- •Предмет і завдання соціальної психології
- •Конформізм та конформна поведінка.
- •Виникнення та становлення соціальної психології як самостійної науки.
- •Механізми виникнення та розповсюдження чуток.
- •Розвиток вітчизняної (рядянської) соціальної психології.
- •Феномен «групової полярізації».
- •2. Сутність та механізми переконання
- •3.Поняття та функції референтних груп.
- •Експеримент в соціальної психології.
- •2.Загальна характеристика і типи стихійних груп
- •3. Поняття та механізми групової згуртованості.
- •Метод спостереження в соціальної психології.
- •2.Ефективність групової діяльності.
- •3.Явище міжособистісної сумісності.
- •1.Метод опитування
- •2 Поняття соціальних груп, їхня класифікація
- •3.Конфлікти в групі.
- •1.Метод тесту в соціальній психології
- •2. Соціально-психологічна характеристика етнічних груп
- •3. Соціально-психологічні аспекти прийняття групового рішення.
- •1. Поняття про спілкування. Види спілкування.
- •2.Поняття етнічного (національного) характеру.
- •3. Соціально-психологічні аспекти лідерства і керівництва.
- •1. Функції спілкування.
- •2. Стратаметрічна концепція групової активності а.В. Петровського.
- •3. Стилі лідерства та керівництва.
- •1. Спілкування як обмін інформації.
- •2. Поняття про соціометричний статус особистості у групі.
- •3. Особистість як суб’єкт та об’єкт соціальних відносин.
- •2. Засоби комунікації та її різновиди.
- •3. Умови усунення групових конфліктів.
- •1.Спілкування,як взаэмодія
- •2.Поняття малої соціальної групи.
- •3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.
- •1. Спілкування як сприймання людьми одне одного(перцепція)
- •2.Класифікація малих груп.
- •Структура взаємовідносин у малих групах.
- •Поняття про лідерство та керівництво.
- •Загальна характеристика явища каузальної атрибуції
- •Психологія між групових відносин
- •1. Механізми групової динаміки
- •2. Поняття та детермінанти міжособистісної атракції.
- •3. Експеримент Мілгрема (1974 рік)
- •1 Загальна характеристика способів психологічного впливу.
- •2 Утворення та розвиток малої соціальної групи.
- •3. Експеримент ф. Зімбардо.
2. Засоби комунікації та її різновиди.
Види комунікації. Невербальна і вербальна комунікації.
Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.
Вербальна комунікація використовує як знакову системну мову, і походить її назва від латинського слова (вербум - слово, словесний, усний).
Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб.
Невербальна комунікація має різні знакові системи. Зокрема оптикокінетичну систему, паралінгвістичну систему, екстралінгвістичну систему, просторово-часову систему, візуальний контакт. Кожна з цих систем має свої особливості.
Оптикокінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку.
Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурюювання і піднімання брів, зморщування чола. Ці елементи міміки передають гамо-емоції почуттів людини. Поглядом людина може висловлювати інтерес до розмови. Хоча пильний погляд в очі співбесідника може сприйматися як ознака деякої агресивності. Певне значення мають і жести. Такі як похитування головою, нахил плеча в бік партнера є ознакою також інтересу.
Паралінгвістична система знаків – це система вокалізації мовлення, яка характеризується якістю голосом, його діапазоном, тональністю і виражає почуття і стани людини. Тому голос людини може бути спокійним, збудженим, роздратованим.
Екстралінгвістична знакова система являє собою включення в мову пауз та інших паралінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх а також темп мовлення).
Просторово-часова знакова система виступає особливою знаковою системою, бо розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникнення контакту, символізує увагу до того хто говорить. Тому в різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування. Наприклад, своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість партнера.
Ще однією специфічною знаковою системою є контакт очі в очі, який має місце у візуальному спілкуванні. Особливе значення має візуальне спілкування для дитини, бо їй властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Таке спілкування відносять до інтивного спілкування, тобто близького спілкування.
У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Наприклад це поширено в Африці, на Середньому Сході, в Країнах Латинської Америки.Отже вербальна і невербальна комунікація тісно пов’язана між собою. Невербальна комунікація є суттєвим доповненням до вербальної комунікації і підсилює її.
3. Умови усунення групових конфліктів.
Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припинення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.
На заключній — післяконфліктній — стадії остаточно ліквідуються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між-групової взаємодії
Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є: — усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін; — зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони; — боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін; — консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу. Соціологія конфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лінію поведінки опонента на його завершальному етапі. До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать: — суперництво — у нав'язуванні іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщо запропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуаціях; — компроміс — полягає у бажанні конфлікт антів завершити конфлікт частковими поступками, відмовою від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови; — пристосування — є вимушеною або добровіль ною відмовою від боротьби; до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки та загроза ще більших, тиск третьої сторони; — уникнення вирішення проблеми — є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат. Йдеться не про розв'язання, а про затухання конфлікту; застосовуєть ся за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час, труднощів у формуванні лінії власної поведінки; — співробітництво — передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її вирішенні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів.
Білет№14.