29. Структура здібностей. Біологічний і соціальний розвиток здібностей.

Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, науки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні. Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що поста- ють як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Стверджувати, що якась одна якість може постати як “еквівалент” здібностей, неправомірно. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно- му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти. До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос- тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха- рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз- начених І. Павловим як “художній”, “розумовий” та “середній”. Ця типологія пов’язана з відносним переважанням першої чи другої сиг- нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує “художній” тип, другої — “розумовий”. Рівновага обох систем дає “середній” тип.

Для “художнього” типу властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на “художній” та “розумовий” типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у “художнього” типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у “розумового”. Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать: • уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об’єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зосередженості воно потребує); • чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції.

У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є музичний слух, передусім його чутливість до звуковисотних відношень.

Психолог Б. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності, встановив, що важливими складовими музичних здібностей є такі: • чутливість до ритму; • мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні мелодії); • чутливість до точності інтонацій; • гармонійний слух (що виявляється у сприйманні акордів).

Кожна здібність охоплює певні якості пам’яті людини: швидкість, міру, повноту запам’ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв’язки та відношення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Наприклад, В. Крутецький, досліджуючи здібності школярів до математики, виявив важливу роль таких компонентів: швидко й широко узагальнювати математичний матеріал (уза- • гальнення без спеціального тренування); • швидко згортати, скорочувати процес міркування при розв’язу- ванні математичних завдань; • швидко переключатися з прямого на зворотний хід думки у про- цесі вивчення математичного матеріалу. Якості мислення та пов’язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей. Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні власти- вості. Музичні здібності грунтуються на емоційній реакції, музично- му враженні (Б. Теплов); у здібностях до наукової діяльності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов говорив: “Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях”. Існує тісний взаємозв’язок здібностей і вольових якостей — ініціа- тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо- рювати труднощі. П. Чайковський писав: “Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися”. Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей люди- ни, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяль- ності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсу- ватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

Здібності виявляються в усіх сферах діяльності людини. Вони поділяються на певні види за змістом і характером діяльності. Так, ви- окремлюють здібності до навчання, малювання, музики, спорту, на- уки, організаційні, артистичні, конструкторські, педагогічні тощо. В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спіль- ного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні. Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють- ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль- ності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодіва- ють різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності.

Наявність певних властивостей є підгрунтям спеціальних здібностей.

Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух — підгрунтя музичних здібностей.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов’язані й доповнюють одні одних. Серед видатних діячів було багато людей, у діяльності яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.).

Здібності людей — продукт їхнього суспільно-історичного розвитку. Вони виникають і розвиваються у процесі історичного розвитку і життя людей під впливом його вимог.

У праці виявлялися здібності людей, у праці вони розвивалися й формувалися. Здібності є умовою і продуктом праці.

Кожному історичному етапу розвитку людства відповідає певний рівень розвитку здібностей.

У процесі діяльності люди здобувають знання, оволодівають уміннями, навичками, необхідними для розвитку здібностей. В умовах науково-технічного прогресу здібності змінюються, з’являються нові їх різновиди.

Формування здібностей залежить від культурного рівня суспільства. Розподіл праці зумовлює диференціацію, спеціалізацію здібностей. Розвиток здібностей особистості цілком залежить від попиту, на який, у свою чергу, впливають розподіл праці й породжені ним умови освіти людей.

30. Здібності і характер. Формування здібностей.

31. Вчення про типи характеру називають характерологією. Іноді вона розглядається як самостійна психологічна наука. Найважливішими проблемами характерології упродовж віків було встановлення типів характеру і їх визначення по його проявах з метою прогнозування поведінка людини в різних ситуаціях. Оскільки характер є прижиттєвим утворенням особи, більшість існуючих його класифікацій виходять з підстав, що є зовнішніми, опосередкованими чинниками розвитку особистості. На сьогодні до наукових типологиям характеру відносять типологію по акцентуації К. Леонгарда, А. Личко; типологію психосоциотипов К.Г.Юнга; типологію Э. Фромма; конституційну типологію Э. Кречмера, У.Шелдона.

Усі типології характеру виходили їх загальних ідей. Основні з них:

1.                 Характер людини формується досить рано в онтогенезі і упродовж життя проявляє себе як більш менш стійкий.

2.                   Поєднання рис, що входять в характер, не є випадковим, вони утворюють різні типи, що дозволяють будувати типологію характеру.

3.                 Велика частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.

Конституційна типологія.

Отримала своє поширення після публікації Э. Кречмером в 1921 р. роботи "Будова тіла і характер". Головна його ідея полягала в тому, що люди з певним типом складання мають певні психічні особливості. Їм було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституційні типи:

1.                Лептосоматик (чи астенік) - характеризується крихкою статурою, високим зростанням, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

2.                Пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно огрядний. Характеризується малим або середнім зростанням, тулубом, що розпливається, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3.                Атлетик - людина з розвиненою мускулатурою, міцною статурою, характерне високе або середнє зростання, широкі плечі, вузькі стегна.

4.                Диспластик - люди з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури, наприклад, надмірне зростання, непропорційна статура.

Э. Кречмер і У. Шелдон не бачили великої різниці між характером і темпераментом, тому кожному конкретному типу характеру відповідав свій тип темпераменту. Раціональне зерно конституційних типологий в тому, що існує зв'язок між конституцією тіла і схильністю до різних психічних захворювань. Звідси видно і типи характерів, якщо їх виділяти в клінічних умовах.

Другий підхід до типології характеру запропонований Эрихом Фроммом. Він в  основу своєї типології поклав відношення людини до життя, суспільства і моральних цінностей. Її можна назвати соціальною типологією характерів. Узагальнивши дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей і соотнеся з практикою роботи в клініці, він запропонував наступні типи:

1.                Мазохіст - садист. Цей тип людини бачить причини невдач в людях, на них і направляє свою агресію. Обставини, що складаються, не можуть бути причиною, тільки люди або він сам.

2.                Руйнівник. Виражена агресивність і активне прагнення до знищення об'єкту, що викликав крах надій у людини.

3.                Конформіст - автомат. Беззаперечно підкоряється обставинам, майже ніколи немає власної думки, вираженої соціальної позиції. Це тип свідомого або несвідомого пристосованця.

Виведена Э. Фроммом типологія реальна в тому значенні слова, що дійсно нагадує поведінку багатьох людей під час соціальних подій.

Повернемося до історії характерологических навчань. Вона йде до рабовласницьких часів, коли була створена фізіогноміка. Рабовласникові, купуючи раба на ринку, необхідно було визначити його характер за зовнішніми ознаками. Арістотель і Платон пропонували визначати характер раба, відшукуючи в його зовнішності риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювали його характер з характером цієї тварини. Ч. Дарвін говорив, що для физиогномиста важливо знать звичну міміку людини. Мабуть, існує залежність між звичним виразом обличчя і складом його характеру, але вона не є закономірною.

Френологію як вчення про характер заснував німецький лікар Франц Галь. Він вважав, що усі властивості характеру мають свої строго спеціалізовані центри в півкулях головного мозку. А оскільки кости черепи повинні точно відповідати опуклостям і западинам мозку, те обмацування "шишок" голови нібито дозволяє визначити характер. Він навіть склав спеціальні френологічні карти, розбивши череп на 27 ділянок.

Однією з найбільш древніх спроб прогнозування поведінки людини є пояснення його характеру датою народження. Це різноманітні гороскопи, нумерології і інше. Не менш популярні спроби зв'язати характер людини з його ім'ям. Хіромантія - система пророцтв рис вдачі людини і його долі по шкірному рельєфу долонь. Проте нині ні антропологія, ні анатомія, ні психологія не мають в розпорядженні ніяких скільки-небудь достовірних даних про те, що характер людини залежить від будови тіла, конфігурації особи, кольори очей і так далі. Чи виходить з цього, що визначення характеру людини на підставі його зовнішності неможливе? Є сенс згадати висловлювання Ч.Дарвина. Зв'язок між зовнішністю людини і складом його характеру виразно простежується як в літературних творах, так і в зображенні великих майстрів портрета. Проте наукова психологія виходить з положення, що залежність між звичним виразом обличчя і складом характеру людини не є однозначною. Те або інший вираз обличчя, складки, зморшки можуть мати самі різні причини виникнення. І причиною злегка прочиненого рота може бути не лише дурість людини, але і глухота, і хвора носоглотка,  і напружена увага.

В цьому відношенні ціннішим в діагностичному відношенні, можна рахувати графологію - науку, яка розглядає почерк як різновид виразних рухів, що відбивають психологічні властивості того, що пише. Графологічні відомості, що накопичуються віками, встановлювали зв'язок між рядом фактів - особливостями почерку і характером.

Обидві точки зору сходяться на тому, що здібності формуються у діяльності людини!!!! Задатки вроджені