами та державними (недержавними) установами і організаціями з питань надання соціальних послуг та пільг на даному етапі розвитку економіки України обумовлює необхідність створення ефективного механізму забезпечення визначених законодавством України соціальних гарантій.

Регулювання суспільних відносин, які виникають між громадянами та державними (недержавними) установами і організаціями з питань надання соціальних послуг та пільг на даному етапі розвитку економіки України, обумовлює необхідність створення ефективного механізму забезпечення визначених законодавством України соціальних гарантій.

В той же час, через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість послуг, які повинні їм надаватися, унеможливлюється впровадження уніфікованих підходів до визначення розміру видатків державного бюджету на відшкодування витрат надавачам послуг. Відповідно відшкодування вартості наданих пільг юридичним особам здійснюється в межах фінансових можливостей держави, внаслідок чого знижується якість і порушується порядок надання послуг[3, c. 229-231].

Порядок надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають пільгові послуги, проте вартість наданих послуг юридичними особами залежить від тарифної політики надавачів послуг, а не від державного регулювання вартості пільги.

На надання пільг громадянам за соціальною ознакою щороку потрібно близько 18 млрд. гривень. Незважаючи на те, що видатки державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення постійно збільшуються (зокрема у 2004 році обсяг усіх видатків зведеного бюджету зріс на 1,5 млрд. гривень порівняно з 2003 роком), постійно існує дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення пільг.

Частина населення (залежно від реєстрації місця проживання, доступу до розвинутої інфраструктури країни) взагалі не одержує пільг, на які мають право громадяни згідно із законодавством. По суті це - прихований дефіцит бюджету і фактор дестабілізації державної фінансової системи. Постійні спроби скасувати або звузити надання державних соціальних пільг окремим категоріям населення створюють соціальну напругу у суспільстві.

На підставі аналізу існуючого порядку надання пільг з точки зору ефективності соціального захисту населення отриманий результат дозволяє твердити, що:

• діючий порядок надання пільг сформовано безсистемно, без урахування особливостей економічних процесів у країні та її фінансових можливостей;

• надмірне розширення категорій громадян, які мають право на пільги за соціальною ознакою, знецінює саму ідею надання пільг ветеранам війни та праці, ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи та іншим категоріям населення;

• сучасне недосконале нормативно-правове забезпечення надання державних соціальних пільг не сприяє вирішенню питань соціального захисту населення і приведенню чинного законодавства соціальної спрямованості відповідно до міжнародного права;

• пільги не виконують функції соціального захисту населення[5, c. 163-166].

Необхідність фінансового забезпечення соціальних гарантій працівникам бюджетної сфери, які мають право на відповідні пільги, зумовила застосування критерію прожиткового мінімуму для використання ними такого права.

Розмір наданих працівникам бюджетної сфери пільг у грошовому еквіваленті разом з їх грошовим доходом обмежується величиною прожиткового мінімуму, встановленою для працездатних осіб, і не повинен її перевищувати.

В той же час, через необхідність забезпечення певних соціальних гарантій окремих працівників бюджетної сфери, було зроблено виключення для осіб, які мають право на пільги в частині безоплатного користування квартирою з опаленням та освітленням відповідно Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України "Про освіту" та Основ законодавства України про культуру.

Не було застосовано критерій прожиткового мінімуму при наданні пільг і до громадянам за соціальною ознакою, оскільки життєвий рівень забезпеченості ветеранів війни, ветеранів праці та інших є досить низьким, так як основним джерелом надходження коштів є пенсійне забезпечення. Це спонукає до пошуку інших варіантів вирішення фінансового забезпечення пільг з урахуванням фінансових можливостей держави, а також моніторингу досвіду інших країн в частині фінансового забезпечення програм соціального захисту населення, в тому числі країн пострадянського простору.

Упорядкування надання пільг, налагодження чіткого обліку громадян, які мають право на пільги, запровадження системного надання пільгових послуг, поетапне запровадження системи надання пільг у готівковій формі за добровільним вибором громадян, які мають відповідне право та визначення реальних розмірів бюджетних витрат, що спрямовуються на забезпечення програм соціального захисту - напрями, за якими проводитиметься подальша робота у цій сфері.

Спрощення процедури отримання пільгових послуг, адресне надання пільг окремим категоріям громадян, а також облік реальних розмірів бюджетних витрат на відповідне фінансове забезпечення потребує системного та категорійного підходу до форми надання пільг громадянам.

Це дасть змогу впорядкувати видатки державного бюджету на забезпечення пільг окремим категоріям громадян, які мають право на пільги, та забезпечити ефективність державного контролю за використанням бюджетних коштів[4, c. 84-86].

2.2. допомога по безробіттю

Допомога    по    безробіттю    призначається   центрами зайнятості,  на які покладено функції робочих  органів  виконавчої дирекції   Фонду   загальнообов'язкового   державного  соціального страхування  України  на  випадок  безробіття   (далі   -   центри зайнятості),  за  місцем  перебування  безробітного  на  обліку  і виплачується в установленому порядку через банківські установи.

Застрахованим особам - найманим працівникам; особам, які виконують  роботи  (надають  послуги)  згідно з цивільно-правовими договорами;  військовослужбовцям  Збройних  Сил України, Державної прикордонної  служби  України, внутрішніх військ, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби   транспорту,   особам  рядового  і  начальницького  складу Державної   служби  спеціального  зв'язку  та  захисту  інформації України,   органів   внутрішніх   справ,   органів  і  підрозділів цивільного   захисту,   особам  начальницького  складу  податкової міліції,     а     також     особовому     складу     воєнізованих аварійно-рятувальних  служб  (формувань),  створених відповідно до законодавства  на  постійній  основі  (далі - військовослужбовці), крім  військовослужбовців  строкової  служби,  фізичним  особам  - підприємцям, особам, які забезпечують себе роботою самостійно, а у випадках,  передбачених  Законом  України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ), іншим   особам   (громадянам   України,   іноземцям,   особам  без громадянства,  які  постійно  проживають  в  Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого   надана   Верховною   Радою   України),   на  користь  яких здійснюється  страхування  на  випадок  безробіття,  які  втратили роботу  з  не  залежних від них обставин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня), проходили службу або виконували роботи (надавали послуги) згідно  з цивільно-правовими договорами здійснювали підприємницьку або  іншу  діяльність не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові   внески  та/або  єдиний  внесок  на  загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), допомога по безробіттю  визначається  у  відсотках  до їх середньої заробітної плати  (доходу)  або середнього грошового забезпечення залежно від страхового  стажу:        до 2 років - 50 відсотків;

    від 2 до 6 років - 55 відсотків;

     від 6 до 10 років - 60 відсотків;

     понад 10 років - 70 відсотків.

     Залежно від  тривалості  безробіття  допомога  по  безробіттю зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:

     перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

     протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

     надалі - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю призначається та виплачується з 8 дня після реєстрації особи в  установленому  порядку  в  державній службі зайнятості. 

Допомога   по  безробіттю  призначається  на  підставі особистої   заяви  безробітного,  довідки  (довідок)  про  середню заробітну  плату  (дохід)  за останнім місцем (декількома місцями) роботи  чи  служби,  трудової  книжки,  військового  квитка, копії цивільно-правового  договору,  за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва  про  загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Рішення  про  призначення  допомоги  по  безробіттю,  її розмір  і  строки виплати,  відкладення,  скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься  до  картки  персонального  обліку безробітного.  З цим наказом безробітний повинен бути ознайомлений під особистий підпис у картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, молодь, яка закінчила або припинила навчання, звільнилась з військової або невійськової служби, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.Мінімальний розмір встановлюється Правління Фонду.

Виплата допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня.

Допомога  по  безробіттю  не може бути вищою за середню заробітну   плату,   що   склалася  за  всіма  видами  економічної діяльності  у  відповідній  області за минулий місяць, і нижчою за встановлений  законодавством  розмір.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом 2 років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів, для осіб, які шукають роботу вперше, та інших незастрахованих осіб — 180 календарних днів.

Умовою  для  призначення  допомоги  по  безробіттю  є готовність   особи   до  участі  в  загальнодержавних  оплачуваних громадських роботах, якщо така робота для неї є підходящою.

   У разі  відмови  особи   від   участі   у   загальнодержавних оплачуваних  громадських  роботах,  якщо  така  робота  є  для неї підходящою, без поважних причин  розмір  допомоги  по  безробіттю, зменшується на 50 відсотків строком до трьох місяців.