89. Оцінка позитивних та негативних наслідків інтеграції країни до регіональних економічних об’єднань.

Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

—зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

—країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;

—збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар´єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;

—позиція кожної з країн-учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги.

Основні негативні наслідки, з якими може бути пов´язане приєднання до союзу, такі:

— за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн — членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;

—якщо встановляться тісніші інтеграційні зв´язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;

—від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов´язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;

— за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами. Ці проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків усіх країн-учасниць.

91..Характеристика інтеграційних процесів в Європі.

Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об’єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року.

А вже в квітні 1951 року була підписана Паризька угода про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, до складу якого увійшли шість держав – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Угода вступила в дію в 1953 році.

У 1957 році відбулось кількісне і якісне поглиблення інтеграції: була підписана Римська угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке ґрунтувалось на митному союзі і спільній політиці, особливо в сільському господарстві.

У 1973 році до ЄЕС приєднались Данія, Ірландія та Великобританія. Планувався також вступ Норвегії, який не відбувся внаслідок національного референдуму. Гренландія була прийнята до ЄЕС як складова Данії, але вийшла з Співтовариства в 1983 році.

У 1981 році до ЄЕС приєдналась Греція, в 1986 році – Іспанія та Португалія, в 1995 році – Австрія, Фінляндія та Швеція.

У 1993 році ЄЕС оголосило про створення спільного ринку і намір поглиблювати інтеграцію в напрямку створення економічного союзу.

На сьогодні до складу Європейського Союзу входить 15 держав-членів.

Загальновизнаним є той факт, що успіх західноєвропейської інтеграції значною мірою був забезпечений вдалим вибором галузей, з яких розпочались процеси регіонального регулювання. Так, проведення єдиної сільськогосподарської політики дало суттєвий імпульс розвитку інтеграції не тільки в агросфері, а й у паралельних їй галузях економіки.

Інтеграція в ЄС мала також і валютні аспекти. У 1979 році було прийнято рішення про створення Європейської Валютної Системи. Головною метою її побудови було формування «зони валютної стабільності» в межах ЄС, яка конкретизувалась у наступних цілях:

1) досягнення валютної стабільності всередині ЄС;

2) спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;

3) надання системі реальних ознак основного елемента стратегії зростання в умовах стабільності;

4) здійснення стабілізуючого впливу на міжнародні валютні та економічні взаємовідносини.

На сьогодні генеральний напрямок руху ЄС – це поступовий перехід від спільного ринку через Економічний Союз до Економічного та Валютного Союзу (1992 р. – договір про Європейський Союз чи Маахстріхтська угода, в якій зафіксовано рішення країн ЄС про створення Європейського Союзу). Цей перехід ґрунтується на спільній валютно-фінансовій політиці щодо впровадження єдиної європейської валюти. Європейська валюта – ЄВРО – з 1 січня 1999 року замінила ЕКЮ для безготівкових розрахункових операцій, а з 2002 року планується ввести її в готівковий обіг.

Для конкретизації ідеї створення спільного ринку був розроблений спеціальний план заходів з 300 пунктів щодо скасування різноманітних перешкод у торгово-економічній сфері, так звана «Біла книга».

Основні напрями:

а) демонтаж фізичних бар’єрів співробітництва, що передбачає:

– повну ліквідацію механізму національного імпортного контролю;

– покращання процедури оформлення вантажів у межах торгівлі між країнами-членами;

– Шангенська угода про повне скасування контролю за переміщенням усіх громадян, які мешкають на території країн, що підписали цю угоду;

б) скасування технічних перешкод:

– вирівнювання норм і стандартів;

– з 1993 року кожен банк-резидент має право на виконання всіх банківських операцій в будь-якій країні-члені інтеграційного угруповання;

– дозволений продаж частин статутного фонду громадянам і компаніям країн-членів ЄС;

в) уніфікація податкової системи.